Ольга жила на околиці великого селища, будинок поряд із батьками. До сорока років дожила, а заміж так і не вийшла. Будинок їй дістався від бабусі по материнській лінії.
Ні, Ольга була нормальною жінкою, – не потворною, не безглуздою, – тільки наречені зникали. Начебто все до весілля йшло, а наречений раптом зникав. Мати її шкодувала, сестра Ірина сміялася, а брат Олег просто мовчав.
– Доля в тебе така, дочко! Будеш з нами поряд. Не бачити від тебе нам онуків. Натомість ми під наглядом будемо. Молодша ти в нас, пізня, – тобі нас і доглядати. Добре, що ти з’явилася в нас.
Донька не відмовляла матері. Весь город був на Ользі, дві кози, кури, порося. Це лише батьківське. У себе на городі Ольга вирощувала всього небагато, тільки для себе. По врожай до батьків приїжджали старші діти. Рік у рік так було.
– Олю, моркву прорвати треба.
– Доню, помідори підв’язати час.
– Підлогу помий, у мене спина болить.
– Допоможи батькові.
– Доню…
– Оля…
– Олько…
***
Ольга працювала бухгалтером в адміністрації. Іноді їй хотілося кинути все та поїхати, але куди. Вона з селища виїжджала лише в обласний центр, та й то, коли навчалася на бухгалтера.
А зараз кидати матір не можна було, батько ходив погано, іноді падав на рівному місці. Матері було з ним важко.
Іноді їй доводилося зриватися з роботи, бігти, підіймати батька. Усі були в курсі, розуміли. Батько пішов із життя уночі. Мати одразу зателефонувала Ользі.
– Дочко, біжи до нас, з батьком біда!
Батька поховали.
– Ольго, тобі треба з матір’ю жити. Час зачинити свій будинок і дивитися нормально за нею. За батьком недогледіла, хоч про матір подумай, – сказав брат.
– Так, Олю, ти винна. Поруч живеш, сім’ї нема. Тобі ж нічого не треба. Не ображайся, але ти стара діва. Заміж тобі не вийти, – підтримала сестра. – У нас сім’ї, а тобі тільки про матір думати треба.
Ольга не послухала нікого, лишилась у своєму будинку. Матері допомагала. Брат та сестра приїжджали за врожаєм. Все лишилося, як раніше.
Все змінив вечір зустрічі випускників. Ольгу вмовили піти, адже раніше вона була активісткою класу. Похвалитися їй було нічим. Жила, заміжня не була. У однокласниць бурхливе життя, по кілька шлюбів, діти, у деяких уже й онуки.
– Оль, а ти така ж гарна, як із картинки, – сказав Павло. – А пам’ятаєш, як ми математику здавали? У тебе шпори були на нозі під сукнею, якраз мій варіант.
– Тобі просто пощастило. Я записувала найважчі.
– Ось із тобою мені завжди щастило. Списати давала, підказувала. У житті лише самому доводилося все вигризати. Не дуже пощастило мені.
– Дружина втекла, дочку на мене кинула. А в мене тоді було дуже погано з роботою. Грошей платили замало. Батьки далеко, теща відмовилася допомагати. Чомусь завжди тебе згадував, уявляв, як твоє життя склалося.
– Твої батьки поїхали з селища давно.
– Виїхали, – їх сестра переманила. Там також усе складно. Тут усе продали, а там вона купила за їхні гроші квартиру та все оформила на себе.
– Вони там не господарі, моя сестра командує ними, їхні пенсії тримає при собі, продукти їм купує дешеві. Я раніше не міг допомагати, тепер намагаюсь. Дочка вже самостійна.
– Ти молодець.
– А ти як? Діти, чоловік?
– Нічого, вірніше нікого, тільки мама в сусідньому будинку і обов’язок наглядати за нею. Я одна тут, брат із сестрою у місті, приїжджають раз на рік, іноді два.
– Ти заміжня не була? У тебе ж був наречений, Денис здається.
– Зник. Потім був Іван, наступний Сашко, ще Єгор. Випарувалися всі, зникли у невідомому напрямку. Як до весілля доходило… Тепер я не довіряю чоловікам.
– Дивно. А я б одружився з тобою тоді, але з’явився цей Денис. Ти тоді тільки працювати почала, а у вас весілля готувалася. Я поїхав.
– Ти ж був уже одружений.
– Одружений, але вже шлюб тріщав по всіх швах.
Павло наступного дня чекав на неї біля будинку.
– Я подумав, що ми могли б прогулятись.
– Мені треба зайти до мами.
– Зайди, я зачекаю.
Ольга пішла до матері.
– Це хто ще? Я бачила у вікно. Ти у своєму розумі, у тебе вік, у тебе мати, у тебе господарство.
– А що ти так злякалася? Це мій однокласник. Нічого серйозного поки що. І мені, мамо, не шістнадцять років. Захочу, й заміж вийду. Ось тільки трохи подумаю.
– Що? Та ти з глузду з’їхала! Не надумай його притягнути у свій будинок.
– Все, на мене чекають. Забіжу вранці.
Ольга вийшла. Павло на неї чекав.
– Про що замислилась?
– Дивна мама. Вона проти наших зустрічей. Дуже бурхливий протест, начебто боїться, що я вийду заміж.
– А якщо вийдеш?
– Загалом не уявляю!
Вони довго гуляли, розмовляли. Увечері зателефонувала сестра, потім брат. Всі вчили її життю, – вона молодша, у неї мати, вона повинна…
– А я виходжу заміж.
– Ти? Черговий наречений. Ти ж стара діва, нею і залишишся.
***
Павло не втік. Вони одружилися рано навесні на зло всім, розписалися тихо. Ірина перед весіллям наговорила Павлові дуже багато поганого про Ольгу.
Будь-який наречений би втік після цього, але не Павло. Він не повірив, навіть перевіряти не став. Від дружини секретів немає, Павло все розповів одразу після весілля.
– Ось чому всі втекли.
– Це добре, що вони втекли. Ти тепер моя. Тільки ось твоя сестра вчинила підло. Обмовити тебе, щоб ти жила поряд з матір’ю, та доглядала її. І мати, між іншим, це знала. Це вона зателефонувала до Ірини. І твій брат усе знав.
– Я зрозуміла. Вони так спеціально робили. Стара діва… сміялися…
– Ти не стара діва, ти моя молода дружина. До нас приїде моя дочка у гості, можна.
– Можна.
– Ви з нею порозумієтеся. Вона чекає на відпустку. Вона в мене самостійна.
– Я теж чекаю на неї.
***
Восени брат та сестра Ольги приїхали за врожаєм. Звичайно мати дзвонила, що Ольга погано доглядає її город, але не настільки ж. Варення не було, соління в льоху минулорічні. Картопля в землі, морква в траві.
– У чому річ? Як ти можеш залишити матір без продуктів?
– Матері багато не треба, а вам за наклеп і брехню і цього достатньо! За усі роки! Не затримуватиму, лопати в сараї.
– Хочуть твої улюблені діти та онуки їсти, нехай приїжджають та працюють, – сказала вона матері.
Ольга матір не кинула, – приходить, мовчки допомагає та йде. Городом її більше не займається, козу продала сусідці.
***
З дочкою Павла Ольга порозумілася. Яна, так її звуть, часто приїжджає з чоловіком та дітьми. Онуки, хай і не рідні, але кохані.
Іноді мати з ненавистю спостерігає за Ольгою з лави біля свого будинку. Як дочка порпається з дітьми, радіє та сміється. Щасливі, недолугі. А мати одна…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!