Аліна була впевнена, що коли любиш, треба бути поряд і допомагати у всьому. Але якось він попросив її про одну послугу, після якої дівчина вперше злякалася за себе.
***
Аля почала зустрічатися з Борисом на другому курсі інституту. До цього вони кілька місяців просто перетиналися у спільній компанії.
Боря навчався на іншому факультеті, але часто заходив до друзів в гуртожиток, де мешкала Аліна. Він був веселим, компанійським, легко знаходив спільну мову майже з усіма, і мав відмінне почуття гумору. Саме це й підкорило дівчину.
Спочатку Аля не сприймала його серйозно. Їй здавалося, що він надто галасливий. Але якось після університетського свята Боря зголосився провести її до гуртожитку. Було вже пізно і вперше вони розмовляли без сторонніх. І раптом хлопець відкрився з зовсім іншого боку.
– А ти, виявляється, вмієш не лише анекдоти розповідати… – червоніючи, зауважила Аліна.
– Я взагалі серйозна людина, – підморгнув Боря. – Просто ретельно це приховую.
Аля раптом відчула, що поруч із ним їй спокійно та легко.
За кілька днів Боря покликав її в кіно. Потім вони довго гуляли містом, зайшли в маленьке кафе біля інституту та просиділи там майже до закриття. Після цього зустрічі стали постійними.
Аліна досить швидко зрозуміла, що закохалася. Вона чекала його дзвінків до самого пізнього вечора, намагалася швидше закінчити з домашніми завданнями, щоб побачитися з ним після університету, і могла зовсім непомітно почати розповідати подругам про нього.
Та й сам Боря спочатку був дуже уважним. Зустрічав її після пар, приносив каву, коли знав, що вранці у неї кілька лекцій поспіль.
Грошей в обох було мало, тому дорогих побачень вони собі дозволити не могли, але навіть просто гуляти містом удвох їм було достатньо.
– Ось закінчимо інститут, станемо багатими і я відвезу тебе на моря! – говорив Боря, обіймаючи Алю.
Дівчина сміялася. Вона розуміла, що все це просто жарти.
У них було все так, як зазвичай буває у двадцятирічних закоханих. Вони могли посваритися через якусь нісенітницю, потім помиритися і знову будувати плани на майбутнє.
Тоді Аліні здавалося, що це межа мрій: поряд був чоловік, з яким їй було весело та спокійно. Більшого у двадцять років вона й не хотіла.
Згодом Боря почав частіше просити її про допомогу. Спочатку це були дрібниці, і вона майже не звертала на них уваги.
– Слухай, позич до п’ятниці тисячу? – якось попросив він. – У мене халтура намічається, я тобі одразу все поверну!
Аліна без роздумів дала гроші.
Тільки Боря їх так і не повернув. Спочатку були причини та пояснення, які дівчина приймала за чисту монету, а потім він приходив і просив знову.
Наприкінці семестру Боря попросив її допомогти з курсовим проєктом. Аля погодилася. Їй здавалося, що так роблять гарні та правильні дівчата. Але врешті-решт вона майже повністю написала роботу сама, хоча навчалася на іншому факультеті.
Боря, звичайно, подякував їй, але на душі у Аліни чомусь залишився неприємний осад.
Якось він прийшов до неї у вихідні з величезним пакетом.
– Що там? – Запитала Аля.
– Та речі мої. Закинь випрати, будь ласка. У вас є машинка, а у нас зламалася. Ти ж у мене така гарна! Не відмовиш?
Аля здивувалась, але пакет взяла. Вона чомусь вважала, що стосунки саме так і виглядають. Якщо любиш людину, значить треба допомагати, кидатися рятувати, навіть коли самій не дуже хочеться.
Сусідка по кімнаті, Олена, дивилася на те, що відбувається зовсім інакше.
– Алю, ти взагалі розумієш, що він знахабнів? – спитала вона одного разу, коли Аля розвішувала футболки Бориса після чергового прання. – Ти йому гроші даєш регулярно, проєкти за нього робиш, тепер ще й шкарпетки переш!
– Ну то й що? Ми ж зустрічаємось! Я його дівчина, у мене така роль!
– А він для тебе щось робить?
Аліна замислилась. Вона раптом зрозуміла, що сама нічого у Борі не просить. Але їй не хотілося нічого доводити Олені, тож дівчина просто відмахнулася.
Саме тому, що в словах подруги була частка правди, вони їй так не сподобалися.
Сам Боря тим часом ставав нахабнішим. Він уже не стільки просив Алю про допомогу, скільки сприймав її, як щось зрозуміле. Міг заявитися без попередження, попросити грошей і образитися, якщо вона не мала зайвих. Міг засунути їй зошит:
– Подивися, що ще дописати треба.
Спокійно під’їдав її продукти, не питаючи дозволу, а про її проблеми майже не цікавився. Натомість її допомогу, як і раніше, вважав обов’язковою.
Аліна все це помічала. Злилася, ображалася, іноді їй хотілося просто виставити його за двері. Але вона вперто тримала обличчя і продовжувала відігравати роль гарної дівчини – терплячої, тямущої, яка ніколи нічого не потребує.
Одного вечора Боря був на вечірці з друзями. Ближче до півночі у двері її кімнати хтось голосно застукав.
– Алько! Відчиняй!
Голос у хлопця був дивний. Аля ще ніколи не чула його таким.
– Борю, пізно вже. Іди додому… – тихо сказала вона, так і не наважившись відчинити.
Їй було незрозуміло, яким чином він узагалі пройшов через турнікет гуртожитку.
– Та відчиняй ти! Я до тебе прийшов!
Він знову вдарив долонею по дверях.
По голосу було зрозуміло, що Боря не тверезий, і це налякало дівчину. Вперше Аліна подумала, що він може завдати їй шкоди.
– Аліно, відчини! Я за тобою скучив! Я давно тебе не бачив! – знову крикнув Боря.
Олена встала з ліжка, підійшла до дверей і різко відчинила їх.
– Ти що тут влаштував? – з навмисною безстрашністю спитала вона.
Боря спробував пройти усередину.
– Мені до Аліни треба!
– Обійдешся! Ще один крок – і я викликаю поліцію! Тебе взагалі тут не повинно бути!
Олена стояла в дверях, як стіна, а за нею тремтіла Аля.
Боря ще щось пробурмотів, вилаявся, але сперечатися не став. Розвернувся і пішов. Олена зачинила двері і обернулася до Аліни. По щоках дівчини текли сльози.
За кілька тижнів Боря знову з’явився в Аліни. Цього разу вона ледве впізнала його.
Він влетів у кімнату, як ошпарений. Губа і брови були розбиті, під оком уже наливався синець. Кісточки пальців збиті.
– Господи, Борю, що трапилося? – Аля була в збентеженні.
– Нічого. Почубився трохи…
Він сів на стілець і почав витирати обличчя рукавом.
– Алю, води дай!
Аліна принесла серветки та аптечку. Обробила розсічену брову, заклеїла пластирями розбиті пальці.
– З ким ти взагалі чубився?
– Так… Слово за слово. Довелося показати, хто тут господар.
Боря явно не хотів розповідати справжню причину, та й Аля не стала розпитувати. Невдовзі він попросився прилягти на ліжко.
– Я тут посплю трохи, гаразд?
Дівчина мовчки кивнула головою.
Приблизно за годину в коридорі почалася метушня. Відчинялись і зачинялися двері, почулися незнайомі чоловічі голоси. Олена саме поверталася з підробітку. Увійшовши до кімнати, вона приголомшила сусідку:
– Там поліція. Чубанина якась була. Кажуть, одного хлопця відвезли в лікарню. Струс серйозний.
Боря схопився з ліжка.
– Аліно, зачини двері! Я тебе благаю! Не впускай їх сюди! Якщо спитають, скажи, що мене тут нема.
Аля дивилася на нього з жахом.
– Аліно, будь ласка! Вони зараз усіх шукають. Я не знаю, що там цей дурень наговорив. Сховай мене десь! Я до ранку пересиджу й піду. Тільки не кажи нікому, що я тут!
Аліна відчула, як у скронях пульсує. Вона дивилася на Борю і намагалася відчути до нього хоч щось: кохання, прихильність, жалість. Але нічого не відчувала.
Вона настільки втомилася від того, що Боря постійно вимагав її допомоги та підтримки, а натомість приносив нові проблеми. І тепер, наробивши серйозних справ, він хотів, щоб вона ще й брехала поліції!
– Ні, – сказала вона.
Боря запитально глянув на неї.
– Я не ховатиму тебе! І брехати не буду! До того ж тебе бачили на прохідній.
– Я тебе прошу!
Він схопив її за руку, але Аліна одразу висмикнула руку.
– Іди.
– Отак, значить? – його голос став холодним. – Я думав, що ти мене любиш…
Ці слова стали останньою краплею.
– Іди! І забудь сюди дорогу.
Він вийшов, голосно грюкнувши дверима.
Всю ніч Аліна проплакала. Але не тому, що їй було шкода їхніх стосунків. Просто так виходив стрес, що накопичився. Олена була поруч, а потім від своїх друзів Аля дізналася, що Борю затримали та дали десять діб.
Після виходу він кілька разів дзвонив їй. Потім почав засипати її повідомленнями: спочатку просив поговорити, а потім почав звинувачувати її у зраді.
Аліна не відповідала. Їй більше не хотілося впускати його у своє життя. Іноді вони перетиналися в університеті, але обидва просто проходили повз.
Боря досить швидко знайшов собі нову дівчину. Аліна одного разу побачила їх разом і пошкодувала її. Але чомусь було зовсім не боляче.
Колись вона боялася, що без нього не зможе жити. Тепер же не могла зрозуміти, чому так довго вважала його за людину, заради якої вона була готова на все.
Аліна більше не шукала стосунків. Вона просто вчилася, зустрічалася з подругами та поступово поверталася до свого звичайного життя. – без нахабних прохань, споживчого відношення та егоїзму…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!