— Ой, слухай, у мене чомусь картка не проходить або додаток завис, та й готівки із собою зовсім немає… Можеш ти заплатити за рахунком, а я тобі потім якось скину гроші на карту?
Вечір починався цілком звично і навіть приємно, обіцяючи романтичне знайомство у затишній атмосфері. Ми познайомилися з Артемом у соціальних мережах, де він активно писав компліменти, розповідав про свої життєві цілі та демонстрував неабияку галантність. Зрештою, він запросив мене до популярного закладу швидкого харчування на бургери, запевняючи, що це чудове місце для невимушеної розмови. Я погодилася, оскільки після напруженого робочого тижня зовсім не хотілося сидіти в офіційних ресторанах із довгим меню та пафосною музикою.
Коли ми зустрілися біля входу до ресторану, Артем зустрів мене щирою посмішкою, одразу запросив усередину і замовив нам великі соковиті бургери, картоплю фрі та освіжаючі напої. Розмова клеїлася добре: ми обговорювали останні новини, ділилися смішними історіями з дитинства та сміялися з якихось дрібниць. Мені здавалося, що хлопець тримається впевнено, говорить розумні речі і взагалі справляє враження надійної людини, яка точно знає, чого хоче від життя. Я розслабилася і просто насолоджувалася вечором, не підозрюючи, який сюрприз чекає на мене наприкінці цієї зустрічі.
Але все різко змінилося в той момент, коли офіціант підійшов до нашого столика з папкою-рахунком і поклав її посередині. Артем раптом замовк на півслові, ледь помітно змінився в обличчі, а потім театрально заліз рукою в кишеню своєї куртки. Він кілька секунд шукав щось там, після чого підняв на мене погляд, повний вдавано здивованого жалю, і вимовив фразу, яка назавжди закарбувалася в моїй пам’яті:
— Ой, слухай, у мене чомусь картка не проходить через якийсь збій у додатку, та й готівки із собою зовсім немає… Можеш ти заплатити за рахунком, а я тобі потім якось обов’язково скину гроші на карту?
Я сиділа з відкритим ротом, дивлячись на нього і намагаючись збагнути, чи це якийсь абсурдний жарт, чи я сплю. Артем дивився на мене абсолютно серйозно, чекаючи моєї реакції та сподіваючись на розуміння. Мені довелося діставати власний гаманець і вигрібати звідти буквально кожну гривню та копійку, щоб зібрати суму, якої вистачило б для покриття всього нашого замовлення. У моєму гаманці не залишилося нічого — жодної дрібної купюри на проїзд чи непередбачувані витрати.
Ситуація після оплати рахунку набирала ще більш сюрреалістичних обертів. Ми вийшли з ресторану на вулицю, де вже панувала глибока ніч, а осінній вітер пронизував до кісток. Я стояла на тротуарі, щиро сподіваючись, що мій «кавалер» хоча б запропонує викликати таксі за свій рахунок або спробує якось залагодити створену ним незручну ситуацію. Проте плани Артема були набагато простішими. Він бадьоро потис мені руку, подякував за чудовий вечір, сказав, що йому було дуже приємно познайомитися, і швиденько попрямував до свого будинку, який, як виявилося під час нашої розмови за столом, знаходився всього за п’ять хвилин ходьби від цього місця.
Я залишилася стояти на темному тротуарі абсолютно одна, дивлячись йому вслід із повним непорозумінням у душі. У моєму гаманці після розрахунку за бургери не залишилося ні копійки, жодної можливості сісти в автобус чи викликати таксі, оскільки громадський транспорт у таку пізню годину вже давно не ходив.
До мого будинку на іншому кінці міста потрібно було йти пішки близько півтори години. Спочатку мене накрив легкий шок, але дуже швидко він змінився чистою спортивною злістю. Я застебнула куртку, сильніше замотала шию шарфом і рішуче рушила в нічну дорогу, усвідомлюючи всю абсурдність того, що відбувається.
Дорога додому тяглася неймовірно довго. Під тьмяним світлом ліхтарів я крокувала порожніми вулицями, міркуючи про те, як взагалі можна запросити людину в заклад громадського харчування, не маючи при собі ані копійки готівки чи робочої картки. У голові крутилося тисячу запитань про те, чому за вечір повинна платити дівчина, яку покликали на побачення, і чому людина, яка влаштувала це фінансове фіаско, так спокійно пішла спати додому.
Нарешті, діставшись під’їзду, я ледь волочила ноги від втоми. Мій телефон у кишені знову вібрував — Артем надіслав безглузде повідомлення: «Привіт, ти нормально дісталася? Дякую за класний вечір!». Я заблокувала його номер раз і назавжди, пообіцявши собі ніколи більше не витрачати час на подібних персонажів.
Наступного дня ми домовилися зустрітися з моїми близькими подругами — Оленою та Мариною — у затишній кав’ярні в центрі міста, щоб обговорити новини та поділитися останніми подіями з життя. Коли я сіла за столик і зняла пальто, мої подруги одразу помітили мій втомлений вигляд та сумний вираз обличчя. Вони одразу почали розпитувати, що сталося, бо зазвичай я приходжу на такі зустрічі бадьорою та повною енергії.
— Ну все, викладавай, що за сумний вираз обличчя? — запитала Олена, ставлячи переді мною чашку гарячого чаю з лимоном. — Невже те нове знайомство з інтернету виявилося черговим провалом? Ти виглядаєш так, ніби пройшла пішки пів міста у розпал бурі.
— Ой, дівчата, ви навіть не уявляєте, наскільки ви праві щодо пішої прогулянки! — гірко усміхнулася я, влаштовуючись зручніше на м’якому дивані. — Мій учорашній вечір із тим Артемом — це просто вершина цинізму та дивних чоловічих витівок.
Я почала детально розповідати їм усе від початку до кінця: як красиво він закликав мене на бургери, як ми гарно спілкувалися першу годину, і як раптом з’ясувалося, що у нього «не проходить картка» саме в той момент, коли треба було розраховуватися за замовлення. Подруги слухали мій розповідь із відкритими ротами, періодично переглядаючись між собою з відвертим здивуванням.
— Тобто як це — не проходить картка? — обурено вигукнула Марина, ледь не випустивши з рук ложечку. — Це ж класична схема альфонсів-початківців! Запросити людину в кафе, назамовляти всього, а потім зробити здивовані очі й чекати, поки жінка врятує ситуацію своїм гаманцем!
— Найцікавіше було далі, — продовжила я, роблячи ковток гарячого чаю. — Коли я вигребла з гаманця останню копійку, щоб покрити рахунок, він щиро подякував, сказав, що вечір був чудовим, і пішов додому, бо його будинок знаходився за п’ять хвилин ходьби! А мені довелося півтори години йти пішки нічним містом, тому що на таксі чи автобус у мене вже не залишилося жодної гривні, а громадський транспорт давно не ходив!
Олена спершу здивовано мовчала, а потім голосно розсміялася, хоча в її очах читалося справжнє обурення від такого нахабства.
— Слухай, ну це ж просто апогей абсурду! — промовила вона, хитаючи головою. — І ти кажеш, що він ще й написав тобі після цього повідомлення із запитанням, чи нормально ти дісталася? Оце наглість вищого рівня! Люди зовсім втратили совість і називають це якоюсь «щирістю» чи непередбачуваністю. Добре хоч ти його заблокувала і не стала продовжувати цей цирк.
Ми довго обговорювали цю ситуацію, сміялися з моєї нічної пригоди та сперечалися про те, як же багато дивних людей зустрічається на сайтах знайомств. Подруги намагалися підтримати мене смачним десертом і жартами, перетворивши мій стрес на веселу історію, яку тепер можна було згадувати без сліз. Проте найцікавіше у цій історії було те, що карма вирішила не затягувати з відповіддю для мого колишнього кавалера.
Минуло кілька тижнів після тієї пам’ятної розмови з подругами. Історія з бургерами вже стала класичним анекдотом у нашій компанії, а я повністю забула про існування Артема, насолоджуючись спокійним життям і роботою. Проте доля любить готувати сюрпризи саме тоді, коли на них найменше чекаєш, доводячи, що бумеранг у житті працює безвідмовно.
Того дня я заїхала до великого торгового центру на іншому кінці міста, щоб купити нову сукню та зустрітися з діловим партнером. Ми ходили просторими галереями торгового центру, обираючи речі, коли я випадково помітила знайому постать за столиком на фудкорті. Це був він — Артем. Але сидів він не сам. Навпроти нього розташувалася нова дівчина, перед якою він так само активно махав руками, демонструючи всю свою галантність, розповідаючи якісь неймовірні історії та замовляючи чималу кількість їжі. На їхньому столі красувалися великі тарілки з піцою, салати та різні напої.
Я спочатку хотіла просто пройти повз, щоб не псувати собі день неприємними спогадами, але мій супутник запропонув зупинитися і взяти кави саме біля сусідньої стійки. І тут почалося найцікавіше шоу, яке можна було уявити.
Настав момент розрахунку за розкішну трапезу. Офіціант підійшов до їхнього столу з чеком і поклав його перед Артемом. Наш герой із звичним упевненим виглядом заліг у кишеню куртки, дістав картку і з гордим виразом обличчя простягнув її працівникові закладу, очікуючи на похвалу. Офіціант забрав картку, пішов до термінала, але через хвилину повернувся з дещо збентеженим обличчям і голосно вимовив те, чого Артем точно не очікував:
— Вибачте, але ваша картка заблокована або на ній недостатньо коштів для оплати цього рахунку. Чи є у вас інший спосіб розрахунку чи готівка?
Дівчина, яка сиділа навпроти нього, різко підняла брови, відсунула склянку з водою і пильно подивилася на свого кавалера. Артем почервонів до самих вух, почав гарячково вивертати кишені, шукаючи якісь заховані купюри, але ситуація повторювалася з математичною точністю — грошей у нього знову не було.
Я стояла за кілька метрів, ледь стримуючи сміх, бо картина виглядала як абсолютне кіно. Нова супутниця Артема мовчки дістала власний гаманець, виклала на стіл повну суму разом із чайовими, встала з місця, кинула на нього холодний, сповнений зневаги погляд і сказала чітко на весь фудкорт:
— Наступного разу запрошуй туди, на що у тебе дійсно вистачає фінансів, а не влаштовуй безкоштовні обіди за чужий рахунок!
Вона розвернулася і швидким кроком пішла геть, залишивши його самого за столом під здивовані погляди сусідніх відвідувачів. Артем сидів червоний, як помідор, не знаючи, куди подітися від сорому.
Я ж, спостерігаючи за цією сценою, остаточно переконалася, що життя завжди знаходить спосіб відновити справедливість. Мій нічний похід додому пішки тоді, кілька тижнів тому, виявився маленькою ціною за такий чудовий і показовий урок карми, який цей хлопець запам’ятає на все життя.