Ірина переїхала у нову квартиру. Нарешті своя, а не орендована. Двокімнатна квартира з великою кухнею. Як давно вона мріяла саме про таку. Іпотека, але вона впорається.
Син Ірини був у бабусі під час переїзду. Шестирічний Микита теж радів, нарешті у нього буде своя кімната, полиці, ліжко. Не треба буде збирати іграшки в коробки, щоб вони не заважали.
Меблі допоміг зібрати батько.
Ірина була одружена, але три роки тому чоловік Дмитро зібрав свої речі і залишив Ірину із сином у орендованій квартирі. Микита тільки пішов у дитячий садок, Іра ще не працювала. Її підробітки з дому Дмитро за роботу не вважав.
– Жінка повинна сидіти в офісі або на касі в магазині. Немає освіти – йди у продавчині!
– У мене є освіта.
– Освіта? Ти серйозно? Три курси!
– Я заочно навчалася, у мене диплом.
– Твоєму диплому місце у вбиральні. Можеш його повісити туди як портрет і милуватися. Гаразд, розбирайся сама. Я йду. Втомився від цього. Робота, чужа квартира, грошей не вистачає. Я поживу у мами. Сама все розгрібай.
Ірина тоді від збентеження не могла сказати нічого. Підходив платіж за квартиру, їжі майже не було, грошей теж. Дмитро нічого не залишив. Зібрав речі та пішов.
Допомогли тоді батьки, грошей переказали, продукти привезли і Микиту тимчасово взяли до себе. Свекруха тоді навіть не подзвонила. Мовчки прийняла сина.
Ірина одразу почала посилено працювати в інтернеті. Гроші навіть вдавалося відкладати.
Відразу, як Дмитро пішов, вона подала на розлучення та аліменти. Він здивувався і розлютився.
‐ Я ж сказав, що пішов тимчасово! У мами живу, а не з коханкою зв’язався. Які аліменти? У мене зарплата невелика.
– Думати треба було, перш ніж на аліменти подавати. І на розлучення! У тебе житла немає, я заберу у тебе дитину сама платитимеш аліменти.
– Зустрінемось у суді.
Тоді Іра злякалася за сина, але насправді Микита був йому не потрібний, і навіть його матері.
Розлучення, аліменти. Жити стало тихіше та простіше. Микита ходив у дитячий садок, Ірина працювала.
А потім пішла із життя родичка її матері, яку та доглядала останні роки.
Її житло у старому будинку продали. Гроші пішли на квартиру Ірині. Внесок більше половини, іпотеку схвалили одразу.
Ірина приготувала вечерю, чекала сина та батьків. Син одразу розпочав обстеження квартири. Йому все подобалося. Після вечері батьки поїхали. Життя текло своєю чергою, поки Дмитро не захотів побачити сина.
– Я хочу спілкуватися з ним, і бабуся теж просила дозволу.
– Нічого не маю проти. Якщо Микита буде згоден.
– Ти розумієш, що я за цей час зустрів жінку. У нас дитина.
– Це твоє життя. Вітаю.
– Синові вже півтора роки. Потрібно хлопчиків познайомити, вони ж брати. Гратимуть, спілкуватимуться. Денис у мене.
– Ще встигнуть познайомитись. Ти три роки не бачив сина, спочатку спілкування буде при мені, а потім, якщо вийде, можеш із ним гуляти один або з його бабусею.
– Добре, я буду вранці у суботу. Говори адресу.
– Кафе “Затишок” о десятій.
– А… я можу і додому зайти за сином. Де ти наймаєш?
– В кафе о десятій.
Ірина натиснула на відбій. Вона не хотіла, щоб колишній приходив у її квартиру. Про квартиру він дізнався від сина. Микита був розвиненим хлопчиком, знав адресу, і знав, що квартира – їхня власність, а не орендоване житло.
– Ти від мене приховувала? Як же це? Як ти могла?
– Мені навіть смішно це чути. Ти мені ніхто!
– Я ще й не одружений офіційно.
– Це нічого не міняє.
– Ще і як міняє. Ми можемо спілкуватися з Микитою у твоїй квартирі. Я і Дениса наступного разу візьму із собою, познайомимо їх.
– Спілкуйтесь на вулиці, у парку, у кіно, але не у нас.
Але одного разу Дмитро домігся свого.
– Ми промокли, – стояв він на порозі з Микитою. – Чаєм не відігрієш? А ти добре влаштувалася. Квартирка просто супер. Сама? Чим ходити в кафе і парки, по дощу і снігу, то краще тут.
– Дмитре, не нахабній! Пий чай і йди.
– Добре, але я повернусь.
Микита та Денис були вже знайомі. Микиті було не цікаво з маленьким братом, який постійно скиглив і щось вимагав, але він був змушений спілкуватися, бо батько приходив з ним.
***
Ірина працювала, Микита дивився мультики. Це був не день Дмитра для спілкування із сином. Дзвінок у двері. Дмитро з Денисом на руках.
– Іра, ти зрозумій. Таня моя на роботу вийшла, а цей захворів. Ти ж удома. Тобі добре, у тебе квартира, а ми винаймаємо, нам гроші потрібні. Увечері заберу.
– Ні!
– Ти виженеш хвору дитину?
– У хворої дитини є мати, батько та бабуся! Я ніхто йому, тобі, твоїй дружині, твоїй матері. Якщо залишиш його, я викличу відповідні органи. Хочеш спробувати?
– Яка ти стала!
За пів години зателефонувала свекруха. Вперше за багато років.
– Ірино, ти ж могла увійти в становище мого сина. Пам’ятаєш чому ви розлучилися? Діма працював один, квартира орендована, дитина маленька, не витримав він. Історія повторюється, але ще важче. Нині ще й аліменти тобі платить. Допоможи йому!
– Ви пропонуєте мені стати рятівником його сім’ї? А нашу родину хто рятував? Ваш син втік від відповідальності, і зараз напевно зробить те саме. А аліменти він платить не мені, а синові!
– Ти будеш винна, що ще одна дитина втратить батька. Куди вони підуть? У них немає квартири!
– І в мене не було! Прощавайте.
Дмитро знову злякався труднощів, знову переїхав до матері, знову припинив спілкуватися з Микитою. Йому ж так простіше. Не дарма ж кажкть, що горбатого могила виправить…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!