Лариса збиралася на дачу, але виїхати так і не змогла. Місяць тому, у вихідні, донька раптом попросила її посидіти з онуками. Вони з друзями вже домовилися відпочити.
Ті вихідні минули. Наступного разу лив сильний дощ. Та й що робити на дачі? Навіть у місті під ногами були суцільні калюжі. Потім донька Оксана запропонувала провести вихідні разом: сходити по магазинах, прогулятися з дітьми.
– Мамо, ну навіщо тобі та дача? Нам і в місті добре разом. Та й там ще холодно.
– Я й так цього року затрималася. І який там холод? Будинок добротний, є пічка, електрика. Там хоч цілий рік живи, мої батьки там жили, а я тільки на вихідні приїжджаю. Навіть не вмовляй, наступного разу я їду. Уже час навести лад після зими.
– Навіщо тобі це? Ти й так на роботі втомлюєшся, краще відпочинь удома. Я на дачу відправлю Сергія. Він усе зробить.
– Відправляй, чоловічі руки там справді потрібні. А я все проконтролюю. Можемо й разом з’їздити, ти мені ще й з прибиранням у будинку допоможеш. За зиму там пилу назбиралося.
– Мамо, ти просто відпочинь, а ми з Сергієм усе там приберемо. Ми поїдемо на дачу, а ти з дітьми залишишся.
– Ти поводишся зі мною так, ніби мені вісімдесят. А мені п’ятдесят два! Я ще працюю. Якщо відпочивати, то вже по-справжньому. Хочете на дачу — їдьте, це ваша справа. Тільки діти нехай їдуть із вами. Я просто побуду сама й відпочину.
– Гаразд. Відпочинь одна.
***
Лариса провела доньку й почала збиратися на дачу. Там вона й відпочине: свіже повітря, інша атмосфера. Продукти, які вона планувала взяти із собою, вже лежали в холодильнику.
Багато їй не потрібно, бо в селі є магазин, якщо чогось забракне. Яйця, сир і молоко можна купити в місцевих жителів. Усе свіже, натуральне.
Рано-вранці, на першій електричці, Лариса поїхала. До будинку вона йшла хвилин десять, вдихаючи свіже повітря. Оксану та її родину вона зараз там побачити не чекала.
Найімовірніше, вони мали приїхати ближче до обіду. От і буде для них сюрприз. Лариса вже думала, що приготує до їхнього приїзду.
Вона відчинила хвіртку й побачила, що на дверях немає замка. Злодії? Вона не була боягузкою, але все ж занепокоїлася. Постояла біля дверей, а потім зайшла — раптом це Оксана, Сергій і діти.
За столом сидів її колишній чоловік. Тринадцять років тому він тихо пішов із сім’ї. Просто зібрав речі та зник. Оксані тоді було чотирнадцять, їй самій — тридцять дев’ять. Лариса подала на розлучення й на аліменти.
Квартиру купили її батьки, спільного майна не було. Розлучення оформили без нього, і навіть аліменти суд призначив. От тільки грошей так і не було.
Павло платити не збирався, та й його нова співмешканка не хотіла віддавати його зароблене. Чотири роки грошей не було, а потім і поготів.
І ось він тут, сидить за столом у її будинку, у домі її покійних батьків.
– Ларисо? А я не чекав. Оксана сказала, що тебе тут не буде. Що вона все владнала?
– Що ти тут робиш?
– Мені ніде жити.
– Це мене мало хвилює. Нам теж колись було ніде й ні на що жити.
– Ти ж могла продати цей будинок.
– Справді? Тоді, коли тут жили мої батьки? Дуже цікава порада!
– Я просто припустив. Мені нікуди йти. У тебе є квартира і будинок, а в мене нічого. Узагалі нічого. Мої батьки мені нічого не лишили.
– Мені тебе пожаліти? Будинок мій. Збирай речі й іди, куди хочеш.
– Давай почекаємо Оксану, вона все вирішить.
– Ось як? І коли вона має приїхати?
– Зараз подзвоню їй.
– Тобто вона й не збиралася сьогодні приїжджати?
– Ні.
– Тоді подзвоню я.
Лариса зателефонувала, донька дуже здивувалася. За годину вона приїхала.
– Мамо, ми ж домовлялися, що ти відпочиватимеш у місті.
– А я люблю відпочинок на природі! Коли ти збиралася мені все розповісти? Ніколи? І давно він тут?
– Із листопада.
– Чудово. Зиму пересидів, тепер на вихід! Де ти взяла ключі? Я ж тобі їх не давала. У мене тільки два комплекти, і обидва лежать у моїй сумці. Дублікат? Зрозуміло, тоді я мінятиму замок.
– Мамо, йому ж нікуди йти!
– А нам було нізвідки брати гроші, коли він утік і не платив аліменти! Хочеш брати участь у житті свого нікчемного батька — я не проти. Але не за мій рахунок і не в моєму домі!
– Для мене його вже тринадцять років не існує. Якщо порахувати, тобі тоді було чотирнадцять, а зараз двадцять сім. От ти йому й допомагай, бо винен він тобі. Борг по аліментах досі висить. На збори у вас година. Допоможи батькові зібратися.
– Мамо!
– Час пішов!
***
Оксана з батьком поїхали. Лариса прибрала в будинку, все розклала на свої місця, провітрила кімнати. Весняне чисте повітря наповнило оселю, витіснивши сторонні запахи й спогади про минуле…
А як би ви вчинили в такій ситуації? Діліться думками в коментарях, ставте вподобайки!