– Готуватимеш ти, а за стіл сядуть гості! – оголосив Сашко.
Оксана притулилася до одвірка. Настінний годинник у передпокої показував пів на дев’яту. Чоловік діловито підправляв манжети нової кремової сорочки.
– Це ще що за новина?
– Це зважене рішення глави сім’ї, – важливо відрізав Сашко.
– Завтра о другій годині приїжджає мама. Ліда з нею за компанію. Привід серйозний. Мене затвердили начальником дільниці механізації на автобазі. Потрібен стіл, гідний мого статусу.
– А я до цього столу яке маю відношення?
– Найпряміше! Запечеш м’ясо з чорносливом, наріжеш закуски, подаси гаряче. Порожні тарілки вчасно прибереш, – роботи всього на кілька годин.
Він провів долонею по коротко стрижених скронях. На тумбі лежав блокнот у тисненій обкладинці. Подарунок від колег до призначення.
– Сама розсуди тверезо, – понизив він голос. – Після цілого дня біля плити вигляд у тебе не святковий. З мамою ти без шпильок розмовляти не вмієш. Сядеш із кислою міною, людям настрій зіб’єш.
Оксана дивилася на його ситу, задоволену фізіономію. Двадцять два роки шлюбу. Двадцять два роки вона вела сімейний бюджет, зводила кошториси в бюро і тримала дім.
А варто було чоловікові отримати надбавку, як вона одразу перестала підходити для парадної вітрини!
– Зрозуміло, – сказала Оксана. – Виходить, безплатна куховарка на вечір.
– Не вигадуй дурниць! – насупився Сашко.
– Я ж для нас стараюся. Мати має побачити, що в домі порядок. А ти на кухні спокійно перекусиш. Без зайвої метушні. Питання закрите!
Він пішов у вітальню, цілком собою задоволений. Оксана стояла нерухомо. Образа кольнула під ребрами, але відразу змінилася холодною ясністю.
Суботній ранок почався рано. До одинадцятої на столі вже стояли страви з м’ясною нарізкою та листковий пиріг. У духовці томилася печеня в глиняних горщиках.
Сашко ходив квартирою, наче справжній господар. Він щохвилини зазирав у свій блокнот.
– Молодець, хвалю! – кинув він, зазирнувши на кухню.
– О дванадцятій духовку зменшити?
– Там таймер стоїть, – озвалася Оксана.
– Сам клацне.
– От і добре. Порядок має бути в усьому.
Сашко пішов поправляти скатертину.
О пів на дванадцяту Оксана накинула бежевий кардиган, узяла клатч і вийшла на сходовий майданчик. Чоловік навіть не озирнувся. Подумав, що вона побігла за свіжою зеленню до обіду.
Замість зелені Оксана сіла в автобус до центру.
Спершу була перукарня біля скверу. Майстриня освіжила стрижку, уклала пасма й торкнула вилиці пудрою. Потім Оксана зайшла до галантереї.
Вибрала строгий бордовий галстук у щільній коробці. У театральній касі на розі викупила квиток на вечірню виставу. Поспішати їй було нікуди.
Без п’ятнадцяти друга у дворі пригальмувало таксі. Ганна ступала повільно, притримуючи поли вовняного жакета з бурштиновою брошкою. Слідом бігла Марійка, зацікавлено роздивляючись вікна.
Сашко відчинив двері з парадною усмішкою.
– Проходьте, мамо! Марійко, роззувайся!
– Здрастуйте, начальнику, – сказала Ганна, оглядаючи передпокій чіпким поглядом колишньої касирки.
– А де Оксана? Чоловіка підвищили, гості на порозі, а господині не видно.
Шия Сашка вкрилася червоними плямами.
– Вона… вийшла ненадовго. У терміновій справі. Зараз повернеться. Проходьте в кімнату, сідайте.
Марійка вже зазирала у вітальню, оцінюючи накритий стіл.
– Ого, скільки делікатесів! Балык, сервелат, великі оливки. Очевидно, тобі оклад поклали міністерський!
– Для рідних не шкода, – вичавив Сашко, позираючи на вхідні двері.
Рівно о другій годині дзенькнув дзвінок.
Сашко перевів подих. Вирішив, що дружина схаменулась, прибігла і зараз стане до обробної дошки.
Він відчинив двері.
– Ти де пропадала, мати вже… – почав він пошепки й завмер.
На порозі стояла Оксана. На ній був пісочний брючний костюм і кремовий топ. Волосся лежало акуратною хвилею. На зап’ясті блищав золотий годинник. Жодного сліду кухонної метушні.
У руках вона тримала довгасту коробку, перев’язану стрічкою.
– Доброго дня, Сашку! – дзвінко сказала Оксана і переступила поріг.
– Приймай гостей!
Сашко втратив дар мови. Нижня щелепа в нього сіпнулася.
– Ти… як? – прохрипів він, відступаючи на килимку.
– Що за фокуси?
– Як і годиться, прийшла на свято, – приязно озвалася Оксана. – Не з порожніми ж руками на таку подію з’являтися. Вітаю з підвищенням!
Вона простягла йому коробку. Чоловік розгублено стиснув подарунок пальцями. З кімнати визирнула Ганна.
– Матір Божа! – протягнула свекруха. – Оксано! А Сашко сказав, що ти у справах бігаєш. Дивись, вирядилася, ніби на прийом до директора.
– Здрастуйте, Ганно! – лагідно сказала Оксана, змінивши туфлі на охайні човники.
– Вибачте за запізнення. Транспорт підвів.
Вона неквапно пройшла до вітальні. Вибрала м’яке крісло на чолі столу й постелила на коліна серветку.
Марійка від здивування навіть рота роззявила.
– Нічого собі костюмчик! Новий, мабуть? У копієчку влетів?
– Сашко розщедрився, – пояснила Оксана, дивлячись чоловікові просто в обличчя.
– Сказав, що на такому банкеті дружина начальника має виглядати солідно. Правда ж, любий?
Сашко застиг у дверях, притискаючи до грудей краватку.
– Правда, – хрипко видавив він.
– Дуже… пасує.
– Ну, коли всі зібралися, давайте до столу, – скомандувала Ганна.
– Сашку, налий соку. Дорога не близька, у горлі пересохло.
Сашко метнувся до серванта. Графин дзенькнув об склянки.
– А коли закуски подаватимеш? – вставила Марійка.
– Нарізку ближче посунь.
– Та господар зараз усе організує! – бадьоро підтримала Оксана.
– Сашко в нас сьогодні головний розпорядник. Сам усе спланував до хвилин. Справжній керівник.
Ганна схвально кивнула.
– Оце так! Чоловік повинен тримати порядок. Сашку, подай мені оселедця. І хліб наріж тонше, а то цей занадто великими скибками.
Сашко кинув на дружину злий погляд. Оксана, не кліпнувши оком, відправила до рота шматочок сиру.
– Чудовий сир, – зауважила вона. – Сашку, у тебе рідкісний смак.
Наступні пів години стали для новоспеченого начальника суцільним покаранням. Він не сів ані на мить.
– Сашку, лопатку для пирога дай! – вимагала сестра.
– Сашку, серветки підклади, чого дві штуки кинув? – повчала мати.
– Сашку, любий, – покликала Оксана, глянувши на циферблат. – Заглянь у свій блокнот на тумбі. Там записано: за сорок хвилин після приходу гостей подається гаряче. Час виймати горщики з духовки.
Сашко кинув рушник на край буфета й пішов на кухню. За хвилину звідти долинув дзвін посуду й тиха лайка. Ганна звела брову.
– Що він там гуркотить? Піду подивлюся, щоб чогось не впустив.
– Не треба, мамо, – лагідно зупинила її Оксана. – Чоловікові на кухні слід тримати марку самому. Не можна підривати його авторитет.
Свекруха погодилася.
– І правда. Нехай звикає відповідати за процес.
Нарешті Сашко ввалився до кімнати з важкою металевою тацею. Комір сорочки розстебнувся, на манжеті темніла жирна пляма.
– Обережно, кипить, – буркнув він, опускаючи тацю на підставку.
– А зеленню посипати забув? – причепилася Марійка. – Гаряче без кропу на стіл не ставлять. І часнику треба.
– Зараз принесу, – пробурмотів Сашко, витираючи чоло тильним боком долоні.
– Сашку, любий, і десертні тарілки захопи, – з усмішкою додала Оксана.
– Ми скоро перейдемо до солодкого.
Сашко так стиснув зуби, що на щоках заходили жовна.
– Оксано, вийди на секунду, – процідив він.
– Банка з соліннями туго закручена. Допоможи відкрити.
– Чому б не допомогти втомленому господареві? – легко погодилася вона.
– Перепрошую, я на хвилинку.
Вона підвелася з крісла й пішла за чоловіком.
Щойно вони опинилися на кухні, Сашко причинив двері й навис над дружиною. Дихання в нього збилося.
– Ти що влаштувала? – зашипів він їй в обличчя. – Яка ти гість? Зганьбити мене вирішила перед матір’ю?!
– Аж ніяк, – Оксана склала пальці в замок і подивилася йому в очі.
– Я лише точно виконала твою вказівку. Слово в слово.
– Яку ще вказівку?
– Твою! Учорашню. «Готувати будеш ти, а за стіл сядуть гості». Уже забув?
– Я мав на увазі зовсім інше!
– Я чудово зрозуміла, що ти мав на увазі, – урвала вона без крику, але так твердо, що чоловік осікся.
– Ти хотів посадити рідню, хизуватися окладом, а мене замкнути біля раковини! Щоб я підносила тарілки й не муляла вам очі втомленим обличчям!
– Я хотів солідності! – спробував виправдатися чоловік.
– От і насолоджуйся. Усе виглядає солідно. Я сиджу на чолі столу в ошатному костюмі. Мати хвалить тебе. Сестра заздрить достатку. Чим ти незадоволений?
– У мене спина заклякла! – верескнув Сашко майже пошепки. – Я пальці об деко обпік! Мати командує, Надька чіпляється! Ти повинна стати до столу й допомогти!
– Нікому я нічого не винна, – рівно відповіла Оксана. – Я в цій трикімнатній квартирі законна господиня, а не прислуга, що приходить!
Вона витягла з клатча театральний квиток.
– Ось, помилуйся. Вистава починається о шостій вечора. Рівно о пів на п’яту я викликаю таксі й їду.
До того моменту повертаємось у кімнату. Ти наливаєш мені сік, сідаєш поруч і поводишся як пристойний чоловік.
Сашко дивився на квиток, переводячи подих.
– А тарілки? А гості?
– Посуд перемиєш сам, як рідні підуть, – відрізала Оксана.
– А якщо надумаш зірватися на крик, я просто зараз повернуся до вітальні й перекажу Ганні твою вчорашню промову. Повністю. З подробицями про кислу міму та несвятковий вигляд.
Чоловік завмер із відкритим ротом. Обличчя в нього посіріло. Він чудово пам’ятав круту вдачу матері. Ганна тридцять років тримала в кулаці весь колектив магазину й терпіти не могла чоловічої пихи.
Дізнайся вона, що син принизив дружину заради дешевого вихваляння перед сестрою, прочухана було б не уникнути.
– Ти божевільна, – видавив Сашко.
– Я дотримуюся пристойності, – нагадала Оксана.
– Наріж кріп, Сашку. Марійка чекає печеню.
Вона повернулася і пішла до гостей.
За дві хвилини в кімнаті з’явився чоловік. З блюдечком дрібно нарізаної зелені, притихлий, з опущеними плечима.
Він опустився на вільний табурет біля дружини. Взяв графин і долив сік до країв. Рухи в нього стали повільними й покірними.
– Пригощайся, Оксано, – пробурмотів він, – бо охолоне.
– Дякую, любий, – лагідно всміхнулася вона свекрусі. – Подивіться, Ганно, яка турбота. Золотий у вас син.
Ганна пильно подивилася спочатку на сина, потім на невістку. Поправила бурштинову брошку.
– Турботливий, – сказала стара. – Тільки зморений надто, ніби вагон щебеню розвантажив. Нічого, корисно покрутитися. А то зовсім на керівній посаді закостенієш.
Марійка лише пирхнула в тарілку, з апетитом уплітаючи тушковане м’ясо.
О пів на п’яту Оксана накинула кардиган, попрощалася з гостями й викликала таксі. Сашко проводжав її поглядом, у якому змішалися безсила досада й вимушена покора. Попереду на нього чекали проводи матері та гора жирних горщиків біля раковини.
Минуло два тижні.
Нова посада Сашка ввійшла в звичну колію. Домашніх бенкетів у квартирі більше не влаштовували. Коли Марійка подзвонила в суботу й натякнула, що її тридцять дев’яте день народження непогано б відзначити в брата – мовляв, і житлоплоща просторіша, і стіл накривати зручніше, – Сашко вперше в житті відрізав у слухавку:
– У кафе підемо! Кожен платить за себе сам! Нічого людей у вихідні смикати!
Оксана, почувши цю розмову, стримано всміхнулася сама до себе.
Характер у чоловіка, звісно, анітрохи не змінився. Він, як і раніше, бурчав зранку, сперечався з диктором у телевізорі й кидав куртку на спинку крісла.
Але варто було на обрії замаячити візиту родичів, він насамперед підходив до дружини й обережно уточнював:
– Оксано, ти як налаштована? Встигаєш приготувати, чи оформимо доставку?
І Оксана щоразу відповідала без поспіху:
– Оформи доставку, Сашку. А я поки що виберу, в чому вийти до столу…
Як вам такий експеримент дружини? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!