– Мамо, я їсти хочу! – Оленка смикала її за руку, схоже, вже давно. Ірина насилу розплющила очі й тільки тоді зрозуміла, що заснула. Третій день вона хворіла, вчора ввечері випила щось від температури — і майже одразу провалилася в сон.
Їй привидівся дивний сон: ніби вона накрила величезний стіл. На ньому було запечене м’ясо, купа овочів і фруктів, у вазі лежали грона винограду, апельсини, а за столом — порожньо. Потім до столу підійшла її донечка й, показавши пальчиком на виноград, спитала:
– Мамо, а це смачне? Можна спробувати?
Оленка ще раз штовхнула її в плече:
– Мамо, вставай, мамо! – і раптом розплакалася.
– Та ти що, сонечко! Я вже встала, бачиш? Ти злякалася, так? Ходімо, зараз тебе нагодую, чого ж ти плачеш?
Ірина сіла на ліжку й трохи посиділа, бо голова крутилася. От ж бо як її прихопило! Як же вона завтра піде на роботу?
– Мамо, я хочу їсти! – знову занила Оленка.
– Ходімо, Олесю. Там же є печиво, булочка, ти б сама взяла, мала!
– Мамо, я їх учора з’їла, а ти все спиш і спиш, – ще гірше заридала дитина.
Ірина пішла на кухню, аж тут задзвонив телефон. Дзвонив директор, що було дивно, бо ж неділя.
– Ірино, чому ти не вийшла на роботу? Яка неділя, ти взагалі при тямі? Сьогодні вже понеділок! Ти мені набридла — і через дитину, і через твої викрутаси. Ти звільнена!
З останніх сил вона дійшла до кухні, глянула — а печива й булочки немає. Ну звісно, якщо вона спить із суботи, а мала голодна! Швидко зварила їй кашу:
– Доню, їж, а я скоро!
Ірина накинула пальто й повільно пішла до найближчої крамниці. У гаманці лишилося зовсім мало. Вона зайшла й купила хліба, молока та яєць — Оленка любила омлет.
Завтра треба буде поїхати до директора, Василь Петрович не такий уже й лютий, він зрозуміє.
Звісно, йому нелегко працювати з жінками: майже всі матусі-одиначки в їхньому салоні-перукарні. Та нічого, якось владнається.
Коли виходила з магазину, побачила прилавок із фруктами. Ірина глянула й аж здивувалася: грона винограду та апельсини — просто як у її сні!
Оленка уві сні так хотіла винограду. Давно вона його не купувала, дитина вже й смак забула. Ірина перерахувала гроші й узяла найменше гроно.
Продавчиня глянула на неї зверхньо й жбурнула виноград на ваги так, ніби хотіла, щоб ті показали більшу вагу. Ще й тримала гроно рукою.
Ірина цю жінку пам’ятала: на неї скаржилися багато хто, та й саму Ірину вона не раз обважнювала. І зараз, видно, знову нарахує зайвого, але грошей начебто мало вистачити.
Сил сперечатися не було. Ірина простягнула їй сто гривень і подивилася просто в очі — невже їй не соромно дурити людей?
І раптом Ірині здалося, що вона знає про цю жінку все. Вона заміжня, чоловік на вахті, дочка вже доросла.
– Прибуток сьогодні добрий, поки чоловіка немає вдома, Олег хотів зайти, на пляшку й добру закуску вже вистачить!
Ірина ніби під гіпнозом із відразою читала з її очей передчуття зустрічі з Олегом. А та застигла, потім відрахувала решту, насилу відвела погляд і роздратовано гукнула жінці позаду Ірини:
– Обирайте швидше, бачите, чергу зібрали!
Вдома Ірина дістала гроно винограду, і Оленка раптом запитала:
– Мамо, а це смачне? Ну прямо, як у її сні.
Вона помила виноград:
– Їж, донечко!
– Як смачно, мамо, ми що, розбагатіли?
– Скоро точно розбагатіємо, – засміялася вона.
Ірина відкрила гаманець і аж очманіла: здачі було вдвічі більше, ніж вона дала тій продавчині. Вперше її обрахували в мінус! Спершу вона хотіла піти й повернути зайве.
Але потім згадала, як та й раніше обважнювала всіх, і вирішила, що, мабуть, її коханець Олег якось переживе без частування.
Згодом цей дивний випадок стерся з пам’яті. Василя Петровича вдалося вмовити, всі дівчата стали на її бік.
А через кілька місяців Ірина з подругою викупили у Василя Петровича частку в салоні. Щоправда, довелося взяти чималий кредит.
Він відійшов від справ, Ірина з Ларисою віддавали йому частину доходу, а самі керували салоном, і життя ніби стало на свої місця.
От тільки в сина в старших класах з’явилися якісь недоброзичливці.
Якось Ірина чекала Максима зі школи, глянула у вікно, а там її сина оточили старші підлітки. Вискочила надвір, дивиться — в одного хлопця в руці новий телефон сина, а Максим уже вивертає з кишень усе, що має.
– Ану відійшли від мого сина! – крикнула Ірина, і той, що тримав телефон, зухвало глянув на неї.
– Чого треба? – сказав і завмер. А Ірина наче провалилася в темряву його очей.
І тут же злякалася: зовсім молодий, а душа чорна, як сажа! Поки набирала поліцію, всі хлопці так і стояли нерухомо, мов у грі “замри”.
Поліція забрала хлопців, синові повернули смартфон, а він захоплено запитав:
– Мамо, а як ти так зробила, що вони не рухалися? Ти що, жінка-супергерой?
– Будь-яка мама за свого сина на все готова, – усміхнулася Ірина, хоча сама й гадки не мала, як у неї це вийшло.
Та й ця дивна історія з часом забулася.
Син виріс, працює. Живуть вони й далі вдвох. У Максима вже є дівчина Соломія, він пообіцяв матері, що скоро їх познайомить.
І в Ірини все добре, свою роботу вона любить. Тільки заміж так і не вийшла. Та нічого, син уже дорослий, тепер він її захисник.
Цього дивного дня Ірина їздила замовляти розхідники для салону. Пообідати не встигла, та ще й усі картки й готівку залишила вдома.
Поруч із салоном був невеликий ринок. Вона не втрималася й пішла між рядами, а там!
Ірина дивилася на смачну копчену скумбрію, на ікру — ікринка до ікринці, на жирні шматки масляної, та й слину ковтала.
Треба було б збігати по гаманець, але тут їй раптом спала на думку шалена ідея: а може, просто подивитися продавцю в очі, і він сам віддасть їй усе? Адже вона може вводити людей у якийсь дивний стан, сама й не знає, як це працює.
Ірина й сама давно так не робила та подумки себе зупиняла: не смій більше так чинити, бо потім буде соромно! У тебе все є, ти можеш купити майже все, що захочеш!
Вона зустрілася поглядом із чоловіком біля прилавка — а в нього очі сміялися.
І раптом він сказав:
– А хочете, я безплатно дам вам усе, що забажаєте? Для такої вродливої жінки мені нічого не шкода. Я господар цієї крамнички, довелося сьогодні підмінити — продавці зайняті, приймають товар. А ви мене так у ступор ввели, що я готовий вам усе віддати!
– Та що ви, я просто зайшла подивитися.
– Та годі, я ж по ваших очах прочитав, як вам хочеться шматочок скумбрії, та й масляна в мене дуже хороша!
– Я вас бачив, ви в тому салоні працюєте? Я хочу запросити вас на вечерю. Мене звуть Вадим Іванович, я не одружений, та й ви, бачу, незаміжня!
Ірина навіть не знайшлася, що відповісти. Вперше їй трапився чоловік, якому вона не піддалася. Ба більше — він прочитав по її очах усе, про що вона думала.
Вадим щоранку зустрічав Ірину, а вечори вони дедалі частіше проводили разом.
Весілля сина Максима з Соломією та Ірини з Вадимом відбулися в один день — тепер це їхнє спільне родинне свято.
Щоправда, донька Марічка в Ірини та Вадима народилася раніше, ніж їхня онука Дарина — донька Соломії та Максима.
Ірина вперше за сорок із лишком років відчула себе справжньою жінкою. Тепер у неї є коханий чоловік і захисник — її Вадик.
Шкода тільки, що її таємничий дар впливати на людей більше не проявляється. Вона якось спробувала — і нічого не сталося. Мабуть, тому, що тепер вона не одна.
У кожному з нас спить загадкова сила, яка виручає в найважчу хвилину. Але прокидається вона лише тоді, коли доводиться покладатися тільки на себе.
А коли поруч є сильні й віддані, цей дар дрімає до свого часу…
Для когось ця історія здасться казкою, а хтось побачить у ній складну життєву ситуацію, коли можливо все. Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!