— Доброго дня, Олено, — просто на порозі зі здоровенним пакетом із супермаркету стояла свекруха й широко посміхалася. — Оце вже цікаво: обід ось-ось, а ти й досі в піжамі, наче щойно прокинулася.
— Доброго дня, Тамаро Павлівно, — Олена поспіхом смикнула вниз надто коротку домашню футболку, намагаючись хоч трохи зібратися з думками й остаточно отямитися після важкої нічної зміни. — А ви чого так рано приїхали? Сергія ж немає вдома, він на роботі.
— Та я прекрасно знаю, що Сергія немає. Олено, ну що це за питання? Невже я ще маю щоразу просити офіційний дозвіл, щоб просто зайти у власну квартиру? — свекруха глянула на невістку з легкою іронією та зверхністю. — Ти й справді ще не прокинулася як слід. Відійди, я зайду.
Вона впевнено посунула Олену плечем, спокійно зняла взуття й одразу попрямувала на кухню. Тамара Павлівна уважно подивилася на дві брудні тарілки та дві порожні чашки в мийці й з неприхованим здивуванням втупилася в невістку.
— Олено, ти що, вирішила тут тарганів розвести? Подивіться на неї, який безлад у хаті.
— Це ми зранку поснідали, і Сергій поспіхом поїхав на роботу. Я просто ще не встигла все перемити.
— Ну не можна ж залишати брудний посуд у мийці! Тебе що, в дитинстві цьому елементарному правилу не навчили?
— Навчили. Тамаро Павлівно, у мене зараз дуже важливий робочий проєкт, останні дні просто шалені. Я лише вчора пізно вночі все здала замовнику. Я ж працюю віддалено, і в мене повноцінний робочий день за комп’ютером, а не просто відпочинок.
— Оце так! Але ж ти сидиш удома цілий день, тож цілком можеш усе встигати між своїми справами. Хіба ні? До речі, а чим ти взагалі мого сина годуєш?
Тамара Павлівна впевнено відчинила холодильник і почала прискіпливо розглядати кожну полицю. Вона витягла прозорий пластиковий контейнер і рішуче відкрила кришку.
— Це ще що таке? Курячі котлети? І ти сюди ще й часник додала?
— Так, я вчора ввечері готувала. Сергію дуже сподобалося.
— У Сергія від часнику завжди страшенна печія! А котлети треба робити тільки з доброї яловичини. Не треба так економити на їжі для чоловіка.
— Він сам сказав, що йому сподобалося, — тихо й безпорадно заперечувала Олена. Вона чітко відчувала, як до горла підкочується важкий гіркий клубок образи та злості.
— Так, а це що в нас тут? — свекруха зсунула кришку з великої каструлі. — Усе зрозуміло. Борщ уже далеко не найсвіжіший. Потрібен тільки свіжий. Давай я тобі зараз допоможу приготувати нормальну їжу.
— Та він абсолютно свіжий! Я позавчора ввечері його варила.
— А хто ж їсть позавчорашній борщ? Їжа має бути лише щойно приготовлена! Краще готувати щодня, але потроху.
— У мене просто немає часу щодня починати з нуля.
— Оцей сир і ковбасу більше ніколи не беріть. Це жахлива марка. Треба купувати зовсім іншу, з такою зеленою етикеткою. Я зараз надішлю тобі фото в месенджер, і будеш брати тільки це. Добре? То що, допомогти тобі з готуванням?
— Дякую. Я сама впораюся.
— Ну, як знаєш. Тоді я побігла, бо в мене ще купа справ. Все, я побігла! Сергію передавай великий привіт. Хоча я краще сама йому вдень подзвоню.
Двері гучно клацнули. Олена повільно зайшла на кухню, зробила собі міцний чай, сіла за стіл і глибоко замислилася.
Усе життя ніхто так безцеремонно не зазирав у її холодильник і не контролював кожен крок. Та й до таких раптових перевірок вона взагалі не була готова.
Вони ж із Сергієм не малі діти, щоб їх отак повчати й тримати під контролем. Чоловікові вже було тридцять років, він працював доцентом на кафедрі зарубіжної літератури в університеті.
Олена у свої двадцять шість займала посаду помічниці редактора у поважному виданні. І досі вона з острахом згадувала, як довго й тяжко виборювала це місце.
Мати виховувала Олену сама й ніколи по-справжньому в неї не вірила.
Вона постійно повторювала, що Олена «неяскрава, нічого особливого сама не досягне, і якщо хоч якось вийде заміж, то мусить триматися обома руками за цей шлюб».
Хлопці в юності Олену увагою не розбаловували, тож вона навіть не сумнівалася в маминих словах і звикла покладатися в цьому житті тільки на власні сили.
З Сергієм вона познайомилася зовсім випадково в автобусі.
Її транспортна картка раптом не спрацювала, а черга позаду нетерпляче тиснула й обурювалася. І поки Олена гарячково діставала з гаманця банківську картку, він спокійно приклав свою і розрахувався за неї.
Ця дрібниця одразу підкорила дівчину. Вона щиро запропонувала переказати йому гроші на рахунок, але Сергій відмовився.
Тоді Олена запросила його випити по чашці кави після метро — як виявилося, вони їхали в один район.
Вони чудово провели час, обмінялися телефонами, а потім зустрілися ще раз.
Олені Сергій страшенно сподобався, і вона довго не могла повірити, що змогла зацікавити такого освіченого, вихованого й красивого чоловіка. Вона добре пам’ятала гіркі мамині настанови й трималася за ці стосунки з усіх сил.
Вони почали зустрічатися й невдовзі одружилися. З Тамарою Павлівною Сергій познайомив її майже одразу.
Його мати спершу Олені навіть сподобалася: лікарка-хірургиня на пенсії, коректна, освічена, начитана, з гарним почуттям гумору.
Але під час підготовки до весілля Олена вперше побачила справжній характер майбутньої свекрухи: вона особисто обирала ресторан, перевіряла списки гостей, і лише після її остаточного схвалення вони купили весільний костюм і сукню.
Олена тоді не наважилася сказати й слова проти й дуже боялася розсердити матір нареченого.
І ось сьогодні, лише через два тижні після весілля, свекруха несподівано нагрянула з перевіркою та нищівною критикою.
Коли Сергій увечері повернувся додому, Олена просто з порога почала йому все емоційно розповідати. Чоловік мовчки слухав і лише втомлено тер пальцями лоб.
— Олено, у мене сьогодні було три важкі семінари. Студенти просто нестерпні. Ну й що з того, що вона прийшла? Катю… тобто Олено, мама ж просто щиро переживає за нас!
— Та вона прямо сказала, що це її квартира, і вона має право приходити сюди будь-коли! Вона що, тепер завжди так робитиме?
— Олено, це квартира її матері, моєї покійної бабусі. Як я можу заборонити їй сюди приходити? Я ж довго жив тут сам, і вона завжди заходила. Їй просто важко так швидко перелаштуватися. Від того, що вона час від часу зайде на чашку чаю, нічого страшного не буде. Треба вчитися йти на компроміси. Що у нас на вечерю?
— Але чому тільки я маю постійно шукати ці компроміси, Сергію? На вечерю локшина та м’ясний соус. Мий руки й сідай до столу.
Сергій жорстоко помилився у своїх заспокійливих прогнозах.
Тамара Павлівна почала приходити зовсім не «час від часу», а стабільно раз на два-три дні, ще й абсолютно без попередження чи дзвінка.
Вона з’являлася на порозі з важкими пакетами, доверху напханими продуктами з ринку, впевнено розставляла на кухонному столі пластикові контейнери зі своєю домашньою їжею й без найменшого сорому відкривала холодильник, прискіпливо оглядаючи кожну полицю:
— Цей суп уже зовсім несвіжий, його давно треба вилити. Готові млинці з супермаркету купувати не можна, це ж суцільна хімія! Краще самій накрутити на вихідних. Рис у тебе злипся в суцільну грудку — це дуже погано для шлунка й травлення. Що це взагалі за яловичина? За свіжим м’ясом треба їздити тільки на фермерський ринок, а не брати перше-ліпше в звичайній крамниці. А ось у цьому йогурті занадто багато цукру, не треба таке купувати для Сергія.
Олена перші кілька разів мовчки ковтала ці зауваження, а потім почала несміливо заперечувати, шукати аргументи й сперечатися.
Проте свекруха просто пропускала всі її слова повз вуха й упевнено стояла на своєму.
Її головним, беззаперечним аргументом завжди було одне й те саме: «Я краще знаю, яку їжу треба їсти. Я ж усе життя пропрацювала лікарем!».
— Мама просто щиро хвилюється за моє здоров’я і хоче як краще для нашої родини. Не драматизуй, Олено, — тільки й повторював Сергій щовечора. Він справді не бачив у цій ситуації жодної проблеми.
— Та як ти не розумієш! — обурювалася Олена, відчуваючи, як від безсилля тремтять руки. — Це наш власний дім, ми тут господарі, і саме ми маємо все вирішувати! А якщо в цьому будинку так, Сергію, тоді давай візьмемо іпотеку й купимо окрему квартиру!
— Це абсолютно безглуздо — коли є чудова трикімнатна квартира, лізти в кабалу й брати ще щось в іпотеку. Не драматизуй через дрібниці.
Олені стало остаточно ясно: чоловік ніколи не стане на її бік у цій побутовій війні, а самотужки виграти боротьбу проти свекрухи їй просто не під силу.
Вона дуже сильно любила Сергія, але щодня терпіти ці нескінченні перевірки, слухати постійну критику й почуватися чужою у власній квартирі більше не могла. Не про таке сімейне життя вона мріяла.
Того дня в Олени був вихідний посеред тижня, і зранку вона поїхала у справах до міста.
А коли по обіді повернулася додому, ще з передпокою зрозуміла: на її кухні хтось господарює.
Свекруха впевнено стояла біля палаючої плити й щось натхненно помішувала у великій каструлі. Вона радісно усміхнулася невістці:
— Олено, сьогодні я тут головна! Сергій зранку сказав мені, що тебе цілий день не буде вдома. От я й вирішила приготувати його найулюбленіші голубці. Я ж знаю, що ти їх готувати зовсім не вмієш.
— Ну знаєте що, це вже справжній верх нахабства, Тамаро Павлівно! — від розпачу й образи закричала Олена. — Чому ви навіть не спробували мене попередити?! Чи я для вас взагалі порожнє місце в цьому будинку?! Приходите коли заманеться й свої порядки тут встановлюєте! Я ж вас ні про що таке не просила! Ну й що з того, що це ваша квартира! Ми окрема родина! А ви…
Олена раптом сильно похитнулася, в очах усе потемніло, вона відчула, як земля вислизає з-під ніг.
— Ох, Олено, що це з тобою?! — свекруха миттєво кинулася до невістки й ледве встигла підхопити її під руки, коли дівчина почала непритомніти.
Олена повільно розплющила очі. Вона лежала на м’якому дивані у вітальні, а поруч сиділа Тамара Павлівна й турботливо тримала біля її носа флакончик із нашатирем.
— Я, коли Сергія чекала, теж ось так постійно від найменших нервів непритомніла, — тихо сказала свекруха, і в її голосі вперше не було зверхності. — Тобі вже краще? Який у тебе термін?
— А як ви, як ви здогадалися? — пошепки запитала Олена. — Вісім тижнів. Я якраз сьогодні була в лікаря на огляді. Сергій ще нічого не знає. Я хотіла ввечері влаштувати йому сюрприз і все сказати. А тут ви зі своїми голубцями. Не стрималася, вибачте мені за ті слова.
— Я теж останнім часом не стримувала себе, — свекруха стишила голос і опустила очі. — І справді, приходила до вас без жодного попередження, наче до себе додому. Ти мене теж пробач, Олено. А про дитя я ж одразу все зрозуміла. Я ж лікар, від мого ока таке не сховаєш.
Тамара Павлівна на кілька хвилин замовкла, дивлячись на свої руки.
— Тільки знаєш, Олено. Моє життя склалося так, що мій син — це взагалі все, що в мене залишилося в цьому світі. Ми з його батьком одружилися одразу після закінчення медінституту. Він теж був хірургом від Бога. Золоті руки, феноменальні здібності, врятував сотні людей. А от йому самому лікарі допомогти не змогли. Серце. Навіть до лікарні довезти не встигли. Я кохала його дуже щиро й сильно. А Сергій схожий на нього як дві краплі води — і зовні, і характером. Мого чоловіка не стало дуже рано. І син — це єдиний сенс мого життя. Якби не Сергій, то й мене б уже давно не було на цьому світі. Розумієш мене?
— Розумію, — тихо відповіла Олена, відчуваючи, як зникає гіркий клубок у горлі.
— Тому я так божевільно й переживаю, що він їсть, як почувається і чи все у нього добре. Усі мої думки — тільки про нього. Бо я мати. Десь перегнула палицю, тепер сама це бачу, не мала так поводитися у вашому домі. Він тебе дуже любить, Олено. Я це бачу. Якби не любив, я б ніколи не благословила ваш шлюб. Це твоя валіза там стоїть?
Свекруха кивнула на куток передпокою, де стояла невелика дорожня валіза, яку Олена зібрала ще зранку. Дівчина мовчки кивнула, опустивши очі.
— Не гарячкуй, діти мої. І я постараюся більше не докучати вам своєю надмірною опікою. Але іноді пригостити сина його улюбленими голубцями мені ж ніхто не заборонить? — усміхнулася Тамара Павлівна.
— Домовилися. А мені ніхто не заборонить готувати для мого чоловіка його улюблену запечену курку та ніжне пюре.
— От і чудово! Обід уже повністю готовий. Тобі зараз треба більше відпочивати й не хвилюватися. Сергій увечері повернеться, ти розкажеш йому про дитину?
— Розкажу, звісно!
— Олено, я не знаю, яка з мене вийшла свекруха, але бабусею я точно буду найкращою у світі!
— А ми з Сергієм дуже постараємося бути чудовими батьками, — щиро усміхнулася Олена.