– Зять любить узяти! Ось і бере тебе тільки тому, що сам голодранець, а йому потрібна наречена зі своїм житлом. Він себе покаже, от побачиш! Та тільки пізно буде, згадаєш моє слово.
Коли Денис та Олена вирішили одружитися, мати дівчини, Галина Степанівна, була проти. Чомусь майбутній зять їй одразу не припав до душі.
– Не говори так про Дениса, він дуже працьовитий і цілеспрямований, – стала на захист коханого Оля. – Він не з тих, хто багато обіцяє і нічого не робить!
– Охоче вірю, – їдко відказала Галина Степанівна, – тому й жениться на тобі. Він же казав, що візьме тебе за дружину? Казав!
– Голову тобі заморочив, щоб ти сама за нього захотіла вискочити? Заморочив! Так що не здивуюся, якщо років через п’ять заявить, що хоче урвати в тебе щось суттєвіше, і зникне. І він це зробить! Цілеспрямований…
Оля лише похитала головою. Вона не розуміла, що ж такого сталося між її матір’ю та нареченим, якщо та майбутнього родича просто не могла терпіти.
Відповідь на це питання з’ясувалася одразу після скромного весілля. Мати відвела дочку подалі від чоловіка й сказала:
– І як він тобі? По бабах ще не почав бігати? Добро з дому не тягне? Бо, може, в нього погана спадковість.
– Мамо, може, досить? – втомлено спитала Олена. – Навіщо ти вішаєш на Дениса чужі гріхи, до яких він не має жодного стосунку?
– Ти про його татка не знаєш, – сердито відповіла мати. – Той теж спочатку був увесь із себе правильний… а потім ніби з ланцюга зірвався.
– Почав гуляти, розпускати руки. І пішов від дружини, коли Денису було три роки. Він же свого батька й не пам’ятає толком. Та кров не вода, ця гнилизна в ньому з народження сидить. Як би тобі не довелося пошкодувати.
– Мамо, тобі який інтерес так переживати за маму Дениса? Вона ж давно поїхала, навіть на нашому весіллі не була.
– Не була, бо й досі боїться свого колишнього, – впевнено відповіла Галина.
– Та звідки ти це знаєш? Цю дичину творив його батько, до чого тут Денис? – не витримала Оля.
Галина нічого не сказала й відвернулася. Не могла ж вона зізнатися, що до заміжжя була по-справжньому закохана в батька свого майбутнього зятя, але не склалося.
Той обрав не яскраву й упевнену в собі Галю, а скромну, тиху Тетяну. Побачивши Дениса, який зовні був копією свого батька, Галина страшенно рознервувалася.
Їй одразу подумалося, що майбутній зять виявиться таким самим легковажним, як його батько. І її дочка страждатиме так само, як страждала вона до знайомства з батьком Олени.
***
У сімейному житті Дениса та Олени бувало всяке. Вони могли посваритися й не розмовляти кілька днів. Могли на емоціях накричати одне на одного і навіть кинути тим, що трапиться під руку.
Але минав час, обоє сідали пити чай і починали потроху говорити про причину сварки. Вони вчилися уживатися характерами, і на це пішло майже чотири роки. Галина тільки й жила в очікуванні довгоочікуваних слів від дочки:
– Мамо, він мене покинув…
Чому вона була так налаштована, Олена не розуміла. Їй здавалося дивним, що мама одразу чекає тільки на погане. Ніби інших варіантів розвитку подій просто не існує.
Поступово подружжю вдалося зі спільних заощаджень зібрати на перший внесок, і через пів року вони в’їхали у власну квартиру.
Щоправда, майже десять років довелося жити в режимі жорсткої економії й не поспішати з дітьми. Марійка з’явилася вже тоді, коли вони перейшли за тридцять.
Денис тішився безмежно. Він возився з маленькою донькою й намагався допомагати Олі при кожній нагоді. Якщо дружина раділа такій підтримці, то теща тільки зневажливо морщилася й повторювала, мов заклинання:
– Він ще покаже себе.
Одного вечора, коли Олена дивилася серіал, а Денис допомагав доньці з уроками, до них прийшла Галина Степанівна. Жінка скривила губи, побачивши зятя, який не одразу звернув на неї увагу:
– Денисе, тебе вітатися не вчили? Хіба так зустрічають маму коханої дружини?
– Добрий вечір, Галино Степанівно, – Денис обернувся. – Вибачте, засидівся з Марійкою, не одразу зрозумів, що до нас хтось прийшов.
– Я не хтось, – різко відповіла Галина. – А те, що до тебе не одразу доходить, було ясно ще з першого дня.
Денис здивовано подивився на тещу.
– Що за грубість на рівному місці?
Теща відмахнулася:
– Зачепило? Мене теж. Краще став чай, хочу зі своїми дівчатками поговорити.
Денис пішов у спальню, не сказавши ані слова. Ні сваритися з тещею на очах у дружини й дочки, ні просто спілкуватися з нею він не хотів.
Олена, боячись, щоб не сталося конфлікту на рівному місці, сказала:
– Проходь, мамо, зараз чай поп’ємо. У нас і торт є.
– Якщо торт вибирав твій чоловік, то навіть пробувати не буду. Він на всьому економить, бере тільки те, що й на смітник викинути не шкода!
Галина Степанівна сказала це голосно, щоб зять почув. Терпіння Дениса урвалося, і чоловік вийшов із кімнати поговорити.
– Галино Степанівно, на якій підставі ви приходите в мій дім і з порога починаєте мене ображати? Що такого, на вашу думку, я встиг зробити?
– А тобі прямо подай та поклади, – теща навіть не глянула в його бік.
Олена зрозуміла, що сварки не уникнути. Мати була налаштована дуже агресивно, ніби поставила собі за мету будь-що з кимось пересваритися. Схоже, цього разу її мішенню став Денис.
Потім була бридка сварка, під час якої чоловік не стримався й зажадав:
– Негайно йдіть! Геть із мого дому, і щоб я вас тут більше не бачив!
– Ось, дочекалася, – майже з радістю сказала Галина Степанівна. – Дожилася — з квартири рідної доньки виганяють!
Вона пішла, сиплячи на зятя прокльонами. Першою отямилася Оля:
– Зараз же біжи за мамою і проси вибачення! Ти не мав права її виганяти.
– А вона мала право ввалитися до нас і ображати мене? Ти завжди так. Якою б дурницею не займалася твоя мама, вона завжди права, а крайній, як завжди, я! Чому з мене роблять цапа-відбувайла?
– Чому ти вічно з себе жертву робиш? – сплеснула руками Олена. – Невже не можна просто заплющити очі на деякі речі?
– Сам же знаєш, що в моєї мами непростий характер. Можна було просто промовчати, а не виганяти літню людину пізно ввечері?
– У твоїх батьків є своє житло, нехай твоя мама йде туди. Якщо ти не помітила, вона прийшла сюди саме для того, щоб влаштувати скандал.
Голос Дениса майже перейшов на ультразвук, і Олені це не сподобалося.
– Не смій на мене кричати! Ти не мав жодного права так поводитися з моєю мамою! І нічого тут верещати!
Марійка стала перед батьками, затуливши вуха руками. В очах дівчинки блищали сльози.
– Чому ви так кричите?
Вони схаменулися й розійшлися по різних кімнатах. Тієї ночі вони вперше спали окремо. І саме це стало початком кінця їхніх стосунків…
Ні наступного дня, ні за тиждень Денис, якого Олена вважала винним, не підійшов вибачитися за свої слова. Олена не витримала й першою прийшла поговорити. Денис втомлено глянув на дружину:
– Про що? Якщо про те, щоб я вибачився перед твоєю матір’ю, то не дочекаєшся.
– Ти знову за своє? – спалахнула Олена. – Так, я вважаю, що ти був неправий. Не можна так із рідними!
– Вона мені не рідна, а тобі, – холодно відповів чоловік. – І завжди ставилася до мене як до речі другого сорту. Постійно приписувала мені якісь злі наміри, а я так і не зрозумів, проти кого і навіщо.
Олені було нічого заперечити. Вона розуміла, що Денис має рацію, але гордість не дозволяла це визнати. До того ж мати щодня телефонувала їй і вимагала, щоб зять прийшов та особисто вибачився за свій «свинський вчинок»:
– Ноги моєї не буде у вашій квартирі, якщо твій чоловік не попросить вибачення за свої слова! Я що, не мала права висловитися? Він же не цукровий, не розтанув би. Міг би й мовчки вислухати.
– Мамо, ти ж перша почала, – намагалася захистити чоловіка Олена. У відповідь мати починала плакати:
– Я тебе народила, виростила, дала освіту, видала заміж, хоч і бачила, який він нікчема, а ти його захищаєш? Ти ж сама бачила, як він мене з дому вигнав, і тепер я ще й винна? Яка ти мені після цього дочка?
Втомившись від тиску з обох боків, Олена махнула рукою: будь-що буде. Не хоче Денис вибачатися — нехай не вибачається. Не хоче мати визнавати, що сама спровокувала скандал, — нехай і далі тримається своєї думки.
Але в домі оселилася важка тиша, яка, мов щось липке, не давала нікому заговорити. Денис почав приходити з роботи дедалі пізніше. І одного разу зовсім не прийшов ночувати.
– Мабуть, у нього є інша, – похмуро думала Олена. Вона з десяток разів набирала номер чоловіка, але той так і не відповів.
Провівши безсонну ніч, вона вирішила, що треба остаточно з’ясувати стосунки з Денисом. Ця гра в мовчанку діяла на нерви з кожним днем усе сильніше.
– Ну, то й скажи своєму дурню, – Галина Степанівна, як завжди, не добирала слів, говорячи про зятя. – Мовляв, не можу бачити твою похмуру пику, доки не вибачишся перед моєю матір’ю.
– У мене душа болить, а ти все про себе та про себе, кохану, – заплакала Олена. – Він зі мною вже пів місяця не розмовляє. Поводиться так, ніби мене не існує. Спить окремо, готує собі окремо. Навіть одяг почав прати окремо.
– Ось, нехай помучиться з побутом, потім сам прийде до тебе на уклін. Чоловіки всі такі: самі про себе подбати не можуть, а все туди ж — із себе гордих будують.
Олена мовчки скинула дзвінок, почувши, як повертається ключ у замку. На порозі стояв Денис — неголений і скуйовджений.
Побачивши дружину, він мовчки кивнув і пішов до спальні. Олена пішла слідом і побачила, що чоловік складає свій одяг у валізи.
– Як це розуміти? – тремтячим голосом спитала вона.
– Хіба не видно? Йду. Подаю на розлучення, – знизав він плечима.
– Але чому?
– Так треба. Втомився бути для тещі останнім негідником. На розлучення подам сам, аліменти платитиму, скільки вимагатимеш. Але жити з тобою більше не можу.
Олена хотіла розплакатися, але змусила себе стриматися.
– Добре, як знаєш, – вона розвернулася й вийшла, щоб не заважати.
Розлучення пройшло без взаємних претензій. Галина Степанівна найбільше переживала, що зять залишить її дочку ні з чим.
– Не дай цьому пройдисвіту тебе обдурити! Я знаю, на що він здатен, – наставляла вона Олену.
Та її хвилювання було марним. Денис продав дачу, куплену в шлюбі, і чесно поділив гроші навпіл. Олена свою частину поклала в банк на депозит, а колишній чоловік купив маленьку однокімнатну квартиру на околиці.
Іноді він приїжджав бачитися з донькою, чого Галина Степанівна категорично не схвалювала.
– Не дозволяй Марійці бачитися з цим негідником! Він же потім її проти всіх нас налаштує, особливо проти тебе.
– Не кажи дурниць, Денис ніколи так не поводився! – тихо відповідала Олена. Після розлучення вона була сама не своя, хоч і намагалася триматися бадьоро та весело.
– Правильно, не показуй, що тобі погано. Це йому має бути погано, що не зумів зберегти сім’ю. Я тобі скільки разів казала, що він ще покаже себе, а ти не вірила! Переконалася?
Олена ледь не вибухнула:
– Ти надто часто сунула свого носа в мою сім’ю, а я поводилася як остання ідіотка! Ти тільки й робила, що говорила про його підлу натуру… скажи людині сто разів, що він свиня, на сто перший раз і захрюкає!
– Для тебе відкриття, що твій чоловік і є свиня? – не вгамовувалася Галина Степанівна. – Так я це з першого дня бачила.
– Знала, що він так зробить, бо інакше вони з батьком не могли вчинити. Той теж пішов від дружини, ще й залякував її.
Олена зрозуміла, що ще хвилина розмови з матір’ю — і буде новий грандіозний скандал. Тільки йти їй було нікуди, бо на зарплату бібліотекарки багато не розженешся: навіть кімнату не винаймеш, не кажучи вже про окрему квартиру.
Щоб швидше відволіктися від похмурих думок, жінка вибігла надвір. Прохолодний вітер охолодив їй обличчя, і Олена почала заспокоюватися.
Коли вона присіла на лавку, поруч улаштувався невисокий чоловік трохи старший за неї, який із цікавістю дивився в її бік. Незнайомець назвався Артемом.
Слово за слово, і між ними зав’язалася розмова. Олена спершу подумала, що їй треба якнайшвидше позбутися малознайомої людини, але й не помітила, як розговорилася і навіть розповіла кілька моментів зі свого життя.
Артем усміхнувся:
– Знаєте, у житті все так швидко змінюється. Люди сходяться і розходяться, і це не завжди їхня провина.
Потім він запросив Олену в кафе, а далі провів додому.
***
Через місяць Олена вперше переночувала в квартирі Артема. Потім усе так закрутилося, що Оля зрозуміла: такий формат стосунків їй не підходить.
– Знаєш, думаю, нам час розійтися, – сказала жінка, коли Артем запропонував зустрітися знову. Її відмову продовжувати стосунки він сприйняв більш ніж спокійно.
– Значить, не судилося, – знизав плечима чоловік.
***
За рік після розлучення дочки Галина Степанівна тихо пішла з життя уві сні. Вона не сказала Олені, що доживає останні дні, і новина про те, що в матері була невиліковна хвороба на останній стадії, стала для Олени потрясінням.
Інший удар чекав на неї в день, коли вона готувалася вітати батька з сімдесятирічним ювілеєм. Прибігла Марійка, коли Олена протирала кришталь для святкового столу:
– Дідусеві погано!
На жаль, приїзд швидкої допомогти не зміг: ювіляр помер від нападу за лічені хвилини.
– Олено, як ти? – знайомий голос вивів Олену з задуми. Вона побачила, що поруч стоїть… Денис, який однією рукою обіймав Марійку за плечі та шепотів їй слова втіхи. Побачивши рідне обличчя, жінка сумно всміхнулася: як їй потрібна була бодай якась підтримка.
Денис був поруч, коли довелося організовувати похорон, і його присутність стала для Олени, як ковток свіжого повітря.
– Денисе, – прошепотіла вона, – давай забудемо минуле? Може, почнемо все спочатку? Що нам із тобою ділити?
– Може, й почнемо, – відповів колишній чоловік. – Ти впевнена, що цього хочеш?
– Впевнена.
Вони зустрічалися майже місяць, а потім Оля вирішила розповісти Денисові правду.
– Знаєш, я маю тобі дещо сказати, – промовила жінка, поклавши голову йому на груди. – За ці два роки після розлучення… у мене було два романи.
– Не одночасно, звісно, але були… Тільки я не змогла з ними довго. Увесь час уявляла тебе. А в тебе? Була жінка?
Денис зробив паузу.
– Була… – неохоче відповів він. – Точніше, я допоміг їй.
– Як це? – Олена здивовано глянула на нього.
– Вона моя колега, їй сорок три роки. Хотіла дитину, але з колишнім чоловіком не виходило. Через це вони й розлучилися.
– І…? – Олена хотіла знати подробиці.
– Вона одразу сказала, що не матиме до мене жодних претензій. Що народить дитину і виховуватиме її сама. Вона лише попросила дати йому по батькові. Сашкові зараз три місяці, і він Денисович. Ось так.
– Тобто в тебе син? – уточнила Олена, і Денис кивнув.
– Ми майже не бачимося.
Олена спокійно поставилася до слів Дениса. Виходить, у нього була лише одна жінка. І одна ніч із нею.
Якось Олені наснився дивний сон. Ніби Денис прийшов додому з рішенням суду й сказав, що хоче відтепер жити з сином.
Жінка прокинулася з шалено каламутним серцем, настільки реалістичним здався сон. А незабаром він справдився.
– Вибач, але я хочу бачити, як росте мій хлопець. Зрештою, я не племінний бик, щоб розкидатися дітьми, – байдужим тоном повідомив Денис шокуючу новину.
– А ми? А Марійка? – простогнала Олена, розуміючи, що справдилися її найгірші страхи.
– Марійка вже досить доросла. Ти молода, ще зустрінеш свою долю. А я не можу дозволити, щоб мій син ріс далеко від мене.
Денис пішов того ж дня, коли відбулася їхня остання розмова з Оленою. Марійка не знала, що тато пішов від них цього разу назавжди.
Удома дівчинка застала маму в сльозах, яка змогла лише видавити:
– Твій тато… у нього інше життя, ми з ним більше не будемо разом.
– Знаю, – спокійно відповіла дівчинка. – Він мені сказав, що тепер у мене є братик. Але пообіцяв, що ми бачитимемося, як і раніше.
Дивлячись на свою дочку, Олена зрозуміла, що все життя розлетілося на друзки лише через одну людину — її матір, якій уже нічого не пред’явиш.
Звісно, мати винна, бо лізла зі своїм носом, ображала та допікала зятя… А Олена, значить, чиста й невинна? Що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!