– Чого це ви сьогодні з Оленою як не рідні? – на балконі спитав Андрій, до якого брат із дружиною прийшли на день народження. – Наче чорна кішка між вами пробігла.
– Пробігла, братику, – похмуро відповів Тарас. – Я вчора таке дізнався…
– Невже жінка загуляла?
– Схоже, ні. Хоча… тепер я й у цьому не певен.
– Ого, ти даєш! – здивувався Андрій. – І ти так спокійно про це говориш?
– Тому й спокійно, що сам не знаю… Тут інше. Розумієш, вона мені бреше. І вже давно. Учора це й з’ясувалося.
– Не тягни, розповідай, – сказав брат.
– Розповідати? Ну, слухай…
***
Тарас одружився з Оленою п’ять років тому. На той момент він уже міцно стояв на ногах і добре заробляв.
Олена щойно закінчила університет і почала працювати. Само собою, її зарплата, як у молодого спеціаліста, була втричі меншою, ніж у Тараса.
Чоловіка це зовсім не бентежило, навпаки — він пишався тим, що саме він буде утримувати родину.
Від самого початку Тарас домовився з дружиною: комуналку за їхню однокімнатну квартиру сплачує він, щотижня купує продукти теж він, бензин — також на ньому, ну і відкладання грошей — теж.
– Треба ж якось розширюватися. Як думаєш? – усміхаючись, спитав він у Олени. – Майбутньому спадкоємцю окрема кімната знадобиться.
– Звісно, – ніяково відповіла тоді молода дружина.
– Ну а твоя зарплата — на колготки та шпильки. Якщо щось велике буде потрібно, скажеш. Домовилися?
– Домовилися! – кивнула Олена.
Так вони й жили кілька років. І от зовсім недавно Тараса почало турбувати, куди Олена витрачає свої гроші.
Спершу він відганяв ці думки, вважав, що не чоловіча це справа. А потім замислився серйозно. Поштовхом став автомобіль, який Тарас подарував дружині пів року тому.
Олена користувалася ним доволі часто, але жодного разу не заправила його за власний кошт. Ну хоч би раз витратилася! Та ні: щоразу просила гроші в Тараса.
– Олено, я, звісно, пам’ятаю, що обіцяв платити за бензин, але мав на увазі нашу спільну машину. Тепер вона твоя, ти їздиш куди хочеш, здебільшого у своїх справах, то чому ж не заправляєш сама?
– Я просто про це не думала, – відповіла дружина, помітно ніяковіючи.
Саме це збентеження й насторожило Тараса.
«Таке враження, ніби вона щось приховує», – подумав він і, довірившись інтуїції, міцно замислився.
«Цікаво, – міркував він, – на що взагалі Олена витрачає гроші? Так, отримує вона небагато, але й на сім’ю не тратиться. Не пам’ятаю, щоб вона купила собі бодай якусь дрібницю за власні гроші».
«Ось цю кофту, колготки, браслетик — оплачував я. Вона навіть у перукарню ходить за мій кошт. Може, хоч щось смачненьке собі бере? Та ні: усе сплачується з моєї картки. Я це бачу».
«Хоч би буханець хліба купила за свої. Дивно… З такими “витратами” вона вже мала б назбирати пристойну суму. Гаразд, перевіримо».
За кілька днів Тарас попросив у дружини грошей у борг. Сказав, що забув портмоне на роботі, а йому просто зараз потрібно п’ять тисяч гривень.
Олена розгубилася. Зблідла. І… відмовила. Сказала, що грошей немає.
– Як це? – здивувався Тарас. – Ти ж сьогодні зарплату отримала.
– А я…, – зам’ялася дружина, – я подрузі позичила.
– Усі гроші? – недовірливо перепитав чоловік.
– Так, усі. Ніна сказала, що за кілька днів віддасть.
– Зрозуміло, – Тарас зробив вигляд, що повірив. – Тоді доведеться з’їздити на роботу. Я скоро повернуся.
– Добре, – відповіла дружина, і Тарас чітко помітив, як вона буквально видихнула з полегшенням…
Ще за кілька днів Тарас дочекався моменту, коли дружина була зайнята на кухні, і зазирнув у її телефон.
Було неприємно, але він вирішив дізнатися, що саме приховує Олена. Його цікавила лише зарплатна картка дружини.
Код до банкінгу він чудово знав: сам встановлював програму. Побачивши платежі, Тарас аж ойкнув. Олена виплачувала два кредити! І не малі!
«Що ж таке? – гарячково думав він. – Нащо вона влізла в ці кредити? Ще й потай! Я ж повністю її забезпечую! А може, з Оленою щось сталося? Ні, я цього так не залишу. Просто зараз усе з’ясую!»
До кімнати зайшла дружина.
– Олено, – не даючи їй жодного шансу підготуватися, почав Тарас, – на які такі потреби ти взяла два кредити? Навіть не думай відмовлятися!
Олена злякалася — це було очевидно й дуже прикро.
«Я ж жодного разу на неї голос не підвищував, – з досадою подумав Тарас. – Чому вона боїться?»
А Олена все ще мовчала.
– Ну?! – жорстко кинув Тарас. – Я чекаю відповіді.
Олена розплакалася і почала говорити:
– Перший кредит я взяла, щоб віддати борг.
– Який ще борг?
– Ну, у мене був борг ще до заміжжя. Великий. Та людина поїхала за кордон. Я думала, назавжди. А він повернувся і почав вимагати гроші. От я і…
– Чому ти мені нічого не сказала?
– Не знаю. Я злякалася…
– Гаразд. Проїхали. А другий?
– Пам’ятаєш, ми з Ніною на два тижні в Єгипет їздили?
– Пам’ятаю, звісно.
– Ось на подорож і взяла.
– Ти ж казала, що путівку отримала від неї в подарунок!
– Тарасе, ну хто робить такі подарунки?
– Так, але я ж тобі повірив! Мені й на думку не спало, що ти можеш так безсовісно брехати!
– Я дуже хотіла туди поїхати, розумієш? А ти б мені путівку не купив. Ти ж на квартиру збираєш. От я й знайшла вихід.
– Нічого собі вихід! Кредит у валюті! Чим ти думала?
– А я не думала! – вигукнула Олена. – Їй чоловік зробив подарунок, а мені було так прикро, що мені такого ніхто не подарує. Я й їй збрехала, що це ти мені відпочинок організував!
– Зрозуміло. І дуже шкода.
– Чого шкода?
– Того, що я більше ніколи не зможу тобі довіряти!
– Але ж я зізналася!
– Коли я притис тебе до стінки? Цікаво, як довго ти збиралася все це приховувати? Виходить, ти брехала мені щодня!
– Це неправда! Я просто не хотіла, щоб ти знав…
– А це не одне й те саме?
– Звісно, ні! Я ж сплачую кредити! Сама! У тебе грошей не беру! Чим ти незадоволений?
– Це ще гірше…
– Що?
– Те, що ти навіть не розумієш, що обманула мою довіру!
– Не драматизуй! Подумаєш, не сказала. Просто не хотіла, щоб ти нервував.
– Кажи що завгодно, – похмуро кинув Тарас. – Я не вірю жодному твоєму слову. До речі, ти пам’ятаєш, що завтра ми йдемо на день народження до Андрія?
– Пам’ятаю, – Олена надула губи, удаючи образу. – Я не піду.
– Підеш. А я поки подумаю, як ми житимемо далі. І чи будемо…
– Навіть так? – в очах дружини промайнули здивування, страх, злість і ще щось таке… чуже…
– Так, – твердо сказав Тарас і вийшов із кімнати, давши зрозуміти, що розмова закінчена.
***
– Гаразд, добре! – Андрій недовірливо дивився на Тараса. – І через це ти збираєшся з нею розлучатися?
– Не знаю. Треба подумати. Подивлюся, що буде далі, як вона себе поводитиме.
– Тарасе, всі дружини щось приховують від своїх чоловіків! – реготав брат. – Яких тільки історій чоловіки не розповідають! А тут — лише гроші!
– От! І ти туди ж! – спалахнув Тарас. – Річ же не в грошах! Вона мене обдурила! Розумієш? Отже, не довіряє! А значить — не любить! Усе просто! І дуже серйозно! І я, якщо чесно, не знаю, чи хочу так жити.
***
Кредити дружини Тарас погасив. Її машину продав. Сімейний бюджет поділив повністю. Так і сказав:
– Живи на свої. Квартиру оплачуватимемо навпіл.
А ще купив собі односпальну тахту й тепер спить окремо. Думає…
Як ви вважаєте, вчинок дружини тягне на розлучення? Як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!