Того вечора Олена збиралася розібрати прання і лягти спати раніше. Та Марина повернулася з роботи не сама.
Олег залишився в передпокої з дорожньою сумкою, а дочка зайшла на кухню.
– Мамо, можна він трохи поживе в нас?
Олена відсунула кошик.
– А що сталося з його житлом?
– Господар сам туди переїжджає. У Олега на новій роботі ще не було зарплати. За два тижні отримає гроші й орендує собі інше.
– Чому про це не сказали раніше?
Марина глянула в бік дверей.
– Він думав, що сам усе владнає.
Олена знала Олега вже кілька місяців. Він заходив до них у гості, іноді лишався на вечерю, якось навіть допоміг донести важкі пакети.
Та сумка в передпокої їй не сподобалася. Виходило, що про дозвіл збиралися просити вже після його приїзду. Вона покликала Олега на кухню.
– На два тижні. Продукти купуємо разом, за собою прибираємо. Потім шукаєте інше житло.
– Звісно, Олено Петрівно. Як тільки отримаю гроші, одразу почну шукати.
– Дякую, мамо. Ти дуже виручила, – усміхнулася Галина.
Олена дістала ще одну тарілку. Вечеря була на двох, але в холодильнику ще лишався суп.
***
Перші дні Олег намагався поводитися тихо й непомітно. Мив за собою посуд, розкладав диван у кімнаті Галини, дякував за їжу.
Продуктів він не купував. Олена поки що не нагадувала: вони ж домовилися дочекатися зарплати.
Галина раніше щомісяця переказувала матері обумовлену суму на харчі та домашні витрати. Тепер день переказу минув, а грошей не було.
– Галю, ти не забула?
– Ні, мамо. У вихідні перекажу.
На вихідних дочка пояснила, що позичила Олегу на дорогу й обіди. Олена погодилася почекати. Коли настав строк виїзду, Галина сама почала розмову:
– У нього зарплата вже прийшла, але треба було віддати борг. Якби не віддав зараз, було б зовсім незручно.
– А жити за мій рахунок зручно?
– Мамо, він же не навмисно. Дай ще два тижні. Я сама простежу, щоб він знайшов кімнату.
Дочка говорила поспіхом, ніби заздалегідь готувалася вмовляти.
– Востаннє, Галино!
– Я розумію.
За два тижні з’явилася нова причина. Нібито знайшли підхожу кімнату, але заселитися можна було лише наприкінці місяця. Олена спитала, чи вже домовилися вони з господарем.
– Так, – відповіла Галина. – Залишилося трохи почекати.
Мати не стала перевіряти. Доньці вона довіряла. А наприкінці місяця Галина повідомила, що кімнату віддали іншій людині.
– Значить, шукайте далі, – сказала Олена. – Ви не можете лишатися тут без кінця.
– Ми вже дивимося оголошення. Цього тижня обов’язково поїдемо на перегляди.
***
До кінця другого місяця Олена вже добре знала, які продукти зникають найшвидше. Курку доводилося брати частіше. Сир зникав за один вечір. Те, що готувалося на дві вечері, вистачало лише на одну.
Олег почав брати їжу на роботу.
– У вас є вільні контейнери? – спитав він якось.
Олена дістала два.
– Тільки повертай, будь ласка.
Він повертав. Іноді лишав їх у раковині, іноді ставив у шафу.
Якось Олена прийшла після зміни й побачила порожню форму, де залишала собі запіканку.
– Олег з’їв, – пояснила Галина.
– А спитати не можна було?
– Він не знав, що ти лишила собі порцію.
Олена приготувала омлет. Наступного дня купила більше продуктів. За тиждень попросила Олега зайти в магазин.
– Напишіть Галині, – відповів він.
Дочка обіцяла закупитися ввечері, але затрималася. Олена все одно йшла повз магазин і зайшла сама.
Так потроху було з усім: молоді обіцяли, а робити доводилося їй.
***
Змінювалися й домашні звички. Олег перестав прибирати за собою. Увечері дивився відео без навушників. Коли Олена просила зробити тихіше, відповідав:
– Зараз уже закінчу.
Вранці, якщо мав вихідний, просив не вмикати пилосос.
– Можна пізніше? Я ще сплю.
Олена переносила прибирання. Потім помітила, що у своїй квартирі почала заздалегідь думати, чи не заважатиме комусь.
Галина при ньому теж заговорила інакше. На прохання купити молоко відразу сипалися довгі пояснення, чому сьогодні це незручно. Зауваження про брудну сковороду перетворювалося на розмову про те, що Олег увесь день працював.
– Я теж працювала, – нагадала Олена.
– Ну, я ж не сперечаюся. Просто можна просити нормально?
Олена замовкла. Вона й так просила спокійно. Увечері дочка підійшла сама:
– Мамо, ти на нього сердишся?
– Я хочу розуміти, коли закінчиться ваше тимчасове життя тут!
– Ми шукаємо. Не так просто знайти хорошу кімнату.
– І при цьому ви нічого не купуєте додому!
Галина зітхнула:
– Ми ж намагаємось відкласти гроші.
Олена хотіла спитати, чому ці заощадження мають складатися з її витрат, але дочка вже пішла відповідати на дзвінок.
***
У четвер Олена приготувала макарони з овочами. Розігріла собі порцію і тільки сіла, як на кухню зайшов Олег і підняв кришку каструлі.
– А м’ясо є?
– Сьогодні немає.
– Я без м’яса не наїдаюся! Галина ж вам наче казала.
Олена подивилася на нього.
– Магазин ще відкритий. Купи курку, завтра приготуйте.
– Я вже нікуди не збираюся.
– Тоді їж те, що є.
Олег висунув стілець.
– Олено Петрівно, я думав, ми тут по-сімейному живемо. Чи ви ще й рахуватимете, скільки я з’їв?
Із кімнати вийшла Галина.
– Що сталося?
– Твоя мама пропонує мені йти за продуктами.
– Бо ти хочеш м’яса! – відповіла Олена. – Я приготувала вечерю з того, що купила.
Дочка притулилася до холодильника.
– Мамо, ми збираємо на переїзд! Ти ж сама хочеш, щоб ми швидше з’їхали.
– То я ще й м’ясо вам маю купувати?
– Просто поки допомогти.
– Я й так майже два місяці допомагаю! Ти свою звичну суму теж перестала переказувати.
Галина відвела очі.
– Я її відкладаю.
– Ти зі мною про це домовлялася?
– Я думала, ти розумієш!
Олег втрутився:
– Якщо віддавати гроші вам, то з’їдемо пізніше. Це ж очевидно!
Олена відсунула тарілку.
– Завтра ввечері поговоримо. Не між ділом.
***
Наступного дня вона дочекалася, поки обидва повернуться, і відкрила календар у телефоні.
– Ось дата через два тижні. До цього часу Олег знаходить кімнату й переїжджає. Продукти купує сам. Галю, ти відновлюєш свій внесок із зарплати!
Дочка одразу спитала:
– Навіщо так офіційно?
– Тому що попередні домовленості не виконуються! До речі, що було з тією кімнатою, яку вам обіцяли?
Галина подивилася на Олега. Він знизав плечима.
– Не підійшла.
– Ти ж сказала, що її віддали іншій людині, – нагадала Олена дочці.
– Ну, там усе не вийшло.
– Ви взагалі домовлялися з господарем?
Галина помовчала.
– Переписувалися.
– Тобто жодної домовленості не було?
– Мамо, я думала, що все вийде!
Олег відкинувся на спинку стільця.
– Тоді й Галина тут не житиме.
Олена повернулася до дочки:
– Ти сама так вирішила?
– Так. Без нього я не залишусь.
– Це твоє право. Але ти можеш жити тут, якщо береш участь у витратах. Олега я більше утримувати не буду.
Галина заговорила голосніше:
– Ти виставляєш усе так, ніби він спеціально влаштувався за твої кошти!
– Він живе тут майже два місяці! Продукти не купує! Терміни переїзду весь час змінюються. Як це мені розуміти?
– У людини труднощі!
– У людини є витрати! І зараз ці витрати оплачую я!
Олег підвівся.
– Ходімо, Галю. Тут усе зрозуміло.
Вони пішли в кімнату. Олена залишилася на кухні й записала в календарі названу дату.
***
Наступного ранку вона приготувала два обіди на робочі зміни. Розклала рис і курку по контейнерах. Галина наливала каву, Олег стояв біля холодильника.
– Ці два контейнери мої, – сказала Олена. – На сьогодні я їжу вже взяла, а це на наступні зміни. Будь ласка, не чіпайте.
Дочка кивнула. Олег нічого не відповів.
Увечері контейнери стояли біля раковини. Порожні.
Олена покликала Галину.
– Де їжа, яку я лишила?
– Олег поїв.
– Ви чули, що я сказала вранці?
Дочка витерла руки рушником.
– Я дозволила йому взяти. Він дуже голодний прийшов.
Олена якийсь час дивилася на неї.
– Ти дозволила взяти мій обід?
– Ми не житимемо з окремими полицями та звітом за кожен шматок!
На кухні з’явився Олег.
– Поки ми тут, окремо їсти ніхто не буде. Не ховати ж вам їжу.
– Я не ховала! Я прямо сказала, навіщо приготувала.
Галина стала поруч із ним.
– І виганяти його я тобі не дозволю!
Олена зрозуміла, що додаткові два тижні нічого не змінять.
– Залишитися без Олега й брати участь у витратах ти відмовилася! А жити тут удвох на ваших умовах я не дозволяю!
– І що?
– Я дала час на спокійні пошуки. Але після сьогоднішньої розмови продовжувати так не згодна. До наступної неділі ви обидва з’їжджаєте!
Галина відсунула стілець.
– Через два контейнери?
– Тому що ви щойно дали зрозуміти: мої прохання в моєму домі для вас нічого не означають!
***
Наступні дні вони майже не розмовляли.
Олена купувала продукти лише для себе. Готувала стільки, скільки їй було потрібно. Олег приносив пакети з готовою їжею. Галина намагалася не перетинатися з матір’ю на кухні.
Про м’ясо щодня вже не йшлося. У середу дочка сказала:
– Знайшли кімнату. У суботу переїдемо.
– Добре. Потрібні коробки?
– Самі знайдемо.
Згодом Олена почула, як вони обговорювали оплату. У Олега знову не вистачало грошей. Частину витратив, а решта, за його словами, пішла на борг.
Галина вийшла з кімнати з телефоном.
– Я внесла перший місяць і заставу. До зарплати тепер тільки на проїзд лишилося.
Олег з’явився слідом.
– Наступного тижня отримаю, розберемося.
Олена не втручалася. Суми їй не називали, допомоги не просили. Раніше вона, напевно, сама б запропонувала докинути грошей. Тепер повернулася до своїх справ.
***
У суботу Олег першим виніс сумки. Спустився чекати на машину, залишивши Галину перевіряти шафи. Дочка дістала зарядку, поклала в пакет останні речі. Олена стояла в коридорі.
– Ключі залиш, будь ласка. Якщо захочеш приїхати, подзвониш.
Галина поклала зв’язку на тумбу.
– Ти задоволена?
– Ні.
– Домоглася свого!
– Я хотіла, щоб зі мною рахувалися.
Дочка застебнула сумку.
– Якщо в нас нічого не вийде, то це буде через тебе.
Олена відповіла не відразу:
– За ваші стосунки відповідаєте ви. Я відповідаю за те, що відбувається в моєму домі.
– Не дзвони мені поки що.
– Добре.
Галина вийшла.
Олена повернулася на кухню. Там стояла сковорода після їхнього сніданку. Вона помила її, прибрала упаковки й дістала продукти на вечерю.
Їй хотілося вже за годину подзвонити дочці. Запитати, чи доїхали вони, чи все гаразд із кімнатою.
Але Галина сама попросила не дзвонити.
***
У вівторок надійшло повідомлення. Олена одразу відкрила його, сподіваючись побачити хоча б кілька слів про нове житло.
– Перекажи на продукти до п’ятниці. Після кімнати нічого не лишилося.
Ні запитання, як живе мати, ні слова про те, чому за їжу знову має платити вона.
Олена почала писати довгу відповідь. Спитала про зарплату Олега, нагадала про недавню розмову. Потім перечитала все й стерла.
Написала знову:
– Грошей не переказуватиму. Якщо хочеш побачитися зі мною, приїдь у суботу.
Повідомлення прочитали майже одразу. Відповіді не було.
Олена поклала телефон на підвіконня й відчинила духовку. Вечеря була готова. Вона дістала форму, поклала собі порцію, а решту прибрала на завтра.
Увечері дочка так і не подзвонила. Це мовчання було важким. Але Олена не стала купувати тишу грошовим переказом. Годі! Як кажуть, скільки вовка не годуй, а він усе одно в ліс дивиться…