Ольга зателефонувала братові у вівторок, коли Андрій та Катерина вже закінчили вечеряти.
– Можна я у вас відзначу ювілей? Шістьох друзів позову. У мене в гуртожитку зовсім незручно.
Андрій увімкнув гучний зв’язок.
– А що в тебе там із сусідкою?
– Сусідка тут ні до чого. Ми в кімнаті навіть нормально не сядемо. На спільній кухні люди готують, ходять туди-сюди. Не займати ж її на весь вечір.
Після переїзду Ольга отримала кімнату в гуртожитку від підприємства. Жити там поки що було вигідніше, ніж винаймати квартиру, але запросити компанію справді було нікуди. Катерина підійшла ближче до чоловіка.
– У суботу?
– Так. Годині о шостій. Все ж таки тридцять п’ять, хочеться нормально посидіти. Ми не допізна.
Андрій запитально глянув на дружину. Та кивнула. Ольга була у них регулярно, іноді залишалася на вечерю. Катерина нормально з нею спілкувалася і причин для відмови не бачила.
– Добре, – сказав Андрій. – Ми квартиру підготуємо, посуд дамо. Додаткові стільці я у сусідів візьму.
– Та зрозуміла я. Мені головне, щоб було де зібратися.
Після дзвінка Андрій ще раз написав сестрі:
– Їжа та напої з тебе, місце та посуд — із нас.
Ольга відповіла:
– Домовилися. Приїду раніше.
Катерина прочитала листування та повернула чоловікові телефон.
– Тоді у п’ятницю звільню полицю в холодильнику.
– Може, допомогти їй продукти привезти?
– Запропонуй.
Андрій написав ще одне повідомлення. Сестра відповіла, що розбереться сама.
У п’ятницю вони розсунули стіл у великій кімнаті. Андрій приніс від сусідів два складні стільці. Катерина перевірила, чи вистачає тарілок.
– Шість друзів, Ольга та ми, – перерахувала вона. – Дев’ять приладів.
– Так. Тільки ми можемо потім піти на кухню, щоб їм не заважати.
– Подивимося. Може, друзі в неї товариські.
Суботнього ранку Ольга надіслала фотографію торта. Невеликий, з ягодами та числом тридцять п’ять.
Катерина відповіла, що гарний. Хотіла спитати, що ще буде на столі, але вирішила не втручатися. Ольга сама влаштовує свято, умови їй відомі. Можливо, привезе готові страви чи замовить доставку.
До п’ятої все було підготовлено. На столі лежала скатертина, стояли тарілки та склянки. На кухні Катерина звільнила робочу поверхню. У холодильнику залишалося місце для частування.
Ольга подзвонила у двері о двадцятій хвилині на шосту. У руках у неї була коробка з тортом, на плечі висіла невелика сумка.
Андрій допоміг їй зняти куртку.
– З ювілеєм.
Катерина простягла конверт.
– Це від нас. Ти казала, хотіла гарні навушники. Вибереш сама.
Ольга посміхнулася, подякувала та прибрала подарунок у сумку. Віднесла торт на кухню, потім зазирнула у велику кімнату.
– Брате, чому стіл порожній?
Андрій поправляв останній стілець.
– У сенсі?
– Тарілки є, а їжі нема.
– То ти ж повинна привезти. У машині лишила?
Ольга обернулася до нього.
– Я без машини! Не встигла в магазин заїхати.
– Тоді доставку замовимо. До гостей ще є час.
Він дістав телефон, відкрив програму і передав сестрі.
– Вибирай. Тільки адресу перевір.
Ольга почала гортати меню. Андрій приніс серветки та поклав біля приладів.
За кілька хвилин сестра показала йому кошик.
– Ось цього вистачить?
Він подивився на вибрані страви.
– Мабуть. Ти ж краще знаєш, що люблять твої друзі.
– Вони все їдять.
– Тоді оформляй.
Ольга простягла телефон назад.
– Оплачуй. Адресу я перевірила.
Андрій не одразу зрозумів.
– А чому я?
Сестра прибрала посмішку.
– Андрію, у мене ювілей!
Катерина підійшла ближче.
– Олю, ми ж домовилися, що ти купуєш продукти!
– Я думала, ви щось приготуєте. Адже ви все одно вдома.
Андрій згорнув додаток.
– Ми тобі у вівторок сказали, що місце та посуд із нас, їжа — з тебе. Я ще й написав згодом!
– Пам’ятаю.
– Тоді чому зараз про це розмова?
Ольга зняла сумку з плеча і поклала на стілець.
– Тому що я не очікувала, що ви буквально нічого не зробите.
Катерина подивилася на підготовлений стіл.
– Ми зробили те, що обіцяли.
– Я не про стільці.
– А ми саме про квартиру та стільці домовлялися, – сказав Андрій.
Ольга перевірила повідомлення.
– Гості вже їдуть.
– Значить, треба замовити зараз, – відповіла Катерина. – Можна взяти піцу. Швидше та дешевше, ніж те, що ти обрала.
– Я не планувала стільки витрачати.
– А скільки планувала? – запитав брат.
– Торт купила. Серветки ще.
Вона вийняла з сумки упаковку і поклала на край столу.
Андрій кілька секунд мовчав.
– Ти взагалі збиралася купувати продукти?
Ольга відвела погляд до вікна. Про магазин вона сказала перше, що спало на думку. Ще напередодні вирішила, що брат не зустрічатиме її друзів без частування. Катерина щось приготує, Андрій докупить інше. У них удома їжа завжди була.
– Я сподівалася, що ви допоможете, – відповіла вона.
– Чому не сказала?
– А чому ви самі не спитали, що приготувати?
Катерина присунула стілець і сіла.
– Тому що ти підтвердила нашу домовленість! Якби попросила нас оплатити свято, ми б окремо це обговорили.
– Тобто, відмовили б.
– Ми б сказали, що можемо зробити. Але ти не спитала.
Ольга подивилася на годинник.
– Зараз дуже слушний час це обговорювати! Скоро люди прийдуть!
Андрій узяв телефон.
– Оль, ще можна все влаштувати. Замовимо три великі піци, я схожу за овочами та напоями. Ти сплатиш, я принесу.
– У мене на це грошей немає!
– Зовсім?
– Є, але вони на інше!
– Ми тобі щойно подарували. На таке замовлення вистачить.
Ольга випросталась.
– Ви мені подарували гроші, щоб я відразу витратила їх на їжу?
– Ні. Але якщо ти нічого не залишила на частування, то це варіант.
– Я хотіла навушники купити.
– Розумію. Але гості вже їдуть.
Катерина подивилася на коробку з тортом.
– Можна просто почастувати друзів тортом. Чай заваримо. Необов’язково влаштовувати велику вечерю.
– Я людям сказала, що буде нормальний стіл.
– Навіщо, якщо продукти не купила?
Ольга помовчала.
– Тому що думала, брат не залишить мене в такому стані! Не щороку тридцять п’ять виповнюється!
Андрій прибрав телефон у кишеню.
– Ти сама вирішила, що ми накриємо стіл! Нам не сказала. Тепер виходить, ми винні?
– Я розраховувала на вас!
– А попросити не доля!
– Щоб потім вислуховувати, скільки ви витратили на мене?
Катерина підвелася.
– Олю, такої розмови взагалі не було.
– Але зараз ви рахуєте.
– Зараз ми намагаємося зрозуміти, чим годувати твоїх гостей! – відповів Андрій.
У двері подзвонили. Ольга першою пішла до передпокою. Прийшли Настя та Денис. Настя тримала квіти, Денис простягав подарунковий пакет.
– З ювілеєм! Ми не рано?
Ольга не одразу взяла букет.
– Свята, схоже, не буде.
Настя розгублено подивилася на неї.
– Що сталося?
– Я думала, мені допоможуть зі святом. А тут навіть частування немає.
Андрій вийшов із кімнати.
– Ми домовилися, що Ольга привезе продукти. Квартиру та стіл підготували ми.
Денис опустив пакунок.
– Так можна замовити щось.
– Я запропонував, – відповів Андрій.
Ольга обернулася до брата.
– Ти зараз і перед ними пояснюватимеш, що я все не так зробила?
– Ти сказала, що ми не допомогли! Я пояснив, як домовлялися.
Настя обережно торкнулася ліктя Ольги.
– Давай ми з Денисом сходимо в магазин. Тут поряд є?
– Не треба.
– Ми швидко. Візьмемо готове.
– Я не хочу, щоб ви ще й продукти мені купували.
Настя більше не наполягала. Ольга передала їй букет і стала одягати куртку.
Катерина принесла коробку з тортом.
– Ти йдеш?
– А що мені тут робити?
– Ми тебе не виганяємо. Можна залишитися та все спокійно вирішити.
Ольга взяла коробку.
– Дякую. Вже вирішили.
Вона попросила Дениса потримати торт і написала решті, щоб не приїжджали. Одному другу подзвонила:
– Все скасовується. Потім поясню.
Андрій стояв біля дверей.
– Оль, давай поговоримо пізніше.
– Не треба. Я все зрозуміла!
Вона вийшла першою. Настя коротко попрощалася, Денис кивнув і пішов слідом. Андрій зачинив двері.
У великій кімнаті на дев’ять осіб було розставлено посуд. Катерина зібрала склянки на тацю.
– Не прибирай поки що, – сказав чоловік.
– Думаєш, повернеться?
Він глянув на телефон.
– Не знаю.
Вони почекали хвилин десять, потім склали стільці та зсунули стіл. Андрій повернув сусідам те, що позичав. Катерина прибрала скатертину в шафу, а забуті Ольгою серветки поклала в кухонний ящик.
Вечеряли тим, що приготували для себе напередодні. Андрій кілька разів відкривав листування із сестрою. Катерина не питала, що він хоче їй написати.
Повідомлення надійшло після дев’ятої.
Ольга писала, що їй було неприємно перед друзями. Що рідний брат міг якось організувати стіл. Що сама вона ніколи не зустріла б іменинника порожніми тарілками, тим більше у ювілей.
Андрій дочитав та показав телефон дружині.
– Відповіси? – Запитала Катерина.
– Так.
Він написав, що умови були відомі заздалегідь. Вони не скасовували запрошення та запропонували кілька варіантів. Оплачувати гуляння не обіцяли.
Відповідь надійшла майже відразу:
– Міг би просто сказати, що я вам не потрібна!
Андрій зателефонував. Ольга відхилила виклик. За два дні зателефонувала мати.
– Що ви з Олею не поділили?
Андрій вийшов на кухню.
– Вона тобі розповіла?
– Сказала, ви покликали її відзначити, а коли гості приїхали, вимагали сплатити за стіл.
Він сів на табурет.
– Ми її не звали! Вона сама попросила у нас про ласку, щоб відзначити свято в нашій квартирі!
– Ну, яка різниця? Сестра ж.
– Різниця в тому, що ми заздалегідь все обговорили!
Андрій переслав листування. Мати прочитала.
– Все одно можна було поступитися. У неї ж ювілей.
– Можна було у вівторок сказати, що грошей на продукти немає!
– Вона у гуртожитку живе, там нічого не влаштуєш. Вам простіше.
– Тому ми дали їй квартиру.
– Мабуть, вона чекала на більше.
– А ми не знали, що в неї на думці, і що повинні закотити їй бенкет власним коштом!
Мати помовчала.
– Ти ж старший. Подзвони їй першим.
– Я дзвонив, але вона не відповіла.
– Спробуй ще!
– Я готовий поговорити. Але вибачатися за відмову сплатити те, чого не обіцяв, не буду!
Після розмови Андрій повернувся до дружини.
– Мама просить помиритись? – Запитала Катерина.
– Просить поступитися!
– А ти?
– Не хочу погоджуватись тільки тому, що інакше Ольга образиться.
Катерина сіла поряд.
– Я не проти, якщо ви помиритеся. Але жодні свята у нас вона не проводитиме.
Андрій кивнув головою. Минув тиждень. Потім ще один.
Ольга відповіла братові лише тоді, коли знадобилося уточнити час приїзду матері. Написала коротко, без звичних запитань. Андрій повідомив час прибуття потягу. На цьому листування закінчилося.
Мати ще кілька разів поверталася до зірваного ювілею. Говорила, що Ольга переживає, що друзі напевно обговорюють те, що сталося. Андрій відповідав, що він готовий поговорити із сестрою, але не готовий визнати, що вони з Катериною обіцяли накрити стіл.
Наприкінці місяця мати збирала їх у себе. Андрій запитав, о котрій приїжджати.
– Оля сказала, якщо ви будете, вона не прийде, – відповіла мати. – Може, вам у другий день?
– Чому нам?
– Вона зараз не погодиться. А з тобою хоч би можна домовитись.
Андрій помовчав.
– Добре. Приїдемо окремо.
Увечері він розповів про це Катерині. Вона спитала лише, на який день вони домовились.
Ольга так і не відповіла на його пропозицію поговорити. Тепер, через її відмову зустрічатися, вони з дружиною мали приїжджати до матері окремо.
А розмови з матір’ю знову зводилися до одного: чому Андрій не міг просто сплатити сестрі свято? Коротше, – задовбали! Як кажуть, – без провини винні!
Андрій вирішив, що по спільним збіговиськам, – безстрокова пауза. Або охолонуть та визнають, що не мали рації. Або нехай всі йдуть під три чорти! Третього не дано…Слушно ж?