– Марина, сьогодні ввечері зайде Денис. Приготуй вечерю трохи раніше й не став три порції. Раптом він голодний, а так, певно, і буде.
– Приготую. Він сам, чи знову з дружиною?
– Про Світлану він нічого не казав, але про всяк випадок зайва порція не завадить.
– Сергію, якщо йому знову потрібна твоя допомога, то знай: я проти. На вихідних ми зайняті, ти ж пообіцяв Назарові поїхати на виставку космосу, а потім…
– Не починай. Пообіцяв — значить, зроблю. З нього космонавт все одно не вийде.
– Йому просто цікаво!
– У нього ще буде стільки інтересів, що й не злічити. Він же тільки перестав збирати динозаврів.
– Зараз мова не про захоплення нашого сина! Я просила тебе нічого не обіцяти твоєму братові.
– Я тебе почув.
– Побачимо, наскільки добре почув.
***
Денис прийшов раніше, ніж була готова вечеря. Світлани з ним не було, зате з’явилася свекруха. Отже, справа серйозна, подумала Марина.
У Дениса в будинку вже й дах перекрили, і теплиці поставили, і баню відремонтували… Галина Петрівна жила у квартирі з гарним ремонтом, там нічого не треба було робити, усе й так було в порядку. Що ще? У Марини навіть версій не було.
Чоловік говорив із братом у кімнаті, свекруха теж сиділа там. Її голос було чути, але слів Марина не розібрала. Нарешті всі вийшли до столу.
– Марино, у тебе сьогодні дуже вдалi котлети, – сказала свекруха, і Марина навіть здивувалася.
Пообідали, поговорили ні про що: про погоду, про сусідів Галини Петрівни, про врожай огірків. Суцільна балаканина. Потім гості поїхали.
– Завтра їдемо на виставку!
– Назар буде дуже радий. А про що тоді була розмова?
– Та ні про що.
– Точно?
– Звісно, точно. Просто дурниці. Денис збирався брати великий кредит. Уяви, він хоче відкрити свою автомайстерню.
– Спочатку одну, а якщо справа піде, то ще й магазин запчастин. Хизувався, що вже все продумав. Я йому навіть трохи заздрю, що наважився.
– Та чому там заздрити? Наважився після двох провалів? І слава його батькові, що в нього хоча б будинок є!
– Будинок — це не квартира, але він ще планує купити трикімнатну.
– Ну, хай планує. А від тебе що треба? Він же не просто так приїжджав до тебе. Та ще й із мамою!
– Та там дрібниця, треба в банку поставити підпис, як поручитель.
– Що? Ти розумієш, що якщо він не зможе платити, то платитимеш ти! А він не зможе!
– Я вірю в брата!
– Якщо ти поставиш підпис у банку, я подам на розлучення! Не хочу разом із тобою сплачувати борги твого брата.
– Яке ще розлучення, Марино? У нас же дитина!
– Дитина! Насамперед я думаю про Назара. Якщо твій брат бере великий кредит, то щомісячний платіж буде немалий: від двадцяти тисяч і може дійти до п’ятдесяти. Мені таких втрат у сім’ї не треба! І до речі, я одразу подам на аліменти.
– Це ти ставиш ультиматум?
– Можеш називати це так. Я тебе попередила. Але й це ще не все. Тобі одразу доведеться переїхати до мами або до брата. Квартира належить мені, вона була моєю ще до нашого знайомства.
– Це дуже жорстоко! Ти ж просто ламаєш його мрію. Давай змінимо умови. Розлучення — тільки якщо він не зможе платити.
– Пів року нічого не змінять. Гаразд, але одна умова: на аліменти я подам одразу, щойно ти поставиш підпис у банку. Просто зараз! Це можна зробити й у шлюбі.
– Добре, – Сергій махнув рукою. – Як хочеш.
– То ти не передумав бути поручителем?
Сергій нічого не відповів, лише знову відмахнувся. Потім ще довго тихо розмовляв із матір’ю та братом.
За три дні Сергій став поручителем брата. Кредит був великий, на сім років. Увечері в нього змінився настрій, і жодного оптимізму вже не залишилося. Марина це помітила відразу.
– Підписав?
– Так.
– Чекай суду, я подаю на аліменти.
Через пів року Сергію почали телефонувати з банку: Денис пропустив платіж. Перше прострочення вони закрили разом із матір’ю. Потім було друге, третє… Марина все зрозуміла й подала на розлучення. Речі Сергія вона зібрала й поставила в передпокої.
– Марино! Я не думав, що ти серйозно! Я ж не знав, що все провалиться. Я думав, що він впорається.
– Ви всі так думали, сподівалися, а я тебе попереджала. Твій брат завжди виїжджає на чужому горбі. Так було завжди. Своєю працею він ніколи нічого не заробив і не зробив!
– Я терпіла, коли ти допомагав йому руками, але зараз це зайшло надто далеко! Ти платитимеш за його провальний бізнес. А це означає, що житимеш або з ним, або з мамою. Вони тебе вмовили — от хай тепер і годують! Успіхів!
– А Назар?
– А з ним я бачитися не забороняю, тільки не забувай про аліменти. На машину я не претендую, вона твоя.
***
Сергій поїхав. Розлучення відбулося. Свекруха була проти того, щоб син повернувся до її квартири, але він там був зареєстрований.
Борги забирали більшу частину зарплати, ще й аліменти, а мати просила оплачувати комуналку. Сергію довелося продати машину. Денис нічого не платив — навіщо, якщо є брат, він же поручитель, він і розбереться.
Сергій приходив до Назара, гуляв із ним, розмовляв. Часом Марина пропонувала йому залишитися на вечерю. Лише на вечерю і тільки іноді.
Сім’ї вже не було. Нових стосунків поки теж. Минуле якось відбило бажання тягнути на собі “добувача” і все його родинне коло. Безпечніше й не так витратно, коли сам собі господар. Та й нерви ціліші…