– Що? Який це будинок? Яке новосілля? Сину, я, звісно, пам’ятаю про твою мрію, але в тебе точно все гаразд? Ти, бува, не напідпитку?
– Мамо, у нас усе чудово! Ми купили будинок і запрошуємо вас на новосілля.
– Будинок? А на які гроші?
– На власні, які самі заробили.
– Заробили? Де ви змогли стільки взяти? У вас же ще рік тому грошей не було, я ж питала, й Романові було цікаво. Андрію, ти мені все поясни. Твоя Олеся отримала спадщину?
– Це вже не має значення, тепер у нас є будинок.
– Не має значення? Ще й яке має! Ще рік тому у вас не було грошей, а тепер — будинок! Як так вийшло?
– Ми відкладали. У нас був окремий рахунок саме на нашу спільну ціль.
– Ви й удвох могли б усе життя прожити у своїй квартирі. Коли дітей немає, багато й не треба. Якщо вже своїх не можете мати, то треба було допомогти братові, у нього ж дитина є, а може, ще й буде.
– У брата своя сім’я, у нас — своя. Кожен сам забезпечує себе і своїх близьких.
– Допомагати треба, ви ж моя рідня, ти й Роман — мої сини!
– Усе, мамо. Приїжджай на новосілля, адресу я тобі скину.
***
– Андрію, поки ще не всі гості зібралися, поясни нам.
– Це обов’язково? Ти не можеш просто порадіти за сина?
– Можу, але Роман живе в орендованій квартирі, а тепер вони знову приїхали до мене. Знову пошуки. А у вас квартира звільнилася! Та ще й з меблями? Тут усе інше, все нове. Звідки гроші?
– Ми відкладали, я вже казав. Продали квартиру й додали.
– Як продали? А про брата ти чому не подумав? У нього ж діти!
– Мамо, у нього одна дитина!
– Братові ти не хотів допомагати, зате хату купив. І навіщо вона тобі?
– Мамо, навіть не починай. Будинок наш — мій і Олени. Роман тут ні до чого. Одразу кажу: жити тут, окрім нас, ніхто не буде.
– Та вони й не хочуть у село, вони звикли до міста. А ви вчинили нерозумно! Такі великі покупки треба обговорювати.
– А ми й обговорювали, обирали, радилися. Усе залишилося в межах нашої родини.
– І кредит не брали?
– Ні.
– Це добре. Змогли накопичити — зумієте й братові допомогти. Він візьме іпотеку, а ви підтримаєте.
– Іпотеку просто так не дадуть, потрібні відповідні доходи. А якщо дадуть, то це означає, що Роман сам здатен платити.
– А на життя гроші? У вас же все добре.
– Мамо, гості вже збираються! Досить про це говорити!
– Ти просто скажи, чому раніше не сказали. Могли б поділити гроші. І тобі, і братові на іпотеку.
– Мамо, поділити наші гроші? Ти свою квартиру вже поділила, тільки нам не сказала. Я давно знаю, що вона вже не твоя, а Романа. А ти все одно просиш для нього грошей. Тому ми теж вирішили мовчати!
– Ти все знав? Коли?
– Із першого дня. Того разу ви необачно лишили документи у передпокої. Це був день народження Роми. Дуже вдалий подарунок для нього. Уже сім років минуло, а ти так і не обмовилася жодним словом.
– То ти тому й не хочеш допомагати братові?
– І через це також. Іди та хоча б при гостях зроби нормальне обличчя, порадій за мене. У Роми квартира, у мене будинок.
***
Андрій давно помічав, що мама більше любить старшого сина. Різниця між ними — три роки. Для Романа було все: і репетитори, і платне навчання.
Андрій усього добивався сам, бо на нього не вистачало грошей. Романові мати оплачувала орендовану квартиру, а Андрій жив у гуртожитку.
Роман одружився, і відразу всі навколо йому наче стали винні. Андрій тоді допомагав матері — небагато, але допомагав. Він навіть не здогадувався, що гроші йшли братові. А потім і документи на квартиру — теж Романові.
Андрій на той час уже був одружений, і вони жили в квартирі Олени, точніше її бабусі. Разом із бабусею. Вона пішла з життя три роки тому. А тепер їхня мрія нарешті здійснилася. Будинок.
Мрія про дітей так і лишилася мрією. Перша невдала спроба обернулася сумними наслідками — Олена не може мати дитину. Вони переживали, але вихід усе ж знайшли.
За тиждень після новосілля в їхньому будинку все ж залунає дитячий сміх. Дві сестрички трьох і п’яти років, чиї батьки трагічно пішли з життя.
Це були далекі родички Олени — дуже далекі. Але від цього вони не стали чужими, навпаки, тепер стали найріднішими. Документи вже були готові.
Звісно, мати не прийме чужих онучок, адже в неї є онук від улюбленого синочка. Зате в дівчаток будуть бабуся й дідусь — батьки Олени. Вони раді за свою доньку і готові називати малих своїми онучками. Чужих дітей не буває…