– Сину, я не буду лізти у ваше життя. Я нічого не скажу тобі про твій вибір, окрім одного: це не та жінка. І не тому, що вона з села. Я сама сільська. Просто їй треба багато й одразу. Ти з нею ще намучишся. Вона ж зовсім молода.
– Мамо, не втручайся!
– Я кажу це тобі один раз, вдруге повторювати не стану. Але й ти на мою допомогу не розраховуй. Прийдете в гості — прийму, але на більше не сподівайтесь. І не нарікай. Це твій вибір. Ти не мамин хлопчик, ти чоловік. Ти старший за неї, може, у вас і справді щось вийде.
***
Оксана відразу збагнула, що невістка ще покаже свій характер. Сільська вона чи ні, стало ясно вже після знайомства з її батьками.
Вона соромилася їх, постійно смикала й просила просто мовчати, щоб не осоромитися. А вони ж не казали нічого поганого, лише розповідали про своє життя та хвилювалися за доньку.
Весілля за мірками нареченої вийшло скромне, а Оксана вважала його цілком нормальним. Не було ні голубів, ні лімузина, але ж не в усіх так буває. Олег сам заробив на все, наречена нічого не додала, а її батьки допомогли тільки продуктами.
– Твоя мама могла б і вкластися! — невдоволено кинула наречена просто на весіллі. — Мені соромно перед подругами. Фотографа нема, нормальних фото не буде. У Галини було вже два весілля, і там усе було. Ото пам’ять!
Олег промовчав. Він не міг оплатити все сам, а матір напружувати звик не був. Нічого, Марина побурчить і заспокоїться, звикне.
Жити вони стали окремо, у Олега була однокімнатна квартира, яку батько віддав у рахунок боргу за аліменти. Буває й таке. Як же Марині це не сподобалося.
– Одна кімната? Ти серйозно? Он у Світки батьки чоловіка трикімнатну їм купили. Купуй! Я не хочу тулитися, мені соромно гостей кликати. У Лесі однокімнатну продали заради дітей. У Нелі…
– Досить, уже, не перераховуй усе місто!
Олег і сам розумів: із дітьми буде тісно. Саме з дітьми, а не з гостями. Він працював, гроші потроху відкладалися. Швидко не виходило, бо дружина хотіла й модно вдягатися, і розваг їй подавай, і зустрічей із подругами.
– Слухай, Олеже, навіщо нам квартира! Я все придумала. Нам треба купити машину. Машина — це статус. А велика квартира є у твоєї матері.
– Дві кімнати, велика кухня, нове планування, не те що наша халупа. Їй і в цій буде добре. Поміняємося. А потім можна її квартиру продати й купити трикімнатну. Її квартира вийде дорожче.
– Маму не чіпай! Вона сама на квартиру заробила.
– Заробила. Я ж не кажу, що не заробила. Батьки завжди мусять допомагати дітям. От хай і допоможе. Дарма я за тебе заміж вийшла, чи що? Нехай подумає про щастя сина.
– Самі заробимо.
– Та ти ще скажи: рай і в курені. Але курінь має бути великий і зручний.
– Не все відразу.
– А я хочу одразу, тим більше можливість є!
– Немає ніякої можливості! Якби ти жила скромніше й не виставлялася перед подругами, то ми б уже давно все придбали. Ти свою зарплату витрачаєш тільки на себе, ще й мою підбираєш.
– А навіщо я тоді заміж виходила? Чоловік мене має всім забезпечити. Я повинна жити краще за них.
– Мабуть. Тоді зароби на це сама. Твоя Галя працює, будує кар’єру, Світка сама на себе працює — самозайнята, Ліда бухгалтерію через інтернет веде для дрібних підприємців, а ще й в офісі працює.
– Хто там у тебе ще з подруг? Усі вони в кафе ходять за свої гроші, а ти, виходить, за мої.
– А навіщо ти одружився, якщо платити за мене не хочеш?
– Гарне питання. А як би ти жила без мене й узагалі без чоловіка? Із батьками, яких не поважаєш? Хочеш мати все? Хочеш спробувати сама? Одна?
– Я батьків…
– Батьків не обирають. Мене одна мама виховувала, а в тебе їх двоє. Мабуть, твої й не чекали такого ставлення від єдиної доньки. Вони й мамі сподобалися.
– Я б хотів із ними спілкуватися, але ти поводишся огидно. Ти їх зовсім забула! Ти ще не розумієш. Скоро твої подруги житимуть своїм життям, і їм буде байдуже і на твій стан, і на твої квартири, і на машини.
***
Марина мовчала два вечори, а потім сама запропонувала поїхати в село. Вона старалася. Дуже старалася. Лише час від часу зривалася, перебивала батьків і просила їх замовкнути.
– У тебе виходить. Ти навіть здивувала їх, — сказав Олег дружині, коли вони повернулися додому.
– А знаєш, мені стало якось легше. Я й не думала, що так може бути. І тато усміхнувся, не дивився так образливо.
– Думка найближчих про тебе набагато важливіша, а те, що думають подруги, тебе не повинно хвилювати.
– Я подумаю.
Час минав. Катерина була при надії, Лариса переїхала, Софія розлучилася. Софія розлучилася! Та, що всіх учила. Та, в якої була велика квартира і яка після розлучення залишилася без неї.
Та, що ще й в інтернеті працювала, а насправді просто там гралася. Говорити можна що завгодно. Зовнішній лиск, багатство, а всередині — порожнеча.
Марина теж чекала на дитину. Стосунки з батьками стали ще ближчими. Батько усміхався доньці, теща дякувала зятеві. Оксана теж побачила зміни в невістці.
– Подорослішала, — сказала мати Олегові. — Забираю свої слова назад. У мене скоро онук буде. Звісно, я допомагатиму. Правильний вибір, сину.
***
З появою сина все стало ще інакше. Марина вирішила здобути вищу освіту, поки сидить у декреті. Отримала її, батьки допомагали з дитиною. Мати Олега теж допомагала.
Тепер Олег і Марина збираються оформляти іпотеку на велику квартиру. Працюють разом, усього досягають теж разом. Життя триває без безглуздих подруг, зате в щасливій родині — і це найголовніше…
А ви що скажете з цього приводу?