– Завтра підемо до мене додому, – сказав Єгор, цілуючи Олю в щічку.
– О, здорово. А твоїх удома не буде? – зраділа дівчина. – А то мені вже набридло тинятися по кінотеатрах та кав’ярнях. Та й у гуртожитку нормально не посидиш: там вічно хтось підглядає й підслуховує.
Єгор міцніше її обійняв і усміхнувся:
– Змерзла? Давай зігрію. Ти мене не так зрозуміла. Завтра ми йдемо до моїх батьків, щоб я тебе з ними познайомив.
Оля відсахнулася від нього:
– Ти серйозно? Ти взагалі при тямі? Подивись на себе й на мене. Ти весь такий правильний, а я хто? Та мене вони й на поріг не пустять!
Єгор розсміявся:
– Та ти чого так перелякалася? Моя смілива дівчинка боїться? І кого? Моїх батьків? І з чого ти взяла, що ми з тобою не пара?
– Я тебе люблю, ти мене, сподіваюся, теж. Просто мої батьки хочуть побачити мою обраницю. Ту, через яку я пізно приходжу додому. Ось і все.
…Єгор уперше побачив Олю, коли вона, сидячи на підвіконні третього поверху, мила вікно. А він саме йшов до гуртожитку до друга.
Раптом за метр від нього гримнуло. Згори впало відро з мильною водою.
– Ой, чорт, – долинуло зверху, і він підняв голову. – Це випадково, чесно. Вас не забризкало, сподіваюся?
Оля так висунулася з вікна, що Єгор навіть злякався.
– Обережніше, а то ще за тим відром і самі вилетите вниз! – перелякано вигукнув він.
– Не бійся, не впаду, – крикнула дівчина, і в ту ж мить з її голови злетіла косинка.
Єгор аж рота роззявив. Дівчина була зовсім лиса.
– Злякався, так? Слухай, будь другом, підніми косинку й занеси в чотириста третю кімнату. Добре? – попросила вона й зникла з поля зору.
Спочатку Єгора бентежила її лиса голова, але він якось дуже швидко звик. Та й Оля була веселою й кумедною.
Виявилося, що вона взагалі постриглася на спір. І, як не дивно, їй це навіть пасувало.
Вона виглядала незвично й стильно. Оля носилася гуртожитком у паніці.
– Дівчата, виручайте. Дайте якусь пристойну сукню, і в кого є перука?
Знайшлося все, тільки перука була трохи завелика й то й діло сповзала набік. Але загалом виглядала Оля досить скромно й пристойно.
– Тату, мамо, знайомтеся. Це моя Оля, – представив Єгор дівчину батькам.
Оля з острахом пробелькотіла:
– Дуже приємно.
Мама Єгора запросила всіх до столу, і всі чемно сіли.
Оля з жахом роздивилася стіл. Перед нею лежали прибори. Ще б ніж із виделкою, а то й якісь щипці.
Страви теж були незнайомі. Вона вирішила, що попросить у Єгора тільки салат. Його точно можна буде їсти лише виделкою. І почалася вечеря.
Оля ганяла по тарілці листочок салату, коли почула голос Олени Миколаївни.
– Олю, а чому ви нічого не їсте? Вам не до смаку? – і так їдко всміхається.
– Я просто не голодна. Ми з дівчатами картоплі наїлися, смаженої, – випалила Оля й почервоніла.
– Ну-ну, – сказала мама Єгора і про щось тихо заговорила з чоловіком.
Коли тортури з вечерею нарешті скінчилися, а Єгор із батьком пішли по пиріг на кухню, Оля схопилася.
– Давайте я допоможу прибрати зі столу, – сказала вона Олені Миколаївні й незграбно перечепилася через край скатертини.
Падаючи, вона бачила округлені очі мами Єгора. Коли Оля виплуталася з уламків, то побачила, що перука з’їхала набік. Олена Миколаївна затулила руками обличчя й вибігла з кімнати, голосно схлипуючи.
Оля, не тямлячи себе, вискочила надвір. Розстебнута куртка, перука в руці й сльози градом.
– Ну що, як пройшло знайомство? – накинулися на неї з розпитуваннями дівчата.
– Я осоромилася, – схлипувала Оля.
І всю ніч вона з соромом згадувала той невдалий вечір. Навіть телефон вимкнула, бо боялася почути від Єгора:
– Вибач, але ти мені не підходиш. Ми розходимося.
Сусідки по кімнаті пішли на заняття, а Оля з опухлими від сліз очима знову й знову прокручувала у голові свою ганьбу.
– Хоч додому їдь, – думала вона. – Єгор тепер у мій бік і не гляне, мабуть.
У двері постукали, і Оля вирішила, що це хтось із дівчат повернувся. Відчинила — і здивувалася. На порозі стояв Єгор із коробкою в руках.
– Ти чого на дзвінки не відповідаєш? І чого вчора втекла? Я ж за тобою побіг, аж до гуртожитку дмухав, а ти, як на мітлі, помчала, – діловито спитав він і пройшов у кімнату.
– Ти що тут робиш? І як тебе на вахті пропустили? – запитала Оля.
– Та я тобі шматок пирога приніс. Ти ж учора так його й не спробувала. Я відмовлявся, чесно, але мама наполягла. Каже: дівчинка за весь вечір так і не поїла. Вона й так худенька, їй треба більше їсти, – Єгор спокійно розрізав пиріг.
– Ще й з мене смієшся? Який пиріг? Яка мама? Та я ж вам увесь посуд побила. Твоя мама навіть заплакала. Ти прийшов зі мною розлучатися? Тоді кажи “бувай” і йди, – у Олі затремтіли губи.
Єгор обійняв її:
– Ти що? Батькам ти сподобалася, і дуже. А мама не плакала, вона сміялася. Коли вона вперше прийшла до батьків тата, то на кухні їм кран вирвала.
– То вона так завзято взялася “посуд помити”. А щодо сервізу, мама сказала, що він їй ніколи не подобався. І тепер буде привід купити новий. Тож, Олю, ти запрошена на сімейний обід у суботу.
– І, до речі, ще вона сказала, що без перуки тобі навіть краще. І навіть налякала тата, що сама так хоче.
Оля з Оленою Миколаївною потоваришували. Разом ходять по бутіках, готують обіди. А Єгор уже й обручку купив.
У Олі незабаром день народження, і саме на ньому він планує зробити їй пропозицію. Романтично ж? Принаймні несподівано…