– Олено, мама телефонувала. Вони з батьком хочуть приїхати в суботу, – сказав Андрій, уважно стежачи за тим, як відреагує дружина.
Ірина повільно повернулася до чоловіка.
– І ти, звісно, вже встиг погодитися?
– А що мені було відповідати? Вони хотіли провести день на природі. Я сказав, що ми будемо вдома. Лише попередив: якщо захочуть смажити шашлики, нехай самі купують м’ясо.
Ірина суворо глянула на чоловіка, але промовчала. Минулого вікенду в них гостювали її батьки, тож було б несправедливо відмовляти свекрам у приїзді.
До того ж, ніяких особливих планів у них не було. Один день можна було й потерпіти, хоч перспектива знову обслуговувати гостей Ірину зовсім не тішила.
За день до приїзду свекруха сама подзвонила невістці.
– Привіт, Іро! Андрій тобі вже сказав, що ми збираємося до вас? Ми з Олексієм зараз на ринку, вибираємо м’ясо. Не підкажеш, який шматок краще взяти на шашлик?
– Зоє Павлівно, я в цьому зовсім не тямлю. Візьміть те, що зазвичай купуєте.
– Та я просто хотіла порадитися. Уже замариноване м’ясо в магазині брати невигідно, особливо коли стільки людей збереться.
– Ви про що? – насторожилася Ірина.
– А ти не знала? До нас приєднається родина Лариси, а ще моя сестра з чоловіком і дітьми. Ми давно хотіли всі зібратися.
– От незабаром уже жовтень закінчиться, підуть дощі. Треба встигнути насолодитися останніми теплими днями.
– Зачекайте, я думала, йдеться тільки про вас із Олексієм Андрійовичем. А ви хочете привезти ще й усю рідню?
– А що тут такого, Іро? У вас місця вдосталь, двір великий.
– Справа не в цьому. Чому ви не спитали, чи зручно нам приймати стільки людей?
– Та Андрію ж я сказала, що ми можемо приїхати, – здивувалася свекруха. – Невже ти проти того, щоб сім’я зібралася разом?
Ірина ледве стримала роздратування і поспішно завершила розмову. Повернувшись до кімнати, вона невдоволено глянула на чоловіка. Андрій чув розмову дружини з матір’ю і відразу зрозумів, що без сварки не обійдеться.
– Андрію, ми купували цей будинок для себе, а не для того, щоб твоя рідня використовувала його як безплатну базу відпочинку.
– Та ти перебільшуєш. Їх не так уже й багато буде. До того ж вони сидітимуть у дворі.
– А хто накриватиме стіл, мити брудний посуд, а потім прибирати двір і кухню? Ти? Чи твоя мати?
Андрій важко зітхнув.
– Я розумію, що тобі непросто. Але це ж моя сім’я! Як я можу їм відмовити?
– Дуже просто! Просто скажи, що ми не можемо прийняти стільки гостей.
– Але там моя сестра і тітка. Я не можу сказати мамі. Вона образиться!
– А ти мене не боїшся образити?
Андрій замовк, і Ірина зрозуміла, що далі сперечатися безглуздо.
– Гаразд. Цього разу нехай приїжджають. Але я більше не збираюся вдавати, що мене все це влаштовує. Якщо твоя мати не розуміє очевидних речей, я сама їй поясню, що так не роблять.
Андрій хотів щось заперечити, але дружина вже вийшла з кімнати.
…Заміський будинок вони придбали три роки тому. Довго відкладали гроші, вибирали ділянку, робили ремонт і мріяли про тихе життя подалі від міської метушні.
Андрій уявляв, як проводитиме вихідні у майстерні, доглядатиме сад і кликатиме друзів.
Ірина сподівалася відпочивати у власному дворі, читати книжки на терасі й влаштовувати невеликі сімейні свята.
Спершу все так і було. Батьки Андрія та Ірини приїжджали по черзі, раз на кілька місяців.
Потім візити батька й матері чоловіка стали частішими. А нещодавно Зоя Павлівна почала навідуватися до сина та невістки мало не щовихідних.
Спочатку свекруха приїжджала лише з чоловіком. Потім до них почали приєднуватися її дочка з дітьми, сестра з родиною та інші родичі.
Усі вони мали одну спільну проблему: власного заміського житла ні в кого не було. Зате Андрій і Ірина мали просторий будинок із великою кухнею, альтанкою та зручним місцем для мангалу.
Рідні швидко вирішили, що знайшли ідеальне місце для відпочинку.
Ірина довго намагалася бути гостинною. Вона купувала продукти, готувала закуски, доглядала дітей і прибирала після застіль.
Але поступово її терпіння урвалося.
Тієї суботи все пішло за звичним сценарієм. Спершу приїхали свекор зі свекрухою. Зоя Павлівна привезла великий контейнер із замаринованим м’ясом і радісно вигукнула:
– Ну от, тепер можна й нормально посидіти! Льошо, діставай шампури!
За годину біля воріт зупинилися ще дві машини. З них вийшли родичі, з якими Ірина спілкувалася нечасто, але регулярно бачила їх у себе в гостях.
Андрій дуже нервував. Він пам’ятав учорашню розмову з дружиною і чекав, що вона от-от висловить усе, що думає про його рідню.
Проте Ірина зустріла гостей із усмішкою. Андрій трохи розслабився, але спокій дружини виявився оманливим.
Поки свекор смажив м’ясо, Зоя Павлівна зайшла на кухню, щоб допомогти невістці з обідом. Вона впевнено відчинила холодильник і насупилася.
– Іро, а де овочі? Треба нарізати помідори, огірки й перець. І зелені б побільше!
Невістка здивовано подивилася на свекруху.
– Які овочі?
– Як які? До шашлику! Ми ж м’ясо привезли, а ви мали купити все інше.
– Ми з вами про це не домовлялися, – спокійно відповіла Ірина.
– Але ж це й так зрозуміло! Не будемо ж ми харчуватися самими шашликами. Я розраховувала, що ви все підготуєте!
– А я сподівалася сьогодні відпочити, а не обслуговувати цілу компанію!
Зоя Павлівна насупилася.
– Що значить обслуговувати? Ми ж не чужі люди! Могла б проявити гостинність.
– Гостинність починається з поваги до господарів. А ви навіть не попередили, що привезете стільки людей.
– Я ж говорила з Андрієм!
– Ось із нього й питайте! А я нікому нічого не обіцяла!
Свекруха підібгала губи.
– То виходить, коли справа стосується твоїх родичів, ти завжди готова накривати стіл, а для нашої сім’ї тобі шкода навіть овочів?
– По-перше, мої родичі бувають у нас рідше. По-друге, ми з Андрієм відкладаємо гроші на поїздку, тож зайві витрати нам ні до чого. Якщо вам щось треба, купуйте самі.
– Оце так! – обурилася Зоя Павлівна. – А я ж не до тебе приїхала, а до сина!
– Тоді й проводьте час із ним! Він теж уміє готувати й ходити за продуктами. Сподіваюся, після вашого бенкету Андрій сам усе прибере та помиє.
Ірина зняла фартух і попрямувала до виходу з кухні, але біля дверей зупинилася.
– І ще одне. Сьогодні я дозволю вам подихати свіжим повітрям, але наступного разу не приїжджайте без запрошення! Я не збираюся кожні вихідні вам прислуговувати!
– Ти не маєш права забороняти мені бачитися із сином!
– Бачитися із сином вам ніхто не забороняє. Але мій будинок – не громадське місце!
Після цих слів Ірина вийшла з кухні. А Зоя Павлівна так і залишилася стояти з відкритим ротом. Вона звикла, що невістка терпляче виконує всі її прохання й намагається нікого не образити, тож такої відсічі свекруха не чекала.
Втім, влаштовувати скандал при всіх вона не наважилася.
Решту дня родичі провели у дворі. Андрій із батьком займалися шашликами, а Зоя Павлівна з дочкою та сестрою накривали на стіл. За відсутніми продуктами все ж довелося з’їздити в магазин одному з родичів.
Ірина до гостей так і не приєдналася. Увесь день вона провела в спальні, читаючи книжку. Коли ввечері родичі роз’їхалися, Андрій піднявся до дружини.
– Іро, ну навіщо ти так себе повела? Могла б хоч ненадовго вийти до гостей. Тепер усі думають, що ти їх ненавидиш.
Ірина закрила книжку й усміхнулася.
– Вибач, звісно, але так воно і є. Я їх ненавиджу!
– Оце так! – Андрій здивовано округлив очі.
– А що не так? Я розумію, що ти хотів, аби я знову усміхалася, готувала й удавала, ніби мені все подобається. Але такого більше не буде!
– Ти хочеш, щоб вони взагалі більше не приїжджали?
– Я хочу, щоб вони приїжджали, коли їх запрошують, а не коли їм заманеться. І ще я хочу, щоб ти перестав приховувати від мене, коли твоя мати кличе до нас усю рідню.
– Я просила тебе самому поговорити з нею про це, але ти відмовився. Тому мені довелося зробити це за тебе.
Андрій опустив очі.
– Гаразд. Мабуть, ти маєш рацію. Мені й самому набридло, що вони приїжджають майже щовихідних. Просто я не хочу сваритися з батьками.
– А зі мною хочеш?
– І з тобою не хочу.
Ірина з полегшенням зітхнула. Їй здалося, що чоловік нарешті все зрозумів.
– Тоді домовилися? Наступного разу, коли твоя мати подзвонить і скаже, що до нас їдуть родичі, не погоджуйся. Можеш сказати, що я проти.
Андрій кивнув, але відразу підвів очі й запитав:
– Ти казала мамі про нашу відпустку?
– Так. Сказала, що ми збираємо гроші і зайвих коштів на сімейні посиденьки в нас немає. А що?
– Вона просила ключі.
– Які ще ключі?
– Від воріт і будинку. Мама сказала, що поки ми будемо на морі, вона тут доглядатиме за всім. Може, навіть поживе тут із батьком, сестрою та племінниками.
Ірина ледь не втратила дар мови. Щойно Андрій обіцяв не йти на поводі в матері, а тепер спокійно збирався віддати їй ключі від будинку, щоб вона господарювала тут без них.
Катерина втомлено подивилася на чоловіка. Їй уже набридло сперечатися й пояснювати очевидні речі.
– Добре, віддай їй ключі. Але тоді ми з тобою нікуди не поїдемо.
Андрій здивовано глянув на дружину.
– Чому?
– Тому що в такому разі я подаю на розлучення!
Чоловік завмер, не знаючи, що відповісти. Лише тепер він зрозумів, що терпінню Ірини справді настав кінець.
Відтоді Андрій більше не просив дружину погоджуватися на такі поступки. А його батьки більше не напрошувалися в гості.
Їм теж не хотілося щоразу витрачатися на продукти, адже невістка чітко дала зрозуміти, що надалі нічого не збирається купувати до їхнього приїзду. Не дарма ж кажуть, що на халяву й оцет солодкий…
Що ви скажете про вчинок Ірини? Схвалюєте чи засуджуєте?