– Ти навіщо Вадиму ляпнула, що мене в тебе немає?! – з порога вибухнула Ірина, скидаючи бежевий плащ на лаву в передпокої.
Ольга навіть лопатку над сковородою завмерла. На годиннику було дев’ята вечора у вівторок. Чоловік Сергій ще працював в автосервісі, а Оля смажила кабачкові оладки.
– А що я мала сказати? – Оля відклала лопатку на край столу й вийшла в передпокій. – Твій чоловік подзвонив пів години тому. Спросив, чи довго ми ще сидітимемо. А я тебе з минулої неділі в очі не бачила!
– Ну і підіграла б! – Ірина тупнула ногою й почала фарбувати губи перед трюмо. – Збрехала б, що я у ванній або в аптеку за рогом вискочила! Добре хоч ти зам’ялася. Я встигла передзвонити йому з вулиці й наплела, що в тебе домофон барахлить!
– Ірино, ми так не домовлялися, – суворо сказала Оля. – Минулого разу ти просила прикрити один вечір, бо нібито з подружками в кафе пішла. А тепер щотижня моїм ім’ям прикриваєшся!
…Із Сергієм Оля жила шостий рік. Взяли скромну двушку в іпотеку, обидва працювали, відкладали гроші й у чужі справи не лізли.
А от молодша сестра Сергія влаштувалася куди розкішніше. Три роки тому Ірина вискочила заміж за Владислава – чоловіка ґрунтовного, зі своїм складом будматеріалів і просторою трикімнатною в центрі.
Після РАЦСу Ірина одразу звільнилася з перукарні та сіла чоловікові на шию. Владислав дружину не дорікав. Видав їй картку на витрати й лише просив, щоб удома була гаряча вечеря.
Але два місяці тому Ірина записалася до модного спортзалу й закрутила там роман із молодим тренером. Відтоді Оля, сама про це не знаючи, стала для неї головним алібі.
– Ой, подумаєш, трагедія! – Ірина зробила крок до плити, без церемоній підчепила довгими нарощеними нігтями гарячу оладку зі сковороди й подула на неї.
– Тобі шкода, чи що? Язик не відпаде сказати два слова! Сказала б, що в Ольки сиджу, і питання закрите.
– Закрите воно тобі, а червоніти перед Владиславом доводиться мені, – одернула її Оля.
– Він мені того тижня ящик хурми зі складу передав. Подякував, що я тебе під час твоїх «мігреней» доглядаю! Мені крізь землю провалитися хотілося!
– Ну то й їж хурму на здоров’я, чого носа вернеш? – хихикнула золовка.
– Коротше, Олю, слухай сюди. Цієї суботи й неділі я їду на базу відпочинку «Сосни». Владиславу я вже сказала, що ми з тобою їдемо до нашої мами на дачу малину на зиму підрізати.
Оля вперлася руками в боки й пильно глянула на золовку.
– Я тебе прикривати не буду.
– У сенсі – не будеш? – Ірина перестала жувати й насупилася.
– Я вже будиночок біля озера оплатила!
– Ось зі своїм качком зі спортзалу й домовляйся, як перед чоловіком звітувати, – твердо сказала Оля. – Якщо Владислав мені подзвонить, скажу як є. Що я вдома із Сергієм, а де ти гуляєш, гадки не маю. Сама цю кашу заварила, сама й сьорбай!
Обличчя Ірини пішло червоними плямами. Вона кинула недоїдену оладку на блюдце й підійшла до невістки впритул.
– Ти мені тут правильну з себе не будуй! – прошипіла вона крізь зуби. – Скажеш моєму чоловікові – зруйную твій шлюб! Зрозуміла мене?
– Це яким чином? – Оля навіть брову підняла від такого нахабства.
– А ось побачиш! – Ірина отруйно примружилася. – Сергій мені вірить із пів слова! Я його з дитинства знаю, тільки натякни – він через ревнощі з котушок злетить. Я з тебе в два рахунки таку вертихвістку зроблю, що сама звідси з вузликом вилетиш!
Ірина розвернулася, забрала з лави свій бежевий плащ і вискочила за поріг. Оля лишилася стояти біля плити.
Загрозу зовиці вона серйозно не сприйняла – мало що зі зла наговорить розпещена дівчина. Мабуть, злякається Ірина й вигадає для чоловіка іншу казку.
Але вона погано знала свою «родичку».
Уже в середу Сергій прийшов зі зміни похмуріший за хмару. За вечерею мовчав і тарілку відсував з гуркотом.
А в четвер увечері, коли Оля говорила телефоном із колегою з бухгалтерії, він демонстративно встав у дверях і почав свердлити дружину поглядом.
– Сергію, у тебе на роботі неприємності? – не витримала Оля, поклавши слухавку.
– У мене на роботі все добре! – озвався чоловік, сідаючи в крісло й стискаючи кулаки. – А от у тебе, бачу, життя кипить! Де ти вчора після шостої вешталася?
– У поліклініці була, талон до окуліста брала, – Оля здивувалася від такого тону. – А потім одразу додому на маршрутці поїхала. Це як розуміти взагалі?
– А так і розуміти! – Сергій схопився з місця. – Зуби мені не заговорюй! Іра мені сьогодні дзвонила! Вона тебе вчора о сьомій вечора бачила на іншому кінці міста, біля торгового центру «Дніпровський»! Ти там до якогось піжона в темний позашляховик сідала та букетом світила!
У Олі від обурення навіть слова застрягли.
– Твоя Іра бреше й не червоніє! Який ще «Дніпровський»? Я туди пів року не їздила!
– Іра мені сестра, вона дарма не ляпне! – вибухнув Сергій. – Їй який сенс на тебе набріхувати?! Каже, що ти ще й із зарплати щуриш, на окремий рахунок собі гроші відкладаєш, поки я в автосервісі спину гну!
Оля важко опустилася на табурет, довго дивилася в одну точку, а потім втомлено потерла скроні.
– Ага, ось воно що! – тихо промовила вона. – Значить, вона до мене у вівторок вдерлася і вимагала перед Владиславом її гулянки прикривати. А як я відмовилася – вирішила нас із тобою наперед посварити?!
– Ти на Іру стрілки не переводи! – відрізав Сергій, не бажаючи нічого слухати. – У Іри з Владиславом зразкова родина! А ти за моєю спиною хвостом крутиш, та ще й сестру мою брудом поливаєш, щоб викрутитися!
– Сергію, ти зовсім здурів? – запитала Оля. – Подивися на полицю біля трюмо, там талон із реєстратури пробитий – вісімнадцята сорок! Як я могла о сьомій вечора на іншому кінці міста в машину сідати?!
Сергій на мить зам’явся, але вперто мотнув головою.
– Мало хто тобі цей талон узяв! Домовилася зі своїми подружками! Все, розмова закінчена! У суботу зранку Іра до нас прийде, ось при ній мені в очі все це й повториш!
Сергій згріб із крісла подушку, пішов у маленьку кімнату й замкнувся зсередини.
Оля посиділа за обіднім столом ще кілька хвилин. Руки дрібно тремтіли від образи, але плакати вона не збиралася.
Отже, сестричка вирішила зіграти на випередження й виставити її брехухою, щоб Сергій уже жодному слову дружини про тренера не повірив.
Що ж. Якщо чоловік не хоче дивитися на талон із поліклініки — нехай подивиться на щось цікавіше.
Оля полізла в кишеню домашньої кофти за телефоном, знайшла в контактах номер Владислава й натиснула на виклик.
У суботу рівно о пів на десяту ранку до передпокою без дзвінка влетіла Ірина.
На ній було нове бордове пальто, губи блищали яскравою помадою, а в руках вона несла пухкий спортивний баул.
– Привіт, братчику! – защебетала вона, цмокнувши похмурого Сергія в щоку.
– Ой, я свої речі для басейну у вас у кутку залишу, гаразд? Ми з дівчатами в обід плавати йдемо, а я поки що з тобою посиджу. Розповідай, як твоя тихоня? Зізналася?
Оля вийшла з кухні, тримаючи в руках блюдце з нарізаними яблуками.
– А ти, Ірино, знову Владиславу збрехала, що всі вихідні в нас проведеш? – запитала вона.
– Щоб о дванадцятій годині зі своїм ненаглядним інструктором поїхати на базу «Сосни»? Ти ж мені у вівторок кричала: “Скажеш моєму чоловікові – зруйную твій шлюб!”
Ірина картинно притиснула долоні до щік і повернулася до брата.
– Сергію! Ти чуєш, що вона верзе? У самої рильце в пушку, я її на власні очі в середу в «Дніпровському» з якимсь мужиком застукала! Я за тебе переживаю, ночі не сплю, а вона на мене свій бруд звалює!
– Чула? – похмуро буркнув Сергій, дивлячись на дружину. – Ти хоч би посоромилася при мені сестру обмовляти!
– А я й не обмовляю, – спокійно відповіла Оля, дивлячись на годинник.
– Зараз ми третьої людини спитаємо, хто саме в середу ввечері в «Дніпровському» гуляв.
У цей момент у двері коротко й вагомо подзвонили. Оля зробила крок до порога й відчинила замок. На сходовому майданчику стояв Владислав у темно-сірій куртці. В обох руках він тримав по величезній картонній коробці, перемотаній скотчем.
Фарба миттєво зійшла з обличчя Ірини.
– Владе?! – пискнула вона, задкуючи до трюмо.
– А ти… як ти тут опинився? Ти ж казав, що на інвентаризацію на склад поїхав!
– Інвентаризацію я вже провів, Іринко, вдома в шафах, – Владислав ступив через поріг і поставив обидві коробки просто до ніг дружини.
– Привіт, Сергію. Інші чотири мішки з барахлом твоєї сестри внизу біля під’їзду стоять. Спустишся потім, забереш, щоб під дощем не намокли.
– Зачекай, Владиславе, яке барахло? – Сергій розгублено дивився на коробки й на бліду сестру. – Що відбувається?
– А те й відбувається, що сестричка твоя забрехалася далі нікуди, – Владислав відкинув клапан верхньої коробки й витяг яскраво-руду взуттєву коробку.
– На, помилуйся. Вона тут тобі плете, ніби в середу о сьомій вечора Олю біля торгового центру «Дніпровський» бачила?
– Ну… так, – пробурмотів Сергій. – Тільки ось у середу ввечері Ірина мені присягалася, що сидить у вас і допомагає Олі штори прати! – жорстко сказав Владислав.
– А сама о сьомій вечора розплатилася моєю додатковою карткою в чоловічому взуттєвому відділі в тому самому «Дніпровському»!
– Мені сповіщення на телефон прийшло, а вчора я ці кросівки в неї в шафі за зимовими пальтами знайшов. У тебе, Сергію, який розмір ноги? Сорок п’ятий?
– Сорок п’ятий, – тупо повторив Сергій, дивлячись на цінник збоку коробки.
– І в мене сорок п’ятий! – припечатав Владислав.
– Зате в її тренера з фітнес-клубу якраз сорок третій! І дві путівки на базу відпочинку «Сосни» на ці вихідні прямо всередині кросівок лежали!
Ірина втиснулася спиною в стіну біля передпокою, гарячково підбираючи слова.
– Владе, ти все не так зрозумів! Це… це я Сергію подарунок до дня народження вибирала, просто переплутала розмір! А Оля мені заздрить, вона тобі спеціально зателефонувала й наговорила гидоти!
– Оля мені зателефонувала позавчора й чесно сказала одне: щоб я не вплутував вашу родину в твої гулянки, – обірвав її Владислав. – Тому що ти через її відмову почала їй самій сім’ю ламати!
– А про твого прищавого спортсмена мені ще у вівторок охоронець із нашого паркування розповів, коли твій кавалер тебе через дорогу від будинку висаджував!
Сергій повільно підвів очі від коробки й подивився на сестру.
– Ірино… ти мені про Олю спеціально збрехала? Щоб вона Владиславу нічого не розповіла?
– Та що ти на мене так витріщаєшся?! – раптом зірвалася на вереск Ірина, зрозумівши, що марно відпиратися.
– Подумаєш, налякала її трохи! Вона ж мені невістка, ми одна сім’я! Могла б і прикрити, з неї корона б не впала! А через її довгий язик тепер усе прахом пішло!
– Не через мій язик, а через твоє нахабство, – відкарбувала Оля. – Я тебе попереджала: мені чужої брехні в моїй хаті не треба.
– Коротше кажучи, концерт закінчено, – Владислав поклав на тумбу в передпокої зв’язку ключів із пухнастим брелоком – старі ключі Ірини від матеріної дачі.
– Від моєї квартири ключі можеш не шукати, я їх забрав, а картку заблокував. Так що збирай свої баули й котися в «Сосни». Хоч на вихідні, хоч назавжди!
Владислав коротко попрощався з Олею, ляснув остовпілого Сергія по плечу й вийшов на сходи. Ірина кілька секунд дивилася на зачинені двері, а потім зверхньо підняла підборіддя.
– Ну й подавися своєю квартирою, скнара нещасний! Думаєш, я пропаду? Та мене мій коханий і з руками, і з ногами забере, він учора тільки казав, як мріє зі мною жити! Сергію, ходімо, допоможеш мені мішки до таксі дотягнути!
Минуло півтора місяця. Мрії Ірини про гарне життя з молодим тренером розбилися того ж суботнього вечора. Вона приїхала до свого ненаглядного просто з шістьма вузлами та двома коробками.
Тут і з’ясувалося, що «перспективний спортсмен» винаймає крихітну кімнату в старій хрущовці навпіл із двома приятелями-студентами.
Дізнавшись, що багатий чоловік виставив Ірину за поріг і заблокував картку, кавалер навіть не пустив її до передпокою. Просто на сходах заявив, що годувати чужу безробітну дружину не наймався.
Довелося Ірині перебиратися до матері за місто й улаштовуватися продавчинею у взуттєвий відділ біля вокзалу. У вихідні вона тепер телефонує Сергію, скаржиться на протяги й просить підкинути грошенят до зарплати.
Але Сергій при звуці її голосу одразу ховає телефон у кишеню. І поспішає на кухню — питати в Олі, чи не треба начистити картоплі на вечерю…