– Ми лише на годинку забігли, розігрівай обід! – з порога скомандувала Ганна Трохимівна, протискаючись у передпокій із коробками з-під взуття під пахвою.
Слідом за свекрухою зайшла зовиця Оксана з пухкою сітчастою сумкою. А за нею з’явилася тітка Стефанія в бежевому пальті й із яскраво-морквяною помадою на губах.
Останнім ішов тридцятидев’ятирічний чоловік Марини Микола. Він винувато тупцяв біля килимка і крутив у пальцях довгий касовий чек з автомагазину.
– Господи, як у вас тут душно! – одразу почала Ганна Трохимівна, обсмикуючи кофту на блискучих ґудзиках.
– Хоч би кватирку відчинили! Стефанія, проходь на кухню, не соромся. Ми ж до рідного сина прийшли, по-родинному!
– Ледве дісталися від цього торговельного центру! – із придихом підхопила тітка Стефанія, знімаючи чоботи біля лавки в передпокої.
– Ганна всю дорогу вихвалялася, яка в Миколки дружина господарська. Каже, зараз прийдемо, а там і перше, і друге! І домашня випічка!
– Та я взагалі зранку не їла, страшенно хочу! – капризно протягла Оксана, постукуючи довгими бордовими нігтями по стіні.
– Миколка нас біля під’їзду зустрів. Каже, ходімо до нас, Марина вдома, зараз стіл накриє!
Марина стояла в кухонному проході, перекинувши русяву косу через плече. Вона пильно глянула на чоловіка. За цю весну рідня влаштовувала такий наскок уже втретє.
Два місяці тому Ганна Трохимівна з Оксаною так само завалилися в неділю без дзвінка.
Тоді вони зметнули всю домашню печеню, а Оксана ще й забрала в пакети котлети. Два тижні тому все повторилося після їхнього походу до перукарні.
Того вечора Марина прямо попередила Миколу, що після робочого тижня вона не наймалася гарувати біля плити. Хоче приймати маму із сестрою без попередження? Нехай сам купує продукти і сам готує.
Сьогодні зранку Марина сиділа над терміновим квартальним звітом. Здати розрахунки директору потрібно було до ранку понеділка. Готувати різносоли вона й не збиралася.
Учора вони доїли гороховий суп, до якого Марина насушила деко житніх сухариків із часником і сіллю.
Вранці Микола поїхав із батьком у гараж міняти гальмівні колодки. Заїхати в магазин по хліб і молоко він, звісно, забув.
На обід Марина доїла залишки гречки, а на столі поруч із ноутбуком лежав лише аркуш пергаменту з гіркою вчорашніх сухарів.
– Миколо, підійди на хвилинку, – покликала Марина.
– Марин, ну ти чого починаєш? – прошепотів чоловік, пробираючись до неї повз сестру.
– Я йшов зі стоянки. Дивлюся — мама з Оксаною та тіткою Стефанією виходять з автобуса! Руки від коробок відриваються!
– І ти вирішив покликати всіх на звану вечерю? – спитала вона.
– А як інакше? – розвів руками Микола.
– Тітка Стефанія з області до мами на вихідні приїхала. Невже я їх на лавці біля під’їзду залишу?
– А про нашу угоду ти часом не забув? – іронічно уточнила Марина.
– Подумаєш, угода! – відмахнувся чоловік, запобігливо озираючись на передпокій.
– Там же тітка приїхала, ніяково перед людьми! Зліпи щось на швидку руку. Ти ж у мене майстриня, а я поки куртку повішу!
Він утік до передпокою. Тим часом на кухню вже впливла Ганна Трохимівна, ведучи за собою сестру та доньку.
Гості чемно розсілися навколо столу, безцеремонно відсунувши ліктем роздруківки з фінансовими зведеннями.
– Так, Маринко, ми чотири години по взуттєвих рядах бігали! – командирським голосом оголосила свекруха, роздивляючись порожню плиту.
– Мені шукали півчобітки, а Оксані — туфлі. У животі вже бурчить. Давай-но, господине, став на стіл щось ситне!
– Ага, я б зараз відбивних із пюрешкою навернула! – пожвавішала Оксана, дістаючи зі своєї сумки рулон фольги та щільні фасувальні пакети.
– Мамо, пам’ятаєш, які в Марини минулого разу зрази з грибами були? Я навіть кульки захопила, щоб на завтра з собою на роботу набрати! Мені ввечері готувати ліньки!
– Правильно, Оксаночко, у добрій родині все по-родинному! – схвально підтакнула тітка Стефанія, поправляючи комір.
– У нас у роду гостинність завжди на першому місці стояла. Ну, Маринко, чим частуватимеш? Чому на плиті порожньо?
Марина опустилася на стільчик біля підвіконня. На кілька секунд вона розгубилася: притиснула долоню до чола і довго дивилася в одну точку на стіні.
Ці люди навіть не питали, чи вона зайнята і чи є в будинку їжа. Для них невістка була безплатним додатком до духовки.
Заціпеніння швидко минуло. Марина підвелася, закрила кришку ноутбука, згребла зі столу блокнот із розрахунками та зарядний провід.
– Пригощайтеся, дорогі гості, – миролюбно сказала вона, вказавши поглядом на пергамент із сухариками.
– Усе, що є вдома, перед вами. А мені, даруйте, ніколи.
– Як це ніколи?! – витріщила очі Оксана.
– У мене терміновий квартальний звіт, – пояснила Марина. – До ночі сидіти доведеться. Усі питання щодо вечері — до Миколи!
– У сенсі — до Миколи?! – обімліла Ганна Трохимівна, дивлячись на темні житні брусочки.
– А де гаряче? Де м’ясо, салати, нарізка хоч би?
– А про гаряче вам Микола зараз усе розповість, – із легкою усмішкою відповіла Марина.
– Він же вас запросив. Смачного!
Вона спокійно вийшла з кухні і пішла до спальні. У кімнаті було прохолодно й тихо.
Марина вмостилася за вузьким туалетним столиком, відкрила ноутбук і вдягла щільні робочі навушники. Музику вмикати не стала — дуже цікаво було послухати, як хлібосольний чоловік буде викручуватися.
На кухні відразу піднявся гармидер. Загриміли деко в духовці, зашурхотіли пакети в шухлядах.
– Господи, та тут же пусто! – долинув обурений вигук тітки Стефанії. – На плиті порожньо! У морозилці тільки жменька злиплих пельменів!
– Капець, а де їжа взагалі? – занила Оксана. – У хлібниці ані крихти! На полиці тільки тюбик гірчиці та пачка солі! Миколо, ви що, голодні сидите?
На кухню заглянув Микола, насвистуючи якусь мелодію. Побачивши обличчя родичок, він затнувся.
– Синку, це що за знущання з матері й рідної тітки?! – злетіла Ганна Трохимівна. – Де твоя дружина? Чому вона пішла до спальні з комп’ютером, а нам лишила якісь горілі кірки?!
– Як це кірки? – розгубився Микола.
– А Марина хіба печеню на вихідні не готувала?
– Яка там печеня, йди сам подивися! – розлютилася Оксана.
– Я зранку макової росинки в роті не тримала! Притягла пакети під котлети, а тут учорашні сухарі з часником! Об них усі зуби переламати можна!
Микола підбіг до спальні і зазирнув усередину.
– Маринко! – прошепотів він, переступаючи з ноги на ногу. – Ти чого тут засіла? Там мама з тіткою Стефанією чекають, Оксана голодна! Де м’ясо, яке ти зазвичай по суботах запікаєш?
– Яке м’ясо, Миколко? – озвалася Марина, не підводячи очей від екрана. – Ти зранку мав заїхати на ринок по продукти. Але ти поїхав із батьком у гараж! А я зранку над балансом сиджу, мені звіт треба здавати!
– Ну, то відклади свій баланс на годину! – занервував чоловік. – Невже важко оладок напекти чи картоплі насмажити?
– З чого, цікаво? – глузливо спитала Марина.
– Картопля ще в четвер закінчилася, муки на денці. А в служниці я, пригадую, не наймалася! Ми два тижні тому все обговорили: твої гості — твоя турбота!
До передпокою вискочила свекруха. Високий начіс із фіолетовим відливом грізно колихався при кожному її кроці. Вона рішуче відтіснила сина плечем і стала на порозі спальні.
– Ми ж на годинку заглянули, а ти рідню вчорашніми сухарями частуєш! – кипіла Ганна Трохимівна. – Ану виходь негайно до плити, господиня називається!
– Тітка Стефанія з області приїхала, пів дня магазинами ходила, а ти зі своїми папірцями в хованки граєш!
– Ганно Трохимівно, ви ж самі з порога сказали, що тільки на годинку зазирнули! – дзвінко відповіла Марина. – От і посидьте, із сином поспілкуйтеся! А сухарики, між іншим, чудові. Житні, на запашному маслі, я їх учора ввечері до супу сушила!
– Та щоб я сухом’ятку гризла в будинку свого сина?! – заголосила свекруха. – Миколо, ти мужик у хаті чи хто? Скажи їй, хай зараз же йде та накриває на стіл!
– Марин, ну серйозно, не ганьби мене перед тіткою! – благав Микола з-за маминого плеча. – Вийди хоч яєчню якусь зліпи!
– Яйця продаються в магазині на першому поверсі, – весело озвалася Марина. – Пательня лежить у нижньому ящику. Вперед і з піснею!
– Та я ж не вмію, як ти! – спробував натиснути на жалість чоловік.
– Нічого, навчишся! – відрізала вона. – Не заважайте, я цифри зводжу. Помилюся через вас у розрахунках — сам із своєї зарплати іпотеку закриватимеш!
Вона демонстративно додала гучність повідомлень на ноутбуці та застукала по клавішах. Рідня обурено засопіла і пішла назад на кухню.
Через п’ять хвилин звідти долинув дивний тріск. Спершу один обережний хрускіт, потім другий. Далі пішло дружне й гучне перемелювання житніх сухарів. Голод після біганини по взуттєвих рядах явно переміг гордість.
– Ой, а з часником ще й пікантні! – з набитим ротом пробубоніла тітка Стефанія, хрускаючи на всю квартиру. – Правда, жорсткі для моїх коронок. Та з голоду і сухар за тістечко зійде!
– Оксано, ти чого найзасмаженіші вибираєш? – суворо обсмикнула дочку Ганна Трохимівна і сама захрускотіла ще голосніше.
– Залиш матері! Дожили — у рідного сина на сухому пайку сидимо!
– Мамусю, та тут узагалі мало! – поскаржилася зовиця.
– Миколо, ти чого стоїш стовпом? – накинулася на сина Ганна. – Якщо дружина в тебе така ділова білоручка, замовляй нам доставку додому!
– Так, Миколко, давай шашлик на вугіллі, хачапурі та салат із сьомгою! – одразу ж підхопила Оксана, дожовуючи черговий часниковий брусочок.
– І більше бери, щоб мені на завтра залишилося!
– Дівчата, та яка доставка із сьомгою? – розгублено промимрив Микола, дивлячись на екран телефону.
– Я сьогодні в автомагазині за гальмівні диски, колодки та мастило кругленьку суму виклав. У мене на картці до авансу дріб’язок лишився!
– Ну, нічого собі гостинність! – розвела руками тітка Стефанія, струшуючи крихти з бежевого пальта.
– Гаразд, Ганно, ходімо звідси. Мені ще ввечері на електричку бігти, а тут рідні навіть супу налити не спромоглися!
Через пів години Марина зберегла першу частину звіту, потяглася і вийшла до передпокою розім’яти плечі. У цей момент гості вже взулися біля порога.
На кухонному столі самотньо білів порожній пергамент — на ньому не лишилося навіть дрібної часникової крихти.
Ганна Трохимівна, помітивши невістку, суворо звела брови. Але Марина випередила її докір:
– Ой, уже йдете? – дуже здивувалася вона, заглядаючи на кухню. – Треба ж, як вам сподобалися мої сухарики! Дочиста все похрумтіли! Оксано, а чого ж твої пакетики порожні лежать? Шкода, більше відсипати на доріжку нічого!
– Дуже смішно, Марино, просто обрегочешся! – огризнулася Оксана, запихаючи порожні кульки назад у сітчасту сумку.
– Микола нас зараз у пельменну за рогом поведе. Хоч там нормальної гарячої їжі поїмо!
– Чудова ідея! – без збентеження схвалила Марина.
Вона з усмішкою спостерігала, як похмурий чоловік натягує куртку і подумки прикидає, чи вистачить йому залишку на картці на три порції пельменів зі сметаною.
– Прогуляєтесь на свіжому повітрі, апетит нагуляєте, – додала вона. – Тільки ти, Миколо, по дорозі назад хліба з молоком захопи. А то на сніданок у нас навіть сухарів не лишилося!
Микола тільки стиснув губи і поспішив випровадити матір, тітку та сестру на сходовий майданчик.
Коли їхні кроки в під’їзді стихли, Марина з задоволенням потяглася, зім’яла порожній пергамент і повернулася до ноутбука — доробляти дві таблиці, що лишилися, без чужого дзижчання над вухом.
Через три тижні, перед травневими святами, у Миколи на кухні задзвонив телефон.
Чоловік стояв біля плити в домашній кофті, зосереджено чистив картоплю і поглядав у паперовий список продуктів, який сам ізранку приніс з ринку.
– Так, мамо, привіт! – обережно відповів він, увімкнувши гучний зв’язок, бо руки були зайняті ножем.
– Миколко, ми тут із Оксаною повз ваш район проїжджаємо, хотіли на годинку заглянути, – вкрадливо заспівала в слухавку Ганна Трохимівна і відразу з побоюванням додала:
– Тільки ти спочатку дізнайся там у своєї… У неї сьогодні знову терміновий звіт, чи таки на кухню зайти можна?
Марина, що проходила повз зі стосом свіжої білизни, лукаво підморгнула чоловікові і тихенько прошепотіла:
– Самі-самі, Миколко, я сьогодні знову по вуха в цифрах!
Втім, Ганна Трохимівна і не думала змінювати свою вдачу.
Уже ввечері Оксана по секрету розповіла братові, як мати пів години скаржилася тітці Стефанії телефоном на нинішніх ділових невісток, у яких навіть у вихідний замість пирогів на думці самі суцільні звіти.
А Марині було, як кажуть, — по цимбалах! Думка оточення її не цікавила. Хто її знає — той зрозуміє, а хто не зрозуміє — нехай ідуть під три чорти, всім усього не поясниш. Та вона й не намагається…
Як вам така позиція Марини?