– Це що, магазинна курка? – Оксана гидливо втикнула виделку в рум’яне крильце й скривила нафарбовані губи.
– Та ти серйозно? Гостей покликали, мама приїхала, а на столі — куплена курка гриль у фользі!
Марія поставила на ситцеву скатертину миску з квашеною капустою й глянула на дружину дівера. Та сиділа на чолі обіднього столу й раз у раз торкалася довгими рожевими нігтями блискучої шпильки зі стразами.
– Гаряча ще, – миролюбно озвався Богдан і поставив у центр чавунну пательню із засмаженою картоплею. – Я в пекарні за рогом узяв. Там на вугіллі готують. А картоплю сам на салі підрум’янив, з цибулькою!
– Сам підрум’янив?! – Оксана театрально округлила очі й повернулася до свекрухи. – Галино Степанівно, ви чули? Чоловік у суботу після робочого тижня біля плити стоїть! Що це за сім’я, коли дружина не готує вечерю для чоловіка!
Галина Степанівна смикнула темно-синій кардиган із накладними кишенями й співчутливо похитала головою. Підфарбоване хною волосся свекрухи було туго закручене в дрібні кучерики.
– І не кажи, Оксано, – з натиском сказала вона. – Я ж Богдану скільки разів пояснювала: розпестив ти Марію! При живому чоловікові в неї все вічно нашвидкуруч.
– То пельмені з пачки, то курятина покупна. Ні, щоб зранку тісто поставити, бульйон прозорий зварити! Повинен же вдома бути порядок!
– Мамо, ну досить тобі, – примирливо мовив Богдан і потер густі вуса. – Вона вчора після квартального звіту о дев’ятій вечора приповзла. Який тут бульйон?
– А це мене не обходить! – відрізала Галина Степанівна. – Робота роботою, а жіночі обов’язки ніхто не скасовував, дитино!
Марія з Богданом прожили разом двадцять років. Єдиний син минулого року поїхав вчитися до обласного центру. Іпотеку за свою двушку вони нарешті закрили. Лише-но почали жити для себе.
Марія працювала старшим бухгалтером у районній поліклініці. У звітні тижні спина до вечора дерев’яніла так, що хоч вовком вий. Богдан повертався зі зміни з автопарку на дві години раніше.
Почистити картоплю чи запекти рибу в духовці йому було не важко. Вони обоє розуміли, що побут — спільна справа, і це їм ніяк не заважало.
Зате заважало молодшій невістці. Тридцятивосьмирічний брат Богдана, Олексій, одружився з Оксаною два роки тому. Довго вмовляти свекруху допомогти молодим не довелося.
Галина Степанівна продала цегляний гараж покійного чоловіка та гарну дачну ділянку біля річки. Усі гроші вона віддала молодшому синові.
Молоді одразу взяли простору трикімнатну квартиру в новому будинку без жодних кредитів. Богдан тоді тільки махнув рукою. Мовляв, по-братськи порадіємо, а самі якось упораємося.
Оксана працювала на пів ставки адміністраторкою в перукарні через дорогу від свого будинку. О третій годині дня вона вже була зовсім вільна.
Зате на кожному сімейному застіллі намагалася грати в зразкову господиню й чіплялася до Марії через будь-яку дрібницю.
– Ось у нас із Олексієм заведено суворо! – з придихом заторохтіла Оксана й поклала чоловікові гірку смаженої картоплі зі сковороди Богдана. – Чоловік у домі — здобувач! Він тільки поріг переступив, а в мене вже і перше, і друге, і салат зі свіжих овочів, і домашній компот! Вранці — млинці з сиром або оладки зі сметаною. Так, Льошо?
Олексій уже за обидві щоки наминáв мариновані опеньки. Він поспіхом кивнув.
– Так, – пробубонів він із набитим ротом. – Млинці. Авжеж.
– Не «авжеж», а щодня вранці, між іншим! – обсмикнула чоловіка Оксана і поклала на край столу телефон. – Ось, Галино Степанівно, подивіться! Учора курник з грибами та куркою в три шари пекла. Тісто сама місила, щоб Льоші після роботи було приємно!
– Ой яка краса! – захоплено зацокала язиком свекруха, розглядаючи знімок на екрані. – Золоті ручки в тебе, Оксаночко!
– Намагаюся, Галино Степанівно! – защебетала Оксана. – Я взагалі вважаю, що добра дружина за готовою їжею для чоловіка в кулінарію не бігає!
– Ось у кого треба вчитися, дитино! – повчально сказала Галина Степанівна й докірливо зиркнула на Марію.
– Чоловіка домашнім годувати — святий обов’язок. А ти все за своїми папірцями в поліклініці сидиш. Нічого! Я за цю зиму у вас на кухні повний порядок наведу!
Марія так і застигла з хлібницею в руках. Вона повільно опустилася на табурет збоку столу й притиснула долоню до чола. Усередині піднялася гаряча хвиля досади.
– У якому сенсі за цю зиму, Галино Степанівно? – перепитала Марія.
Свекруха жила в приміському селищі, у добротному цегляному будинку. Два тижні тому вона скаржилася синам, що старий газовий котел почав барахлити й ночами шуміти.
– А тобі Богдан хіба не сказав? – командирським тоном промовила Галина Степанівна. – Газ тепер дорогий! Топити три кімнати одній — гроші на вітер викидати.
– Та й котел от-от стане посеред морозів. Я вирішила до квітня у вас перезимувати.
– До квітня?! – вирвалося в Марії. – У нас у двушці?
– А що тут такого, дитино? – свекруха навіть бровою не повела. – Чи мені багато треба? У вітальні на дивані постелете. Вільну полицю в шафі під кофти виділите. Будемо разом господарювати!
Марія кинула погляд на чоловіка. Богдан винувато втупився в свою тарілку й почав виделкою зішкрібати підсмажену скоринку з дна сковороди.
– Марусю, мама лише за пів години до приїзду подзвонила, – виправдався він. – Сказала, що Олексій її вже разом із речами до нас везе. Я просто не встиг тобі сказати…
– А що тут попереджати взагалі? – втрутилася Оксана, зухвало дивлячись на старшу невістку. – Мати рідна приїхала! У вас син вчитися поїхав, квартира напівпорожня, а ти ще й незадоволене обличчя робиш!
– Саме так! – підтакнув Олексій і потягнувся виделкою за другим шматком курки. – Маріє, ну ти чого починаєш? Мамі взимку в селищі самій важко.
– Звичайно, я розумію, чому Марія так переполошилася! – отруйно хихикнула Оксана. – Адже при свекрусі не вийде чоловіка в пекарню по курку гнати! Доведеться самій біля плити постояти.
– З шостої ранку кашку вівсяну зварити, супчик протертий зробити, котлетки на пару! У нас із Олексієм заведено старших поважати!
– До речі, у мами шлунок не казенний, – вагомо додав Олексій, відправляючи в рот ложку квашеної капусти. – Їй потрібні суворий режим і дієта. Зрозуміло, у вас тут і поліклініка твоя за п’ять хвилин ходьби.
– Правильно Льоша каже! – підтримала молодшого сина Галина Степанівна й витягла з накладної кишені кардигана пухкий зошит.
– Ось, я собі все по годинах розписала, щоб був порядок! Підйом о шостій, прийом пігулок, о сьомій — гарячий білковий сніданок без масла.
– У мене тиск скаче, мені потрібні спокій і догляд! А від Марії хіба дочекаєшся ласкавого слова? Сидить похмуріше хмари!
– Мамо, ну гаразд, ніхто не проти, – пробурмотів Богдан, не підводячи голови. – Поживеш у нас, по-братськи все вирішимо…
Марія слухала, не кліпаючи, й машинально розправляла манжети домашньої кофти. Отже, ось як вони все розпланували.
Цегляний гараж і дачну ділянку за чималу суму — Олексію та Оксані на простору трикімнатну. А маму з примхами, погодинним зошитом і паровими котлетами о шостій ранку на п’ять зимових місяців — у прохідну вітальню до Марії.
Яка взагалі не наймалася після поліклініки ще й у другу зміну батрачити.
– Не питання, – спокійно сказала Марія і підвелася з-за столу. – Зараз я тільки свій телефон із передпокою принесу. Покажу вам графік наших річних звірок, щоб ми відразу все чесно розподілили.
Вона вийшла до передпокою й зупинилася біля трюмо. За тумбою і просто на лаві лежали чотири величезні картаті баули та туго набиті пакети із зимовими речами.
Згори лежав в’язаний плед ручної роботи й коробка з електрогрілкою. Галина Степанівна підготувалася ґрунтовно. Навіть не спитала господиню квартири — просто приїхала зимувати самовільно.
З кухні долинав дзвінкий, повчальний голосок Оксани:
– …я взагалі вважаю, Галино Степанівно, що ледачих дружин треба перевиховувати! Якщо жінка після роботи так втомлюється, нехай звільняється й займається домом, як у нормальних людей заведено!
– Золоті слова, Оксаночко! – прихильно відповіла свекруха. – От поживу до весни, привчу її до порядку!
Марія взяла телефон із полиці біля дзеркала й хитро посміхнулася до свого відображення. Що ж, за що боролися, на те й напоролися.
Вона повернулася за обідній стіл, поклала телефон поруч із хлібницею та подивилася на свекруху найчеснішими очима.
– А ви ж тисячу разів праві, Галино Степанівно! – щиро заявила Марія. – І ти, Оксано, мені прямо очі відкрила. Соромно сказати, яка я нікчемна господиня!
Оксана від несподіванки поперхнулася компотом і витріщила очі. Галина Степанівна насторожено примружилася.
– Це ти до чого хилеш, дитино? – підозріло спитала свекруха.
– Як до чого? До вашого здоров’я та порядку! – з запалом підхопила Марія. – Самі поміркуйте: я ж у поліклініці з восьмої ранку й до темряви пропадаю. У нас у листопаді річні звірки підуть, я раніше восьмої вечора взагалі не з’являтимуся.
– Ну то й що? – насупилась Галина Степанівна. – Увечері наготуєш!
– Та яке там, Галино Степанівно! – Марія навіть руками замахала. – Богдан в автопарку в дві зміни оре. Йде о п’ятій ранку, гримить чоботами в передпокої. Ви ж у нас цілими днями сама в чотирьох стінах сидітимете!
– Ні борщу свіжого до обіду, ні млинців із сиром зранку. На нашій сухом’ятці та магазинних курках ви собі до Нового року гастрит заробите! Хіба можна так ризикувати здоров’ям?
– Ну, я й сама собі супчик зварити можу… – зам’ялася свекруха.
– Та хіба ми дозволимо вам у нас за плитою горбатитися, коли є живий молодший син і така золота невістка?! – навмисне обурено вигукнула Марія.
– І потім самі подумайте, де ви в нас спатимете? У прохідній кімнаті на старому дивані, де від балкона тягне? Який тут спокій вашому тиску!
Марія повернулася до дружини дівера й лагідно подивилася їй просто в обличчя.
– Інша справа в Оксани з Олексієм! – дзвінко оголосила вона. – Квартира трикімнатна, простора, куплена саме з вашої легкої руки, Галино Степанівно!
– Третя спальня в них зовсім вільна, із заскленою лоджією, вікнами, що виходять у тихий двір. А головне — яка господиня вдома щодня з третьої години дня!
За столом стало чути, як на кухні капає вода з крана. Олексій перестав жувати опеньки й повільно поклав виделку на скатертину. З обличчя Оксани миттю злетіла вся пиха.
– Перше, друге, курник у три шари, гарячі оладки! – натхненно перераховувала Марія.
– Оксана вам за вашим зошитом о сьомій ранку і парову котлетку подасть, і свіжу кашку зварить!
– Вона вас за зиму так відгодує та відігріє, що ви про свій тиск і не згадаєте! Справді, Оксано?
– Почекай, Марусю… – розгублено почала Оксана, нервово смикаючи край ситцевої скатертини. – Яка ще третя спальня взагалі?!
– У нас там прасувальна дошка стоїть! І сушарка для білизни! І коробки із зимовим взуттям!
– Господи, та хіба прасувальна дошка важливіша за рідну маму? – сплеснула Марія руками й подивилася на неї з докором.
– Прасувальну дошку можна й у комору прибрати! Не питання! Ти ж щойно сама казала: у нас із Олексієм заведено старших поважати, мамі потрібен режим і домашній супчик!
– Так, Оксаночко! – раптом пожвавішала Галина Степанівна й розвернулася до молодшої невістки всім корпусом. – Марія ж по суті говорить! У вас і справді кімната окрема порожня, і ліфт у будинку вантажний, і ти з обіду вдома!
– Галино Степанівно, зачекайте… – промимрила Оксана.
– Ні, Оксаночко, вирішено! – владно перервала свекруха, постукавши долонею по зошиту. – У Марії справді завжди безлад і сухом’ятка, тільки шлунок псувати! А в тебе порядок!
– Будемо з тобою вдвох на кухні з ранку до вечора господарювати. Ти мені свої фірмові млинці до сьомої ранку пекти станеш, а я простежу, щоб ти тісто правильно ставила!
Оксана розгублено заморгала. Фарба зійшла з її щік, і на переніссі проступило дрібне ластовиння. Вона гарячково шукала очима підтримки чоловіка.
– Олексію, ну скажи хоч ти! – верескнула вона. – Яке ще «господарювати з ранку до вечора»? У мене після перукарні мігрені! Мені, між іншим, тиша потрібна!
Я о третій приходжу й лягаю з маскою для сну на дві години!
– Як це лягаєш, дитино? – здивувалася Галина Степанівна. – Ти ж щойно хвалилася, що щодня три свіжі страви біля плити готуєш!
– Ну, це я образно сказала! – випалила Оксана, остаточно втративши голову. – Коли настрій є, то й готую! А той курник узагалі свекруха колеги на продаж пекла, я половинку купила!
– І взагалі в третій кімнаті від вікна дме, і батарея ледь тепла! Не можна туди маму!
Олексій задерся на табуреті й винувато почухав потилицю.
– Ну так, мамо… – пробубонів він. – Батарея там того… дивує.
– На кухні від духовки жарко! – лагідно вставила Марія. – І електрогрілка в Галіни Степанівни з собою в коробці лежить, я в передпокої бачила. Самі подумайте, у новій трикімнатній з гарною господинею краще, ніж на прохідному дивані!
– Таю, ну ти чого починаєш… – зовсім розгубився Олексій і схопився за стіл. – У нас цієї суботи друзі прийдуть, у нас навіть не прибрано!
– Нічого страшного! – бадьоро відрізала Галина Степанівна, якій ідея окремої світлої спальні замість дивана в двушці подобалася дедалі більше.
– Ми з Оксаною завтра з шостої ранку генеральне прибирання почнемо! Я ж чистоту і порядок люблю! Заодно перевірю, як ви в новій квартирі влаштувалися, бо за два роки матір усього три рази на годинку пускали!
Оксана вчепилася рожевими нігтями в край скатертини.
– Галино Степанівно, але ж ми з Олексієм домовлялися, що ви у Богдана з Мариною зимуєте! – процідила вона тремтячим голосом. – Ми вже сюди занесли ваші речі!
– Як же я можу по совісті залишити маму без гарячого обіду та твого фірмового догляду? – Марія розвела руками. – Я ж не звір який! Ти мене так присоромила за столом, Оксано, що в мене совість прокинулася.
– Нехай Галина Степанівна поживе у справжній родині, де дружина для чоловіка та свекрухи різносоли щодня готує! От і добре все вирішилося!
Богдан глянув на дружину, потім на притихлого брата й сховав усмішку в густих вусах.
– А Марія має рацію, Олексію, – вагомо мовив він, підводячись із-за столу. – По-братськи буде, якщо мама в просторій квартирі поживе.
– Негоже їй у нас на протязі тулитися, раз у вас ціла спальня простоює і домашні курники холонуть! Пішли, допоможу баули до машини знести.
– Богдане, та ти знущаєшся?! – зашипів Олексій у передпокої, коли брати бралися за ручки сумок. – Оксана мене тепер зі світу зживе!
– Нічого, братику, – тихо реготав Богдан, подаючи коробку з електрогрілкою. – Зате вранці кашку свіжу поїси. Усе, як у вас заведено!
Збори зайняли менше ніж десять хвилин. Олексій пихтів, тягнучи мамині баули до ліфта. Оксана натягувала в передпокої бежеве пальто з таким обличчям, ніби її відправляли на заслання, і навіть забула попрощатися.
Галина Степанівна на порозі дбайливо сховала свій зошит у кишеню кардигана й уже на сходовому майданчику почала диктувати молодшій невістці список продуктів на завтрашній сніданок.
Минуло півтора місяця. Настав сніжний грудень. Зимівля у «зразкової господині» тривала рівно два тижні.
Невдовзі з’ясувалося, що Оксана в будні годує Олексія покупними варениками та сосисками, у вихідні спить до полудня, а вимоги свекрухи вставати о шостій ранку заради парових котлет зустрічає такими концертами, що сусіди стукають по батареї.
На чотирнадцятий день Галина Степанівна в пух і прах посварилася з молодшою невісткою через немиту духовку й зажадала відвезти її назад у селище.
Богдан з Олексієм скинулися порівну й за вихідний поміняли матері старий газовий котел на новий. Заодно й веранду утеплили. У цегляному будинку свекрухи знову стало тепло.
По суботах Галина Степанівна іноді заїжджала до Марії та Богдана на пару годин — уже без нічого, без баулів і без свого заповітного зошита.
На магазинну курку гриль вона більше не косилася й навіть хвалила рум’яну скоринку. А Оксана на сімейні вечері перестала ходити. Щоразу передавала через чоловіка, що страшенно зайнята домашніми справами.
Олексій же приїжджав до брата один, із задоволенням сідав за стіл і наминав по дві повні тарілки смаженої картоплі з пательні Богдана, явно не поспішаючи повертатися додому.
Недаремно ж кажуть: язик — мій недруг. Менше б молодша невістка ним ляпала, дивишся, і свекруха б у прохідній кімнаті зимувала…