– Подивись, Оксано, яка в мене в домі краса! – Валентина Петрівна обвела рукою простору їдальню.
– Котел гуде, батареї аж пашать! Я в будь-який мороз по першому поверху в одній домашній кофті ходжу!
– Клас, мамо, – протягла зовиця Оксана, підчіплюючи виделкою шматок запеченої качки. – У нас у панельці ледве гріють. А в тебе тут просто курорт!
– Це ж Артем за всім наглядає! – свекруха гордо випросталась. – Моя кров! Справжній господар. І двоповерховий будинок тягне, і матір балує.
– З двадцять п’ятого листопада знову лягаю в платну клініку, в окремий люкс. Там і харчування ресторанне, і масаж, і всілякі процедури.
Артем сидів на краю дивана в м’якій толстовці й гортав стрічку в телефоні. На слова матері він лише самовдоволено хитнув підборіддям.
Ірина стояла біля буфету та різала гарячий пиріг із яблуками. Вони з Артемом жили в шлюбі сім років. Два роки тому чоловік звільнився з логістичної фірми.
Сказав, що йому набридло гнути спину на чужого дядька, тож він запускає власну справу з друзями. Відтоді його починання так і не принесли родині жодної гривні.
Взимку Ірина розпочала капітальний ремонт у своїй дошлюбній двокімнатній квартирі. На час будівельних робіт Артем вмовив її перебратися до заміського цегляного будинку Валентини Петрівни.
Щоб свекруха не могла дорікнути їм шматком хліба, Ірина взяла побут на себе зі своєї зарплати головного технолога харчового комбінату.
У банківському застосунку вона поставила три автоплатежі. Щомісяця тридцятого числа з її картки списувалися гроші за електрику, щотижневу доставку продуктів і путівку до тієї самої платної клініки.
Артемові Ірина оформила додаткову картку на свій рахунок — на бензин і поточні витрати по будинку. Чоловік про це прекрасно знав, але матері й сестрі розповідав зовсім іншу версію.
– Ірино, ти чого там у буфеті пораєшся? – командним тоном гукнула Валентина Петрівна. – Пиріг вистигне! І перетерту малину з холодильника не забудь подати. Вічно тобі все треба нагадувати.
Ірина поставила пиріг на обідній стіл. Після трьох годин біля плити спина вже дерев’яніла.
– Малина на нижній полиці, Артем сам дістане, – тихо сказала вона. – Я сяду, бо зранку на ногах.
– Диви, втомилася вона! – скривилася свекруха й повернулася до дочки. – Бачиш, Оксано, яку невістку твій брат посадив собі на шию? Живе в моїй хаті на всьому готовому, ні за кут, ні за комуналку й гривні не дає!
– Ірино, ну принеси ту малину, невже тобі важко? – пробурчав Артем, навіть не відриваючи очей від екрана. – Мама ж гостей приймає.
– А я тобі хто, Артеме? – Ірина пильно глянула на чоловіка. – Я цю качку вчора ввечері після роботи маринувала. І підлогу на двох поверхах вимила.
– Ой, господи, підлогу вона протерла! – насміхалася свекруха. – Та ти тут, дитино, безплатна хатня робітниця за дах над головою й харчі! Дякуй, що ми з Артемом тебе не виганяємо, хоча користі від тебе — як із цапа молока!
Оксана з яскраво нафарбованими губами хихикнула в серветку:
– Ну нічого собі у вас тут порядки! А я думала, Ірина на своєму комбінаті гроші гребе.
– Які там гроші! – махнула рукою Валентина Петрівна. – На шпильки хіба що! Усе в цьому будинку на Артемових плечах тримається. Він мені позавчора знову повний кошик форелі та сирів кур’єром надіслав.
– І за клініку аванс перевів, і за газ із весни сам по квитанціях платить!
Ірина вп’ялася поглядом у чоловіка. Той поспіхом потягнувся за хлібом і відвів очі.
– То це Артем вам форель прислав? – холодно перепитала Ірина. – І за клініку він платить? І за газ?
– Ірино, ну не починай при Оксані, – винувато зам’явся Артем. – Яка різниця, з чийого рахунку це йде? Ми ж одна сім’я.
– Велика різниця! – не вгамовувалася Валентина Петрівна. – Сім’я сім’єю, а своє місце знати треба! Живеш у моїх хоромах, грієшся біля мого котла, жереш за трьох — то хоч на стіл подай без кислої міни!
– Знайшли собі кухарку на свою голову, а гонору, як у директорки!
– Точно, мамо, – підтакнула Оксана. – Я б на місці Артема давно показала характер. Він її утримує, а вона ще й огризається!
– Нічого, я за сина заступлюся, – суворо відрубала свекруха.
Ірина нічого не сказала. Вона вийшла в передпокій і важко опустилася на дерев’яну лаву. Хвилину сиділа нерухомо, дивлячись в одну точку на стіні та потираючи скроні.
Потім потягнулася до комода по свої рукавички. Висунула верхню шухляду. Під стосом старих газетних вирізок лежала пачка червоних бланків від газової служби.
Ірина взяла верхній аркуш. Борг за опалення двохсот квадратів тягнувся ще з квітня. Газовики надіслали третє, останнє попередження перед відключенням.
Усе склалося в одну картину. Навесні Артем пообіцяв матері сам оплачувати газ зі своїх вигаданих доходів.
Насправді він пів року не вніс жодної гривні, а квитанції ховав у комоді. Чекав тридцятого жовтня, коли Ірині надійде річна премія, щоб тихцем закрити величезний борг її додатковою карткою.
Ремонт у її власній двокімнатній квартирі закінчився ще два тижні тому. Вчора туди привезли новий спальний гарнітур. Ірина хотіла зробити Артемові сюрприз до річниці весілля. Що ж, сюрприз буде сьогодні.
Вона дістала з кишені кардигана телефон і відкрила банківський застосунок. Сьогодні було двадцять дев’яте число. Завтра вранці мали списатися гроші за електрику, доставку продуктів і повну вартість люкса в клініці.
Ірина одним рухом видалила всі три автоплатежі. А потім назавжди заблокувала додаткову картку Артема. З їдальні долинув вимогливий крик Валентини Петрівни:
– Ірино! Ти куди поділася? Неси малину, Оксана скоро додому поїде!
Ірина підвелася з лави, пройшла до спальні й дістала з шафи дорожню сумку зі своїми зимовими речами. Решту вона перевезла у двокімнатну квартиру ще минулого тижня, поки свекруха була в перукарні.
Коли Ірина винесла сумку в передпокій і натягла бежеве пальто, з їдальні визирнув Артем.
– Ти куди це зібралася на ніч? – насторожено спитав він. – А хто зі столу прибере?
– Хатня робітниця звільнилася, Артеме, – спокійно відповіла Ірина. – Сам прибереш. Або маму з Оксаною попроси. У вас же в будинку все на твоїх плечах тримається.
– Ірино, ну чого ти завелася? – Артем ступив до неї, знизивши голос. – Ну ляпнула мама зайве перед Оксаною, тобі шкода, чи що? Подумаєш, похвалилася тьотя! Повертайся за стіл, не ганьби мене.
– Ремонт у моїй квартирі завершено, – сказала Ірина. – Я їду до себе. А твої речі зберу в коробки й відправлю кур’єром завтра вранці.
Валентина Петрівна вийшла в передпокій слідом за сином.
– Це що за вистава? – гордовито запитала свекруха. – Сумками тут розмахує! Куди ти підеш із мого будинку, там же в тебе голі стіни й штукатурка!
– Уже й меблі стоять, Валентино Петрівно, – Ірина перехопила ручку дорожньої сумки. – Тож залишаю вас у ваших хоромах. Живіть на здоров’я. Тим більше, Артем у вас такий годувальник — не пропадете.
– Та й іди! – заверещала свекруха. – Не велика втрата! Думаєш, Артем за тобою побіжить? Та ми й без тебе тільки вільніше зітхнемо! Дармоїдко!
– Мамо, зачекай, – стривожено пробурмотів Артем, коли Ірина вийшла на ґанок. – У неї завтра премія… Вона ж мала за жовтень закрити рахунки…
– Ой, не сміши мене, сину! – відмахнулася Валентина Петрівна, повертаючись до столу. – Посидить три дні сама у своїй бетонній коробці й приповзе, як миленька! Куди ж вона без нас? Оксано, накладай собі ще качки, поки тепла!
Листопад видався морозним. Ірина жила у своїй оновленій світлій двокімнатній квартирі й горя не знала. Вранці не треба було смажити гору оладок на всю ораву, а ввечері ніхто не командував над вухом.
Перший тиждень Артем тримав горду мовчанку, але в середині місяця прийшов до її під’їзду.
Ірина саме поверталася з роботи з сіткою мандаринів. Чоловік тупцяв біля лави в розстебнутій осінній куртці, але тримався з гонором.
– Гаразд, Ірино, годі дмухати, – з порога заявив він так, ніби робив їй велику ласку. – Я все обдумав. Так і бути, переїжджаю до тебе в двокімнатну, якщо ти там меблі поставила. У мами в хаті протяги пішли, та й пиляти вона мене почала з ранку до ночі.
– З чого це Валентина Петрівна пиляє свого головного годувальника? – іронічно поцікавилася Ірина, зупиняючись біля сходів. – Форель не свіжа трапилася?
– Та до чого тут форель! – скривився Артем.
– Ти навіщо заблокувала мою картку? Я на заправці мало не згорів від сорому, коли оплата не пройшла! І кур’єр продукти не привіз. А вчора мамі з платної клініки подзвонили. Сказали, що платіж за люкс тридцятого жовтня не надійшов!
– І що ти відповів мамі? – з цікавістю спитала Ірина.
– Сказав, що в банку тимчасовий збій! – буркнув Артем. – Ірино, не дурій, розблокуйте рахунок до п’ятниці. Мені треба клініку сплатити і газовикам переказати борг, бо вони вчора контролера надсилали.
– У мене зараз вільних коштів немає, усе в обігу в партнерів!
– У якому обігу, Артеме? – Ірина глузливо похитала головою. – Ти два роки сидиш у мене на шиї, та ще й матері дозволив витирати об мене ноги. У мене ж зарплата тільки на шпильки, забув? То й плати зі свого обігу!
– Ти через одну фразу за столом руки викручуватимеш?! – обурився чоловік. – Та мама просто перед Оксаною тримала марку! Ми ж сім’я, Ірино! Розблокуй карту і ходімо нагору, я мерзну, як собака!
– Твої коробки я тобі ще два тижні тому відправила, – відрізала Ірина. – У мене ти більше не живеш. І картки моєї не побачиш. Крутись сам, господарю!
Вона обійшла остовпілого чоловіка й піднялася в під’їзд. Артем ще довго дзвонив їй, але Ірина внесла його номер у чорний список.
До кінця листопада вдарили справжні морози. Місто засипало колючим снігом, а ночами температура падала нижче п’ятнадцяти градусів.
В останню суботу місяця Ірина тільки дістала з духовки шарлотку, як на сходовому майданчику зчинився гуркіт. У дверний дзвінок почали тиснути без упину.
Ірина вийшла на поріг. На майданчику стояла Валентина Петрівна в дублянці навстіж і хутряній шапці, що з’їхала набік.
Обличчя її було в червоних плямах. Позаду матері переступав з ноги на ногу змерзлий Артем, ховаючи пальці в рукави.
– Нам газ відрізали й клініка зняла бронь! – з порога заверещала свекруха, намагаючись протиснутися в передпокій повз Ірину.
– Ти що накоїла, безсовісна?
Ірина перегородила їй шлях біля килимка:
– На півтора кроки назад, Валентино Петрівно! Ви не у себе в хоромах!
– Ти чула, що я сказала? – заторохтіла свекруха, розмахуючи рукавицями перед носом невістки. – Учора приїхала аварійна бригада! Сказали, у нас із квітня за газ не сплачено ані гривні й три попередження проігноровано!
– Перекрили вентиль за парканом і поставили заглушку! У хаті за ніч батареї охололи, вода в трубах крижана, з рота пара йде!
– А я тут до чого? – здивувалася Ірина. – У вас же Артем за всім стежить. Справжній господар, ваша порода.
– Ірино, ну досить знущатися! – втрутився Артем, стукаючи зубами від холоду. – Я ж просив тебе біля під’їзду рахунок відкрити! Я думав, ти охолонеш і перекинеш газовикам за квитанціями!
– То це ти, погань така, навмисне так підлаштувала?! – Валентина Петрівна витріщилася спершу на сина, потім на невістку.
– Артеме, вона що, з власної картки наші рахунки оплачувала?!
– І світло, і продукти, і вашу путівку, – охоче пояснила Ірина. – А за ваш газ улюблений синок обіцяв платити сам, тільки пів року складав червоні бланки в комод. Звідки в нього гроші, Валентино Петрівно? Він два роки ніде не працює!
Свекруха аж стиснулася і схопилася за голову.
– Як це не працює?! – накинулася вона на Артема. – А хто мені про логістику та партнерів заливав?! А клініка? Я сьогодні зранку з баулами приїхала в реєстратуру, хотіла в теплі перечекати, доки котел запустять!
– А мені адміністраторка при всій черзі каже: «Валентино Петрівно, ваша бронь на люкс давно скасована, платіж не надійшов, палата зайнята»! Я ледь крізь землю від сорому не провалилася!
– Мамо, ну в мене угода ось-ось вистрелить, це тимчасово, – видав Артем, втягуючи голову в плечі. – Ірино, пусти нас у квартиру погрітися! У тебе тут жарко, яблуками пахне.
– Закрий газовикам борг і заплати за повторний пуск, га? Інакше в нас надвечір вся система опалення замерзне!
– Не оплачу, Артеме, – відрубала Ірина. – Я ж безплатна куховарка, маю зарплату тільки на шпильки. От нехай твоя сестра Оксана і платить. Ви ж з нею так гарно наді мною за столом сміялися.
– У Оксани два кредити й чоловік на мінімалці! – заголосила Валентина Петрівна, забувши про свій командний тон.
– Іринко, дитинко, ну погарячкувала я тоді! Ну з ким не буває, ляпнула перед донькою, щоб обличчя не втратити!
– Що сусіди скажуть, якщо в мене серед зими труби луснуть?! Нам же з Артемом ночувати ніде, там дубак, як у льосі!
– До районної поліклініки сходіть, погрійтеся в черзі, – порадила Ірина. – Або панчох свій діставайте, якщо двоповерхові хороми утримувати ні на що.
– Та як ти смієш матір чоловіка на сходах морозити? – знову зірвалася на вереск свекруха, тупнувши чоботом.
– Артеме, скажи їй! Ти мужик чи хто? Накажи їй негайно відкрити телефон і сплатити рахунки! Ми до тебе до весни переїдемо, доки будинок не прогріється!
– Серйозно? – Ірина з усмішкою глянула на них обох. – У мою бетонну коробку? Ні, рідні мої. На всьому готовому ви пожили, і з мене досить.
– Ірино, ну будь людиною! – Артем ступив до порога. – Там за борг і підключення таку суму виставили, мені її за три місяці не зібрати!
– Іди кур’єром у доставку, швидше збереш, – сказала Ірина. – Заодно мамі форель зі знижкою привезеш.
Вона відступила на крок і зачинила двері на клямку. На майданчику ще хвилин п’ять стояв крик. Валентина Петрівна проклинала на чому світ стоїть і невістку, і безглуздого сина, який зганьбив її перед усією вулицею, а потім кроки затихли внизу.
Заяву на розлучення Ірина подала через “Дію” ще в грудні. А в січні вона випадково зустріла на ринку сусідку свекрухи.
Та зі сміхом розповіла, що Валентині Петрівні довелося витрусити всі свої накопичення на оплату газового боргу, а щоб тягнути рахунки взимку — здати весь перший поверх галасливій родині квартирантів із трьома дітьми.
Тепер свекруха з Артемом туляться у двох маленьких спальнях нагорі.
Валентина Петрівна щодня скаржиться сусідам біля хвіртки, яку підступну змію вони з сином пригріли, а Артем, як і раніше, шукає себе — правда, вже без доставки делікатесів і під бадьорий тупіт чужих дітей за стіною…