Так сталось, що за три роки подружнього життя я жодного разу не бачила свою свекруху.
Якщо треба було, чоловік ходив до своєї мами сам. Бо ми, дві його найважливіші жінки, спільної мови знайти не могли.
Не скажу, що в нас був якийсь конфлікт. Просто з першого дня вона дала зрозуміти: я їй не подобаюсь.
Може це тому, що на час нашого з Максимом знайомства я ще була студенткою, а він – успішним підприємцем. Різниця в десять років і різне фінансове становище нас не лякали, а от моїй свекрусі це було явно не до душі.
Після пропозиції Максим хотів, як і годиться, познайомити мене зі своїми батьками. Але Ольга Володимирівна сказала, що ні з ким знайомитись вона не збирається. Їй не подобалось все: мій одяг, моє волосся, мій голос і просто факт, що саме мене обрав її єдиний син. Хоча я і виглядаю пристойно, і поводжусь виховано.
– Ваш шлюб я благословляти не буду. Не твоя це доля, Максиме. А якщо не кинеш її – то я на весілля не прийду, – підсумувала моя свекруха.
Свою обіцянку вона стримала і весілля ми святкували без неї.
Так минуло три роки і я вирішила, що настав час забути про старі образи. Сказала чоловіку, що готова спробувати сходити до його батьків у гості. Навіть подарунок свекрусі придбала.
Подумки я готувалась до найгіршого, але, на мій подив, свекруха дуже зраділа нашому візиту.
Вечір за сімейними розмовами пролетів швидко та легко. На прощання мама чоловіка ще й вручила гостинець: банку закритих помідорів. Наче відчула, що я про них цілий вечір мріяла.
Невже здогадалась, що я вже другий місяць ношу під серцем її внука?
Наступного ранку вона зателефонувала запитати, як у нас справи.
– Вибач мене, будь ласка. Я помилялась, але пройшло багато часу. Я хочу, щоб ви були щасливими, – щиро сказала Ольга Володимирівна.
Я рада, що нарешті і в нашій сім’ї запанував спокій. І сподіваюсь, що так буде і далі.
Як ви думаєте, чому свекруха змінила до мене ставлення?
