Син для мене єдина рідна людина. Чоловік кинув нас, коли малому було лише 2 місяці. Тож коли я мій Антон поїхав в інше місто на заробітки – я не заперечувала. Він вже дорослий, хай влаштовує своє життя. Син виріс хорошою людиною, я виховала його як треба. Зараз він моя опора та підтримка.
Перший час Антон мені постійно телефонував, розповідав про своє життя, про роботу, про нових друзів. Йому все подобалося і я була спокійна. Але в один момент я помітила сум у його голосі, на нього таке не схоже. Випитувала як могла, але Антон сказав, що у нового друга якісь особисті проблеми й він думає, як краще йому допомогти.
Через деякий час Антон приїхав додому навідатися, але не сам… з молодою, гарненькою дівчинкою.
– Мамо, знайомся, це моя дівчина Маринка і ми вирішили одружитися. Вибач, що не сказав тобі раніше, не хотів телефоном, особисто краще, — приголомшив мене син.
Я трішки розгубилася, чи то плакати, чи то радіти. Йому лише 22 і все життя попереду, а як потім виявилося нареченій було лише 19. Ще зовсім юні, але для мене була ще одна новина…Невістка вагітна, тому діти так і спішать з весіллям. Який же в мене хороший син, взяв відповідальність, не втік, як батько!
Я зраділа, що в мене буде внучок і прийняла молодих до себе.
Антон з Маринкою вирішили, що будуть жити окремо і найняли квартиру недалеко від мене, щоб я могла допомагати з малюком. Гучного весілля не було, бо батьки невістки мають ще троє малолітніх дітей і їм не до цього. Тож молодята розписалися і ми зібралися у нас вдома. По-сімейному привітали нову родину.
Згодом народився внук. Назвали його Павлом, Паша. Бо з’явився на світ на Петра й Павла, у цей день, як завжди, накрапав дощ. Я була щаслива проводити час з онуком. Як тільки діти попросять про допомогу, я одразу біжу до них. Сама не хотіла набридати. З Маринкою ми добре подружилися. Вона думала, що знайде свекруху, а знайшла другу маму.
З Павлом я гралася, ходила гуляти, купувала багато іграшок. Діти інколи сердилися, що я балую внука, а я не могла по-іншому. Я відчувала себе живою, молодою, енергійною поряд з ним.
Одного разу ми гуляли надворі і я зустріла свою давню подругу, Ірку. Маму Антона однокласника. Ми розговорилися і вона питає:
– А що Антон зміг прийняти чужу дитину?
Я з подивом глянула на неї й навіть не знала, що відповісти.
– Ти що, не знала? Антон не говорив? – не менш здивовано запитала вона.
І вже потім подруга розповіла, що у Маринки був хлопець до Антона, а коли дізнався, що вона вагітна – кинув її й втік. Антон був до нестями закоханий в дівчину і прийняв її з дитиною. Про це Іра дізналася випадково, від сина, що працював разом з Антоном.
Я не знала, як реагувати, виходить, Павло не рідний син… Я почекала вечора, Антон прийшов з роботи і я обережно запитала:
– Антоне, ти знаєш, що Павло не твій рідний син?
– Так, мамо, знаю. Але це нічого не змінює, я його люблю так само як і любив. Це було моє рішення.
– Синку, я підтримую тебе. Просто дуже образливо, що рідна мати дізнається про це від чужих людей.
Антон мене міцно обійняв. Моєю любові до онука стало ще більше. У Антона з Маринкою все йшло добре, вони виховували сина й кохали один одного. Але ж яка я була горда, що виростила такого чоловіка, справжнього чоловіка!
Як вам історія?
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
