Автор Романович

– Надю, ну і як ти собі це уявляєш? – спитав Сергій, підбираючи макарони, що звисали з тарілки. – Уявляю, що продавати свою дошлюбну квартиру я не збираюся, – відповіла я, намагаючись говорити спокійно, хоч усередині все кипіло. – Але… Продовжити читання →

– Це рушник мого чоловіка, мамо, ну невже так важко запамʼятати? – дочка це сказала таким тоном, наче я не в рушник руки витерла, а зарплату зятя собі забрала. Відколи я приїхала додому, то лише чую картання в свою сторону… Продовжити читання →

– Як ти могла, мамо? Тепер гості будуть не про весілля говорити, а про тебе, – картає мене моя дочка. – Зачекай, доню, перш, ніж мене засуджувати, давай розберемося – що я не так зробила? – мені настільки не сподобався… Продовжити читання →

— Батьку, а нам щось дістанеться? Вони ж усе забрали… їм машину, гроші, мотоцикл… можна сказати їм кожух з лисиці, а нам облізлий комір. Донька Марійка уразливо підібгала губи, бо незважаючи на молодість, чітко бачила, що молодші брати просто обібрали… Продовжити читання →

Олексій зупинив автівку. Скільки разів збирався, планував приїхати, але так і не знаходив часу. За життя матері його не було поруч, після її смерті — теж. Спогади про це викликали в ньому огиду до самого себе. Адже потрібно було зовсім… Продовжити читання →

– Маріє, ви мені кави побільше привезіть, бо ніде нема такої доброї як та ваша італійська, – каже мені по телефону сваха. – І якщо вам буде не важко, то ще я вам на вайбер список скинула, купіть, якщо зможете… Продовжити читання →

– Навіщо я одружуся? Я ж не кохаю її…, – дивлячись в одну точку, думав Павло, сидячи за весільним столом поруч зі своєю тепер уже дружиною і чуючи крики “Гірко!” Він знехотя піднявся, відчув на плечах руки Марії й поцілував… Продовжити читання →

-Мамо! Ну куди нам її, на голову? Ти ж знаєш, що ми й так утрьох в однушці тулимося! – Ніна роздратовано подивилася на матір, але тут же мило посміхнулася і запобігливо додала: – От якби ти помінялася з нами квартирою…… Продовжити читання →

– Ти не можеш отак просто піти. Ми ж одружені, я твій чоловік і ми прожили майже 40 років, – Валерій не міг повірити, що я не жартую, і справді збираю речі, щоб піти від нього. – Марино, може хоч… Продовжити читання →

– Не можу я приїхати зараз, я ж лише роботу знайшла, – кажу я своєму сину. – Зрештою, Микито, мова йде про твою бабусю, яка тебе практично виростила. – Ні, мамо, мова йде про твою маму, і ти, як донька,… Продовжити читання →