Автор Романович
Коли я побачила, як вони висипаються з машин прямо до нашого порогу, немов зграя голодних ворон, що злетілися на бенкет, серце защеміло від передчуття катастрофи. Цей день мав стати тріумфом — святом для тих, хто дійсно заслужив подяку. Замість цього… Продовжити читання →
– Ну що, Юліє Альбертівно, порадувати вас мені нічим… — жіночий лікар — трохи похмура жінка середнього віку увійшла в кабінет, звично сіла за стіл і поклала перед Юлею результати аналізів. — Значить, не стану мамою?! — запитала Юля з… Продовжити читання →
— Леся, я вдома! — голос Кирила, гучний і задоволений, прокотився по передпокою, випереджаючи його самого. Він поставив на підлогу важку валізу і з насолодою потягнувся, розминаючи затерплу спину. Два дні в іншому місті, нескінченні переговори, вечеря з партнерами —… Продовжити читання →
— Спадщину я оформила на твоїх сестер. Все їм залишу. А ти — чоловік, сам впораєшся, — ошелешила мати. Раїса Михайлівна вимовила ці слова так само спокійно, як зазвичай повідомляла про погоду. Сиділа на лоджії своєї міської квартири, попивала чай… Продовжити читання →
Кішка була старою. Мушка зрозуміла це відразу, як тільки її побачила. Того дня, спробувавши щастя в невдалому полюванні на мишей, Мушка вирішила підстерегти пташку. Найкраще для цього місце – густа крона дерева. Піднявшись на нього і сховавшись у листі, вона… Продовжити читання →
Ми зненавиділи її відразу, як тільки вона переступила поріг нашого будинку. Кучерява, висока, худа.Кофтинка у неї була нічого, але руки від маминих відрізнялися. Пальці були коротші і товстіші. А ноги у неї були худіші за мамині. А ступні довші. Ми… Продовжити читання →
Ліля міцно тримала долоньку своєї дворічної доньки Мії, переступаючи поріг міського притулку для тварин. Ранкові промені пробивалися крізь широкі вікна, заливаючи світлом ряди кліток, з яких на відвідувачів дивилися сповнені надії очі. У повітрі витали звичні для такого місця звуки… Продовжити читання →
– Костю, мені потрібно тобі дещо сказати. – Настя, посміхнувшись, подивилася на молодого чоловіка, що сидів навпроти. – Так, мені теж потрібно тобі дещо сказати. – Відповів Костя, відвернувшись до вікна. За вікном шуміло вечірнє місто. А в кафе, де… Продовжити читання →
— Миколо, це просто обурливо! Що відбувається? — такими словами зустріла сина Анна Сергіївна, ледь він встиг переступити поріг своєї квартири. — Що сталося? — здивувався Микола, — Юля вас не зустріла, чи запізнилася? — Твоєї дружини взагалі немає вдома!… Продовжити читання →
Ігор упустив виделку. Вона задзвеніла об тарілку, залишивши на білому фаянсі жирний слід від соусу. Він навіть не помітив. Його погляд був прикутий до екрану телефону, а на губах застигла дивна посмішка. — Щось цікаве? — запитала я, намагаючись, щоб… Продовжити читання →