Романович Маша ніколи не любила свою двоюрідну сестру Віру. Вона вічно лізла до неї з порадами, як їй жити, що робити. Віра завжди знала все краще, ніж Маша. Тому Маша намагалася зайвий раз із Вірою не спілкуватися. Тим паче у Віри особисте життя не складалося, вона хотіла, щоб у неї було все, як у Маші, адже … Читати далі
Спекотний серпневий полудень важко осідав на подвір’я старого цегляного будинку. У літній кухні пахло киплячим цукровим сиропом, оцтом та розвареною квасолею. На широкому столі тіснилися скляні слоїки, металеві кришки й полив’яні миски з нарізаними овочами. Галина стояла біля плити, витираючи чоло рукавом легкої ситцевої кофти. Її зовиця, Віра, сиділа на лаві коло прочиненого вікна, неспішно … Читати далі
— Любо, ти що, справді думаєш, що я дозволила синові на тобі одружитися за гарні очі? Ці слова прозвучали спокійно, між ковтком узвару та шматком пирога. Без крику. Без злості. Просто як давно відома істина, яку нарешті вирішили нагадати вголос. Люба стояла біля мийки, тримаючи в руках тарілку з тонким візерунком. Вода з крана бігла … Читати далі
Інеса стояла посеред вітальні, дивлячись на чоловіка з погано прихованим роздратуванням. У руках вона тримала зв’язку ключів — ті самі, які знайшла в передпокої годину тому. Чужі ключі від їхньої квартири. Савва відклав планшет і повільно підвівся з дивана. Високий, широкоплечий, з акуратною борідкою — він все ще був привабливим у свої тридцять сім. Тільки … Читати далі
– Світлано, привіт! Я чого дзвоню… – мама зам’ялася, ніби передчуваючи, що розмова доньці не сподобається. – Ти ж квартиру здаєш? – Здаю, – обережно відповіла Світлана, відчуваючи каверзу. Квартира була її подушкою безпеки, вкладом у майбутнє дітей. Вони тільки-но з чоловіком закінчили ремонт, вирішивши, що здати «голу» бетонну коробку не вийде. Іпотека була чималою, … Читати далі
— Наталко, я так більше не можу, нам треба пожити окремо, бо побут нас зовсім з’їв, — спокійно сказав Вадим, старанно намазуючи свіжий хліб пахучим часниковим салом. Він навіть очей від своєї миски не відвів. Наче йшлося не про двадцять років спільного життя, а про те, щоб просто винести порожні пляшки в коридор. Наталя завмерла … Читати далі
Ольга повернулася додому з продуктового магазину і зупинилася біля вхідних дверей, прислухаючись. Усередині квартири лунав дитячий сміх — донька Вероніка щось розповідала молодшому братові Артему. Значить, чоловік Станіслав вже забрав дітей із садочка. Це було несподівано, зазвичай по дітей ходила сама Ольга. Відчинивши двері, вона побачила Станіслава на кухні. Чоловік стояв біля плити й смажив … Читати далі
Валентина та Микола прожили разом сорок років. Сусіди, друзі, діти – усі вважали їх зразковою парою. Вони виростили двох дітей, звели дачу, виплатили трикімнатну квартиру майже в центрі. Микола вийшов на пенсію два роки тому, Валентина продовжувала працювати бібліотекарем у районній бібліотеці. Вона любила порядок, тишу вечорами та книги, які приносила додому з роботи. Микола … Читати далі
У свої тридцять три роки Максим був цілком задоволений життям. Дохід у нього був пристойний: він здавав в оренду кілька комерційних об’єктів і керував техперсоналом у керівній компанії. У нього були дружина Уляна та коха нка Каріна (обидві красуні, одна – блондинка, друга – брюнетка), та дві чарівні дочки: Мілана та Богдана. Першу дівчинку йому … Читати далі
— Ну що, господарочко, все коробками милуєшся? Коли лад наводитимеш? А то скоро мохом усе поросте, — голос Валентини Петрівни, дзвінкий і позбавлений будь-якої делікатності, увірвався у заспокійливу тишу нової квартири. Віка здригнулася, ледь не впустивши чашку з охололим чаєм. Вона сиділа на підлозі посеред вітальні, обклавшись напіврозібраними коробками, і вперше за тиждень божевільних перегонів … Читати далі