Романович

Ганна вже давно навчилася виконувати цей непростий обов’язок. Дуже обережно, за порадами медсестри з поліклініки, вона міняла тітці постіль: спершу лагідно повертала Дарину Петрівну набік, скручувала старе простирадло валиком, а тоді розстеляла половину чистого. Лише після цього допомагала тітці перевернутися на інший бік. Тут потрібні були і вправність, і велике терпіння. — Ганнусю, іди вже … Читати далі

Петро стояв на порозі, спираючись на ціпок, і дивився не на неї, а повз неї, у глибину сіней, де на цвяху все ще висіла материна хустка. Дощ стікав по його плечах, по сивому волоссю, по плащу, який колись був добрим, а тепер висів на ньому, як на жердині. Катерина тримала двері обома руками, наче боялася, … Читати далі

Щоосені я міняю фіранки — беру приклад із природи. Тільки вона, на відміну від мене, обходиться без драбин, коли перевдягає дерева в новий одяг. Знімаю білий тюль, закидаю його в машинку, а на вікна вішу зелений оксамит, який мені дістався від бабусі. Тканина така важка, що для неї, здається, потрібні м’язи бодибілдера. А в мене … Читати далі

— Ірино! Ти що, знову прийшла з порожніми руками? — голос батька перекрив дзвін виделок і розмови родичів. Він постукав виделкою по краю порцелянової тарілки й обвів поглядом увесь стіл. За столом одразу стихло. — Тобі вже під сорок, а ти рідному батькові на ювілей навіть листівки не купила. Он Павло приніс хороший набір інструментів … Читати далі

Марта знайшла їх у понеділок зранку, коли виносила сміття до воріт. Дві купюри по тисячі лежали складені вдвоє біля самої хвіртки, притиснуті невеликим камінцем, ніби хтось поклав їх навмисно. Вона озирнулася. Вулиця була порожня, лише сусідський пес гавкав десь за рогом. Марта підняла гроші й довго стояла, тримаючи їх у долоні. Серце калатало так, наче … Читати далі

Юлія вже тягнулася вимкнути телефон, коли раптом згадала про вечерю. Вона зайшла на кухню, щоб підігріти борщ, і завмерла на порозі, помітивши порожню емальовану каструлю біля мийки. Ще якихось двадцять хвилин тому, після теплого душу, вона думала лише про тихий вечір: поїсти, трохи прибрати й нарешті лягти спати раніше. А тепер перед очима стояла та … Читати далі

— Ти знову привіз цю дешеву кавову суміш із супермаркету замість нормальних зерен? — Ірина зупинилася на кухонному порозі, схрестила руки й прискіпливо подивилася на пакети, які чоловік щойно дістав із великих паперових торб. — Я ж просила заїхати в приватну крамницю на тій тихій вулиці біля парку, де кава хоча б пахне по-справжньому, а … Читати далі

Свекруха щоліта забирала до моря лише одну онуку. Оксана не розуміла причини, поки не дізналася, кому насправді призначалися її сімейні канікули — А Андрійко цього року з нами не поїде, — випалила Галина Петрівна, навіть не глянувши на старшого онука. Оксана саме складала дитячі речі у валізу й на мить завмерла. — Чому не поїде? … Читати далі

— Невістко, не ганьби мене! Негайно знімай цей фартух і виходь звідти, на тебе ж люди дивляться! Голос свекрухи пролунав просто над вітриною саме в ту мить, коли Олена пакувала найбільший букет за всі свої два місяці роботи серед квітів. Букет був розкішний, троянди — високі, темно-червоні, а щільна обгортка ніяк не піддавалася затерплим пальцям. … Читати далі

Тетяна Миколаївна любила всіх своїх онуків, а їх було четверо: дві внучки й двоє онуків від двох доньок. Та допомагала з дітьми вона лише старшій, хоча любила всіх однаково. Першу доньку Олена народила відразу після школи. У вісімнадцять років вона вийшла заміж, а Тетяна стала бабусею у сорок чотири. Її чоловік до цієї радісної події … Читати далі