Романович

Аня мчала майже порожньою трасою, на автоматі перемикаючи швидкості. Дорога попереду, залита яскравим світлом фар, розпливалася крізь сльози, що застилали очі. Серце стискалося від нестерпного болю й гіркої образи. Три роки! Три роки життя коту під хвіст! Як він міг? Адже вони мріяли про спільне майбутнє, планували весілля на липень, розмірковували, як назвуть дітей… Сьогодні, … Читати далі

– Ти тут більше не живеш, – Валентин дивився спокійно на Таню. – Дай матері зітхнути спокійно. – Я їй не заважаю, пропусти, – Таня не збиралася здаватися. Вона спробувала відштовхнути співмешканця матері, але той не зрушив із місця. – У мене там речі, – не вгамовувалася Таня. – А, точно, речі, – Валентин на … Читати далі

Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився навколо, наче щось шукав. – Може, ви когось шукаєте? – підійшла вона ближче. – Так, бабусю. Мені сказали, що тут колись жила жінка, яка допомогла моїй мамі … Читати далі

– Я не поїду! – заявила Оленка, демонстративно сівши на валізу. – І я! – підхопив Артем, її молодший брат. – Там навіть Wi-Fi нема! Мама зітхнула. Вона вже вдруге пояснювала, що їм треба побути два тижні в селі в бабусі Ганни, бо вона з татом їде у відрядження, а няня в лікарні. – Це … Читати далі

— Ти чула, що вони задумали? — шепотіла я самими губами стоячи біля вікна, коли голоси з подвір’я долинули до моєї спальні. В голові гуділи слова, які я випадково підслухала. Ця дача, мій єдиний прихисток, опинилася під загрозою — і від тих, кому я довіряла найбільше. Я здригнулася від гучних голосів за вікном. Ранковий гомін … Читати далі

– Ти тут більше не живеш, – Валентин дивився спокійно на Таню. – Дай матері зітхнути спокійно. – Я їй не заважаю, пропусти, – Таня не збиралася здаватися. Вона спробувала відштовхнути співмешканця матері, але той не зрушив із місця. – У мене там речі, – не вгамовувалася Таня. – А, точно, речі, – Валентин на … Читати далі

Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився навколо, наче щось шукав. – Може, ви когось шукаєте? – підійшла вона ближче. – Так, бабусю. Мені сказали, що тут колись жила жінка, яка допомогла моїй мамі … Читати далі

— Забирайся геть, пройдисвітко! — в кабінеті пролунав голос, який вдарив, ніби ніж по серцю. Олена Петрівна здригнулася. — За що, Вікторе Сергійовичу? Я ж… — Мовчи! — він не дивився їй в очі. — Ти прикривала нестачу! Я все бачив! Звільняйся за власним бажанням, поки не викликав поліцію. Вона не стала виправдовуватися. Тільки стиснула … Читати далі

– Я не поїду! – заявила Оленка, демонстративно сівши на валізу. – І я! – підхопив Артем, її молодший брат. – Там навіть Wi-Fi нема! Мама зітхнула. Вона вже вдруге пояснювала, що їм треба побути два тижні в селі в бабусі Ганни, бо вона з татом їде у відрядження, а няня в лікарні. – Це … Читати далі

– Продай ти вже цю халупу і годі тягнути час! Сім’я – це коли все спільне, а у вас поки що все нарізно виходить! – Так і будете пів життя в боргах і на оренді тулитися. А всього, потрібно вчинити по розумному, як дорослі люди. Потрібно продати цю чортову квартиру! Галина Іванівна стояла у дверях … Читати далі