Романович 
– Мамо, а ти справді не будеш плакати, коли я з іншою мамою і татом поїду на море? Лізі чотири роки, вона базікає все, що спаде на думку. Тетяна дивиться уважно на дорогу, потім різко обертається до доньки. -Що? Лізо, ти знову? Досить уже вигадувати, пожартували й досить… – Але я не жартую, матусю, мама … Читати далі
– Та не буду я ці відходи їсти! – випалила Віка, відсуваючи тарілку з м’ясом по-французьки. – Суші там, чи тирамісу немає, чи що? Я завмерла, тримаючи ложку в руці, і подивилася на брата. Микола сидів, дивлячись на стіл, явно не знаючи, куди подітися. Наша мама, що сиділа навпроти, кашлянула, а молодша сестра Лєра похлинулася … Читати далі
Батька свого Арина не знала і ніколи не бачила, він зник ще до її появи. Звичайно, дівчинка питала про нього матір, але та тільки хмурилася і веліла займатися корисними справами, а не про нісенітницю питати. Бабуся теж була небагатослівна: – Пролітав повз сизий голубок, сів на гілочку і полетів, а нам тебе залишив. А крім … Читати далі
— Ми квартиру на Сергія переписали одразу ж, як ти вийшла заміж, — повідомила доньці Зоя Костянтинівна. — Ми з батьком порадилися й вирішили, що дачу теж залишимо синові. Світлано, не дивись так на мене! Сергію потрібен міцний фундамент. Тобі добре, ти за чоловіковою спиною живеш, всім забезпечена, а він як одружиться, що робитиме? Куди … Читати далі
Коли всі, хто прийшов попрощатися, розійшлися по хатах, біля свіжої могили залишився лише Федір. Він довго стояв у тиші, потім ступив уперед, торкнувся дерев’яного хреста і тихо промовив: – Обіцяю тобі, Марійко… Я жодну жінку не пущу до нашої хати. До самого кінця залишуся вірним нашому коханню. Минуло п’ять років. За цей час село помітно … Читати далі
Юля прибирала в квартирі, коли задзвенів її телефон. Номер був незнайомий. – Алло, Юля? – почула вона чоловічий голос. – Так, це я, – здивовано відповіла жінка. – Не впізнала? – жалібно запитав чоловік. – Це ж я, твій Петро… – Який ще Петро? – не зрозуміла Юля. – Ну Петро. Твій колишній чоловік. В … Читати далі
– Віро, як це ти не підеш? Ти хоч розумієш, як мені буде без дружини на цьому весіллі? – в розпачі став проситися Петро. – Не піду, бо мені нема чого там робити. І тобі не раджу туди йти, – не відводячи погляду від дзеркала, спокійно відказала дружина. – Я не можу не піти, рідна … Читати далі
— Де моя вечеря? — пролунав хриплий голос із глибини квартири, щойно Марина переступила поріг. Вона завмерла, не знімаючи пальта, й важко зітхнула. Робочий день видався особливо важким — керівник завалив звітами, автобус зламався, довелося йти пішки три зупинки під холодним осіннім дощем. А вдома чекав Віктор, який уже місяць сидів без роботи після скорочення … Читати далі
— Олено, ну не гнівайся на мою Олю! Дай грошей, прошу тебе! — благала дружина брата Світлана, нервово смикаючи край кофти. Голос її тремтів, а в очах стояли сльози. — Ти ж розумієш, вона перед весіллям уся на взводі, от і зірвалася на тебе. Сукня, яку ти пошила, просто приголомшлива, всі в шоці від твого … Читати далі
– Олено, ти не їдеш, – голос Дмитра був твердим, майже роздратованим, коли він зав’язував краватку перед дзеркалом. – Це мамин ювілей, там лише рідня. Олена завмерла, тримаючи в руках праску. Вона тільки-но прасувала його сорочку, а тепер стояла, відчуваючи, як усередині все холодніє. До ювілею свекрухи Любові Михайлівни всі готувалися вже місяць, і Олена … Читати далі