Романович

Коли із Василем прощатись діти з’їхались, то до мене ніхто й не заговорив. А дивились на мене так, ніби у тому, що Василь мій більше і не встане, лиш моя вина. Я до них слово, пригорнутись хочу, а вони вовком у мій бік. А на поминальному обіді такого влаштували. І все чому, бо я правду … Читати далі

– Не приїжджай, мамо. Не треба, дорога далека, а ти вже не молода. Навіщо тобі в потязі цілу ніч мерзнути? – каже мені син. – Ну як навіщо? Тебе я давно не бачила. Та й на невістку подивитися хочу, познайомитися поближче, – чесно кажу як є. – Давай так, зачекай ще до кінця місяця, і … Читати далі

– А хіба тобі щось треба, мамо? У тебе ж все є! От я і кажу Ігорю, що найкращим подарунком буде наша присутність. Ну хіба ж не так? – каже мені моя донька Наталка. – Звичайно, доню, – спокійно кажу. – Приїжджайте в неділю, десь на другу годину. Поставила я слухавку, присіла на диван, чай … Читати далі

– Михайлівно! Молока не даси? Михайлівна приклала руку козирком до чола і почала вдивлятися – хто це кричить. Бачила вона вже погано. Та й чула не як молода. – Хто там? – крикнула стара у відповідь. – Та я це, я. Сусід, — голосно закричав старий. — А, Івановичу, ти. Чого хотів? — перепитала Михайлівна, … Читати далі

“Та кому ти потрібна?”, – ці слова Ліда настільки часто чула від свого чоловіка, що за роки життя з ним вже й сама в це повірила, що вона нікому не потрібна. Заміж за Любомира Ліда виходила з великого кохання. Молода ще була, вірила у справжні чисті почуття, хотіла щоб все було добре, тому і поступалася … Читати далі

– Привіт, мам. – Я намагалася говорити так, ніби в мене нічого не сталося, але вийшло якось сухо і жорстко. – Ой, Катерино! А ти чого це? Я на тебе не чекала сьогодні, – відповіла Алла Семенівна, моя мати. Я пильно подивилася на маму. «Не чекала» – це слово, як кліщ, вчепилося спочатку в душу, … Читати далі

Отож, їхала я до своєї мами в село, дорога далека, особливо коли з’їжджаєш з траси і треба кожну яму об’їжджати. Тому їхала я повільно і побачила, що по дорозі шкандибає вже немолодий чоловік. мені стало шкода людину і я зупинилася: – Дідусю, а вам куди? – Та ось в село йду. – То ще кілометрів … Читати далі

Хитрі очі Валентини Костянтинівни бігали по стінах нашої трикімнатної квартири. Вона знала, що, якщо щось, не дай Боже, станеться з її сином, ці квадрати дістануться їй. – Чим у вас так гидко пахне? – скривилася вона і затиснула пальцями ніс. – Млинцями, – розгублено відповіла я, стоячи з пательнею в руках біля плити. – Не … Читати далі

– Коханий, подивися на це! – радісно сказала я, і простягла чоловікові глянсовий журнал, вказавши на рекламу вишнево-червоного автомобіля марки Mini Cooper. – Слухай, ми тільки одружилися, а ти вже машину хочеш, – усміхнувся Андрій, відірвавшись від телефону. – Якщо тобі так потрібна ця іномарка, то купи її собі сама. Я почула в його тоні … Читати далі

– Наталю Юріївно, я все розумію. Я не забороняю. Я не виганяла. Та дівчинка просто фантазує, як ви цього не розумієте?! – вкотре я намагалася відстоювати свою позицію перед свекрухою, розмовляючи з нею телефоном. – Ніко, ну ти ж доросла жінка! Ти ревнуєш, ти заганяла дівчинку, а свою онучку в образу я не дам, так … Читати далі