Олена Іванівна зайшла до невістки в гості. Яна зустріла свекруху, заколисуючи доньку на руках. – Не спить? – за питала Олена Іванівна. – Не спить, – важко видихнула невістка. – А ти коли востаннє спала? – свекруха уважно подивилася на Яну. – Не пам’ятаю, Світланка тільки на руках заспокоюється, – відповіла Яна. – Давай внучку мені, я її до себе за беру, а за кілька годин привезу. Ти якраз відпочинеш! – зап ропонувала жінка. Яна погодилася. Свекруха взяла одягнуту невісткою внучку на руки і пішла за двері. А коли Олена Іванівна з внуч кою по вернулася, то застигла, побачивши, що наробила її невістка
Яна свою свекруху побоювалася. Олена Іванівна не виглядала владно, але голос у неї був такий… низький, владний, що навіть прості слова “дякую” та “добрий день” частіше звучали не дуже привітно. Зовнішність у Олени Іванівни була звичайнісінька — невисока, худенька жінка, з довгим темним волоссям і блідою шкірою. Заміж Яна вийшла, коли їй виповнилося двадцять. З … Читати далі