Романович

Я побачила чоловікову любку і дар мови втратила. Я розумію, що молодість цінується, але ж тут хіба лише, що років тридцять п’ять, а все інше, то вона мені не годиться в конкурентки! Хотіла я сцену закотити, але вирішила, що не буду сусідам робити таку приємність і пішла додому.

Автор

Подумати лишень, що ми прожили разом тридцять вісім років, діти вже дорослі, а він дивися, що витворяє! Довго думала, що робити, бо після усього не хотіла на чоловіка й глянути, що він так зі мною вчинив. А з другого боку, починати тяганину з квартирою, машиною, ділити постільну білизну і виделки? Вирішила почекати, може йому перейде. … Читати далі

Говорила я своєму Микиті, що одружитися одразу після армії безглуздо. Та куди там, і слухати син мене не став. Кохання, мовляв, на віки

Автор

Говорила я своєму Микиті, що одружитися одразу після армії безглуздо. Та куди там, і слухати син мене не став. Кохання, мовляв, на віки. Знаємо ми таке кохання, до першої сварки на побутовому ґрунті. Хлопець після армії, адже він який? Правильно, як собака голодний. Що бачить, на те й кидається. Їсть, їсть, а потім страждає, і … Читати далі

Станіслав повернувся з відрядження раніше. У коридорі його зустріла теща. – Ой! Зятю! Ти так рано повернувся? Як знала, млинців напекла! – раптом сказала Марія Олександрівна. – Я ж з дороги. Спочатку душ прийму, – відмахнувся Станіслав. – Ну що ти Стасе! Встигнеш! Охолонуть же млинці, – підозріло сказала теща. – Добре, руки помию! – заявив Стас. Чоловіку здалася дивною поведінка тещі. Він непомітно вийшов з ванної і зайшов у спальню. В його ліжку, обнявшись спали вони… Дружина і його друг Микола

Автор

Станіслав повернувся з відрядження раніше. Йому це не часто вдавалося. У корідорі йогозустріла теща. Вона була якась дивна, дуже привітна, не бурчала, що здивувалочоловіка. -Ой! Зятю! Ти так рано повернувся? Як знала, млинців напекла! Ходімо на кухню! – Раптом сказала Марія Олександрівна. -Марія Олександрівна! Я ж з дороги. Спочатку душ прийму, переодягнуся, – відмахнувся Станіслав. … Читати далі

Марина повернулася додому пізно. Михайло якраз чистив рибу. – О, привіт, ти вже повернулася, як день народження Світлани? – запитав чоловік. – Нормально, – відмахнулася дружина. Михайло помітив, що Марина якось дивно виглядає. – Що сталося, кохана, – занепокоївся чоловік. – Я навіть не знаю, як тобі це сказати, – почала жінка. – На святі я зустріла Ігора, чоловіка Лариси. І він їй зраджує. Михайло застиг від здивування

Автор

– Дорогий, нас покликали на день народження у суботу. У Світлани Микитенко ювілей. – А я з Віктором на рибалку хотів поїхати. Може одна з’їздиш, га? Я так не люблю ці ювілеї.. А я тобі риби привезу, потім посмажеш. Смакота! – Ох, вмієш ти переконати. Добре, поїду сама. Чого не зробиш заради риби, – усміхнулася … Читати далі

Сергій Іванович прокинувся рано. Прополов грядки, прибрав у сараї, зварив борщ. Сьогодні має приїхати син з сім’єю. Сергій знову виглянув через паркан. – Ну чому вони так довго, – засмутився він. Чоловік вже майже збирався спати, коли у двір заїхала машина. – Привіт, тату. Ну що в тебе за розмова до мене, – зайшовши в будинок запитав Андрій. – Ось, тримай, – Сергій Іванович простягнув листок. Андрій здивовано подивився на батька, не розуміючи, що відбувається

Автор

Знову виглядаючи надвір через паркан, Сергій Іванович засмучувався. – Ну чому вони так довго, обіцяли зранку, а тут уже й вечеря скоро. Вважай субота вже минула, завтра до обіду залишаться, а потім одразу додому поїжуть, – думав старий про сина та його родину, на яких він і чекав сьогодні в гості. Запросив він їх не … Читати далі

Оксана солодко спала, як раптом її розбудили часті дзвінки у двері. Жінка встала, підійшла до дверей, зазирнула у вічко і побачила молоду жінку з дитиною на руках. – Ви Оксана Георгіївна? – запитала незнайомка. – Так. А в чому справа? – здивувалась Оксана. – У мене до вас особиста розмова, – сказала жінка. Вони пройшли на кухню. – Я вже два роки живу з вашим чоловіком, – раптом сказала незнайомка. – А це його син! Оксана не вірила своїм вухам

Автор

Всі, абсолютно всі не схвалювали вчинок Оксани Георгіївни. Що вона зв’язалася з молодим чоловіком, набагато молодшим за неї. І діти, і внуки, і сусідки, і навіть найкраща подруга говорили, що він обведе її навколо пальця. Сама Оксана виглядала у свої 55 років дуже непогано. Вона була власницею магазинів одягу, і гроші у неї водилися. Процедури … Читати далі

Ганна Іванівна збиралася в магазин. Жінка вже одягла куртку, як раптом задзвонив телефон. Ганна підняла трубку. – Алло, – сказала Ганна Іванівна. – Слухаю вас. У трубці щось затріщало. Вона вже хотіла покласти трубку назад, як раптом пролунав чоловічий голос: – Алло, Ганнусю, ти мене чуєш? Це я Вітя. Ганна застигла. Їй, що справді дзвонив Віктор? Її чоловік, якого не стало 20 років тому

Автор

Ганна Іванівна розплющила очі і подивилася на годинник. Тепер їй не потрібно було тягнутися до тумбочки, щоб взяти окуляри, а потім довго дивитися на циферблат, щоб вгадати: котра година. Тиждень тому був її черговий ювілей: 90 років. І внук, Олексій. Ну, це для неї він Олексій, а так вже давно Олексій Денисович, солідний чоловік, директор … Читати далі

Валя сиділа на подвір’ї, і дивилася, як виносять її речі. – Скриню не забудьте, – вигукнула Валя до доньки Наталки. – Яку скриню? Ти що до мене мотлох всякий везти зібралася? – невдоволено сказала Наталка. – Без скрині я не поїду. Ти не знаєш, що там у ній, – тихо сказала Валя. І Наталка погодилася, погрузили всі речі у машину, і забрали Валю до себе у місто. Ввечері Наталка вирішила подивитися, що там за “скарб” у маминій скрині. Жінка відкрила її і ахнула

Автор

Валя сиділа згорбившись на табуреті в порожній кімнаті. До себе вона міцно притискала портрет молодого чоловіка. Вона дивилася широко розплющеними очима на все, що відбувалося, на метушню вантажників і щоразу ойкала і важко зітхала шепотіла щось висохлими губами. – Ой, обережно, хлопці, там скло, Юра колись з закордону привозив, – шепотіла вона. – Мамо, Ну … Читати далі

Оксана мила посуд після сніданку. – Оксано, ти тільки цю чашечку не мий, – сказав чоловік, зайшовши на кухню. – Чому? – здивувалася вона. – Ще зітреш золотий малюнок, і зіпсуєш чашку. Я сам її краще помию. Вимивши свою чашку, Сергій пішов у спальню і відчинивши шафу застиг. – Оксано, швидко йди сюди, – вигукнув він до дружини. Оксана кинула все, і побігла до чоловіка, не здогадуючись, що там такого вже й сталося

Автор

Оксана була дівчиною з характером, тому всі близькі та знайомі дивувалися, як вона одружилася з Сергієм, як не пішла від нього через рік після весілля і примудрилася прожити з ним двадцять років, та й зараз продовжує жити. Сергій має свій бізнес, не мільйонер, але забезпечити сім’ю цілком спроможний. Син у них із Оксаною вже дорослий … Читати далі

Юля сиділа на кухні і пила чай з полуничним варенням. Раптом на телефон прийшло повідомлення від її чоловіка: «Юля, вибач мені, але я більше не повернуся!». Вона так і застигла з телефоном в руках. Юля швидко набрала номер чоловіка. – Миколо, що це за повідомлення?! – кричала вона в слухавку. Микола мовчав, а в цей час Юля раптом почула в слухавці дитячий голос і сміх. Вона застигла від несподіваної здогадки

Автор

Миколі було п’ятдесят років і він був молодший за Юлю аж на сім років. Юля все життя переживала, що чоловік знайде собі молодшу. А тут Микола ще й почав часто їздити у відрядження й іноді затримувався там надовго… У Миколи це був другий шлюб. Прожили вони разом двадцять п’ять років. Микола вперше одружився дуже рано, … Читати далі