На порозі стояла моя давня подруга з маленьким онукою, я відкрила обійми. А вона якось так зам’ялася, я глянула на чоловіка і він аж весь пополотнів. Я важко сіла просто на підлогу. Як не дивно, але я не відчула нічого, окрім полегшення.
Ми з Любою дружили з інституту, обоє незаміжні і нам нічого й не світило, якщо чесно, бо ні багатих батьків, ні краси ми не мали. Ще й тодішній однаковий одяг за яким ще треба було відстояти в чергах, а щоб пошити щось людське, то так само треба було відстояти за матеріалом. Ми й працювали разом … Читати далі