Останні пів року моя мама благає мене забрати її з села до нас, в столицю. Їй 62 роки. Я довго мовчу. А потім кажу мамі, що я тут живу дуже бідно, ледь на хліб вистачає. Потім кладу телефон. Лягаю, але всю ніч не сплю. Завтра вона знову зателефонує, а я не знаю, що їй сказати. Мене можуть зрозуміти лише мої сусіди в селі, бо вони добре знають мою маму
– Як з мамою поговорю останнім часом по телефону, відчуваю себе винуватою, настрій зовсім пропадає у мене. Останні пів року вона благає мене забрати її до нас, в столицю. Плаче, скаржиться, що пенсія маленька у неї , що ми з Маринкою далеко від неї, що вона одна, а останнім часом щось недобре себе почуває. Я … Читати далі