Романович

Маргарита вже й не пам’ятала, коли востаннє її серце не стискалося від чергового запиту. Роками вона тягнула на собі весь дім, а її чоловік, Віктор, лише «творив» — у своїх мріях. Тепер же він сидів навпроти за столом, спокійний, як ні в чому не бувало, і пропонував їй оплатити путівку на море для своїх мами … Читати далі

Осінній вітер шарпав старі яблуні у дворі, збиваючи на землю останні пожовклі листки. Оксана стояла біля кухонного вікна, тримаючи в руках важкий глиняний кухоль, і дивилася, як через хвіртку впевненою ходою йде її чоловік. За шість років шлюбу з Михайлом вона вивчила кожен його рух, кожен важкий видих після робочого дня, кожну паузу в розмові. … Читати далі

Дерев’яні ворота подвір’я тихо скрипнули, випускаючи ранкову прохолоду назовні, де над шибками сусідських хат уже здіймався тонкий серпанок ранкового туману. Село прокидалося повільно, під дзенькіт відер та далеке мукання корів у черзі на пасовисько. На лавці біля старої груші сидів Остап, задумливо кружляючи в руках погнутий латунний ключик. Метал холодів пальці, нагадуючи про те, що … Читати далі

Боліла спина, а в голові гуділо від пилу. Я ледь підняла з підлоги важку коробку з посудом, відчуваючи, як дрібний бруд в’їдається в пальці. І тут, немов дзвінок до пробудження, з глибини коридору нової двокімнатної квартири пролунав різкий голос: «Анжело, ти там що, застрягла?» – Йду вже, Алевтино Сергіївно, – видихнула я, переступаючи через згорнутий … Читати далі

Смерть Івана Петровича не була гучною. У його вісімдесят два роки серце просто втомилося битися тихо, десь о пів на третю ночі, коли весь дев’ятиповерховий панельний будинок спав міцним, виснаженим буденністю сном. Для нас — його дітей та онуків — він завжди був символом кришталевої, майже аскетичної бідності. Його пенсія розліталася за перші кілька днів … Читати далі

У мальовничому селі, де біля кожного двору на сонечку гріються білі хати, а вздовж вулиць простягнулися рясні вишневі сади, недільні дні завжди мали свій особливий розклад, напоєний ароматом свіжої випічки та тихою сільською погодою. У просторій оселі подружжя Максима та Світлани щотижня збиралася вся велика родина, щоб провести час разом за великим дубовим столом. Світлана … Читати далі

Теплий золотавий вересень у мальовничому селі Вербички завжди розмальовував старі садки в найяскравіші кольори, приносив із полів запах стиглих яблук і гіркуватий аромат сухої трави. На подвір’ї просторої, ошатної хати, де кожен куток дихав спокоєм і турботою, сонячне проміння лагідно торкалося дерев’яної лави біля криниці. Надія, жінка літнього віку, яка присвятила двадцять дев’ять років сумлінній … Читати далі

На околиці мальовничого селища Калинівка, де вечорами над ставком стелиться густий прохолодний туман, а в садках дозрівають пізні солодкі яблука, у просторій сучасній хаті Максима та Соломії панувала зовсім не мирна атмосфера. Надія Іванівна, мати Максима, гостювала в них уже кілька днів, але здавалося, що вона розставила невидимі кордони по всьому будинку. За великим дубовим … Читати далі

Матері не стало вночі. Вона пішла уві сні, тихо, як і жила. Тамара приїхала зранку. У квартирі пахло ліками та старими книгами. На столі лежали окуляри, на підвіконні цвіла герань, яку мати дуже любила. Будинок осиротів. Тамара в розгубленості сіла на кухні. Вона не розуміла, що робити далі, тільки тут усвідомивши, що сталося. *** Після … Читати далі

З глибини квартири долинали голоси. Марія, яка щойно повернулася з роботи, стиснула зуби: ось тільки гостей їй зараз не вистачало. У передпокої стояли дорожні сумки та картаті баули – зважаючи на все, гості приїхали ґрунтовно і надовго.Чоловіка вдома ще не було. Тут із вітальні визирнула свекруха, Галина Петрівна. У свекрухи був свій ключ – Олег … Читати далі