Романович

Наречений перед весіллям кинув купюру циганці-ворожці біля РАЦСу, але, коли вона схопила його за руку й прошепотіла щось на вухо, він завмер на місці… “Не поспішай, золотий. Не сукню твоя наречена в четвер приміряла. З іншим сиділа, плакала. Зараз тобі напишуть — подивися”. Марина вийшла з білосніжного лімузина, оглянула присутніх і, навіть не привітавшись, попрямувала … Читати далі

— Двадцять п’ять років я жив у цьому мовчанні, байдужості до мене й повній відсутності турботи про власний вигляд! Ти зробила наше життя сірим болотом, і сьогодні, у твій ювілей, я вирішив нарешті сказати правду всім нашим родичам, щоб потім ніхто не шепотів за спиною: я йду від тебе до іншої жінки, яка вміє цінувати … Читати далі

— Сину, збирай речі, ви з Оленкою переїжджаєте за місто на дачу, а у твою квартиру ми з батьком заселяємо Дашу, бо їй із дитиною потрібні нормальні умови! Андрій завмер у дверях батьківської кухні, стискаючи в руці зв’язку ключів. Кілька секунд він мовчки дивився на матір, намагаючись зрозуміти, чи це невдалий жарт, чи якась зла … Читати далі

«Ти можеш мати дітей, але тобі не дають народити!» — сказала знахарка, яка прийшла до мого будинку серед ночі… Три тихі удари у двері, коротка пауза — і ще три. Оксана різко сіла на ліжку. Той, хто стукав, не поспішав і не намагався розбудити сусідів. Здавалося, він точно знав, що вона не спить і зараз … Читати далі

— Мамо, він мене кидає! Сказав, що більше не кохає, бо в нього з’явилася інша! — Доню, як це кидає? Та ви ж так добре жили! Що трапилося? — Оксана аж схопилася за голову й притиснула телефон до вуха так сильно, що защеміло в щоці. — Мамо, він уже збирає валізи. Каже, що рішення остаточне … Читати далі

– Відчиняй негайно, Ганно! Довго ще будеш визирати у дверну щілину, ніби якась злодійка?! – різкий, владний голос Марини, якій було шістдесят шість років, розітнув тишу охайного під’їзду й відлунив від свіжопофарбованих стін новобудови. – Ми з Денисом дві години простояли в заторах, добираючись на інший кінець міста! Відчиняй, кажу, не сторонні люди тут під … Читати далі

«Я не відчиню, Лєно. Іди», — сказала я колишній подрузі, яка пів року тому забрала мого чоловіка. Я не впустила її навіть у свій день народження Пів року тому чоловік пішов до моєї найкращої подруги. Я пережила це мовчки. А в день народження вона стояла за моїми дверима й просила впустити її. Та я знала … Читати далі

Музика була тиха й повільна, і зал завмер. Соломія поклала руку на плече Данила, відчуваючи, як тремтять його пальці. Вона майже забула про втому, про шпильки, що боліли в зачісці, і про ранок, коли довелося вставати о п’ятій. Усе здавалося правильним, аж доки за спиною, біля першого столу, хтось не надто тихо заговорив. – Нічого, … Читати далі

– Не вірю! Ти справді вважаєш, що можеш отак узяти й усе знищити, а мене лишити ні з чим? – різкий, пронизливий голос Ірини розітнув передпокій так голосно, що склянка з водою на полиці ледь здригнулася, ніби теж відгукнулася на цю холодну, напружену атмосферу ранкового понеділка. Андрій повільно застібав ґудзик на манжеті сорочки, уникаючи погляду … Читати далі

– Нехай твій Ігор вдавиться своїм дорогоцінним бізнесом! – рішуче урвала Зінаїда. – Ми з тобою тридцять років пліч-о-пліч прожили, одна одній навіть сіль через тин передавали. Які ж ми після цього чужі? Я тобі сказала речі збирати, отже, збирай! У селі будь-яка новина облітає всіх зі швидкістю вітру. Щойно Ігор, єдиний син Марії Василівни, … Читати далі