Романович 
Іван із Тетяною спокійно собі обідали, аж тут двері відчиняються, і до хати заходить якась неохайна жінка. Кинула недбало свій старий рюкзак у куток і каже: — Ну, здорово, батя! — і розкинула руки, мовляв, обійматися прийшла. Іван аж подавився, закашлявся судомно. А Тетяна гнівно: — Ти хто така? І який ще батя? — Жінка … Читати далі
— Не смій їх запрошувати! Чуєш? За жодних обставин! — Та це ж твій день народження. Тридцять п’ять років — серйозна дата. — Плювати. Я їх бачити не хочу. — Стасе, ну скільки можна? Десять років минуло. — І ще десять пройде. І двадцять. Їх для мене не існує взагалі. Ярина сіла поруч, взяла його … Читати далі
— А як тебе звати? Га? Гучніше говори, Данилова Людмила? То ти що, чужа нам? Чому не нашенська, не Кузьменко? Чого прізвище чоловіка не взяла? — бабуся зсунула з голови хустку на плечі й старанно повертала сиву кошлату голову в бік онука та його молодої дружини, намагаючись їх почути. Потім зрозуміла по-своєму, здогадалася все ж … Читати далі
Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли її зупинити. Таня з гуркотом кинула тарілку в раковину. Посудина витримала, не розбилася. Стомлено спершись … Читати далі
— Іди геть!!! Я тобі кажу – йди! Чого ти тут вештаєшся?! — Клавдія Матвіївна з гуркотом поставила на стіл під розлогою яблунею велике блюдо з гарячими пиріжками і штовхнула сусідського хлопчиська. — Ану йди звідси! Коли вже твоя мати за тобою дивитися почне?! Ледацюга! Худий, мов тріска, Саньок, якого ніхто не кликав на ім’я, … Читати далі
— Це тобі, Ніночко, подарунок від мене, — свекруха простягнула коробку і лагідно всміхнулася. Коробочка була невеликою, загорнутою у блискучий червоний пакувальний папір. Можна було подумати, що це книжка чи блокнот невеликого формату в м’якій обкладинці, але за вагою вона була напрочуд легкою. Про подарунок Ніна згадала лише наступного дня, коли чоловік і свекруха поїхали … Читати далі
— Наша ж іменинниця — така господиня, що й годі! Курку спалила, дитину заспокоїти не може, стіл не накритий, — перераховувала свекруха, звертаючись до збентеженої свахи. — Двійку тобі ставлю за виховання доньки! Ніна Іванівна, мама Олени, миттю знайшла вихід, як урятувати іменини доньки. Хоча й чудово розуміла, що ані свати, ані зять не схвалять … Читати далі
— Все, мамо, поїхали ми. — Ольга обійняла матір на прощання і пошепки додала. — Все налагодиться. — Бабусю, а це тобі, щоб ти без мене не сумувала! — маленька Ліза простягнула бабусі зайчика. — Дякую, моя крихітко. Ми з зайченям чекатимемо на твоє повернення. — Надія Василівна поцілувала онуку і ніжно подивилася на дочку. … Читати далі
Льоша, я тебе не розумію. Ти з глузду з’їхав? Що значить – йду? -Те й значить. У мене давно є коханка! Вона молодша за мене на 16 років! І я вирішив, що з нею мені краще! -Вона тобі в дочки годиться! -Нічого подібного! Їй вже 20. Олексій підійшов до неї. -І взагалі. У Валерії дуже … Читати далі
Поїзд прибув на рідну станцію, і Гриша вийшов з вагона. Закинувши на спину рюкзак, він рушив дорогою. Яке ж тут все було до болю знайоме. Цілий рік хлопця не було в рідному селищі. Лише зрідка він отримував листа від батька. Останній раз тато писав йому пару місяців тому. Григорій дуже сподівався побачити зараз його і … Читати далі