Романович

Андрій Сергійович наливав ранкову каву в улюблені порцелянові чашки — ті самі, які дружина колись привезла з поїздки до Відня. Олена Вікторівна стояла біля вікна, гортаючи в телефоні афішу Національної опери України. — Завтра «Лісова пісня», — мрійливо промовила вона. — Пам’ятаєш, як ми вперше туди пішли? Двадцять років тому… — Авжеж пам’ятаю. Ти тоді … Читати далі

– Твою маму не повернеш, але спадок дуже доречний. Ти ж не збираєшся залишати квартиру та дачу в іншій області про всяк випадок? За нерухомістю треба стежити, ремонти робити. – А дача – це взагалі окрема проблема. Влітку там трава, взимку сніг, все швидко прийде в непридатність. – Можна сміливо сказати, що це подарунок долі. … Читати далі

– Так, а що там лишилося після свята? Мені треба ще доньку нагодувати! – Тітка з жадібним занепокоєнням оглядала стіл. Микита подивився на сестру матері, Вероніку Сергіївну, і ледве втримався від різкої відповіді. Гості ще сиділи за столом, а вона вже дістала з сумки три пластикові контейнери. На великій тарілці залишалося кілька шматків запеченого м’яса, … Читати далі

Наталя повільно розмішувала ложкою борщ, хоча в каструлі давно нічого не залишалося, окрім насиченого аромату буряка та свіжої зелені. Світлана Петрівна, її свекруха, сиділа навпроти, відсунувши тарілку з таким демонстративним звуком, наче та була зроблена з кришталю, що розбився об камінь. — І це ти називаєш борщем? — голос Світлани Петрівни прозвучав як вирок. — … Читати далі

— Ти ж у нас добра, Катю, виручай. Оселися поки що на дачі, а ми з Христиною переберемося в твою квартиру, — буденним тоном заявив брат, ніби просив позичити солі чи поділитися рецептом пирога. Катерина саме розставляла на полиці чисті горнятка, коли задзвонив телефон. Серце миттєво стиснулося від передчуття. Дзвінки від Романа ніколи не віщували … Читати далі

Софія стояла біля дзеркала у передпокої, розгладжуючи складки на новій сукні, коли почула кроки. Віктор, її чоловік, увійшов до квартири, навіть не привітавшись. Його обличчя виглядало напруженим, а брови були зсунуті до перенісся — звичний стан, коли він приносив додому «сімейні завдання» від своєї матері, пані Елеонори Петрівни. — Софіє, нам треба серйозно поговорити, — … Читати далі

Дарина зачинила за собою важкі двері квартири й нарешті змогла зняти незручні робочі туфлі. Ноги гуділи так, ніби вона цілий день ходила по розпеченому вугіллю. Десятигодинна зміна на кухні затишного міського кафе сьогодні видалася особливо виснажливою. Субота — традиційний день для сімейних обідів та святкувань, а тут ще й одна з дівчат-помічниць раптово злягла з … Читати далі

Дарія повернулася додому близько восьмої вечора. День видався важким – квартальний звіт, претензії клієнтів, дві наради поспіль. Хотілося лише одного: дістатися до своєї кімнати, переодягнутися і просто полежати в тиші. Ключ повернувся у замку. У квартирі горіло світло, з вітальні долинали голоси. Дарія скинула туфлі, повісила сумку та пройшла на кухню – хотіла взяти води. … Читати далі

Ярослава сиділа на кухонному підвіконні своєї маленької, але такої рідної квартири, спостерігаючи, як вечірні вогні Києва поступово запалюються за склом. Чай у чашці давно охолов, проте вона не поспішала його допивати. У двері подзвонили. Це був наполегливий, уривчастий дзвінок, який змусив її здригнутися. Вона відразу впізнала цей стиль: так дзвонила її мати, пані Людмила, коли … Читати далі

— Тобі вже за сорок, Дарино, давай дивитися правді в очі, твій час просто минув, — спокійно сказав чоловік, навіть не підводячи голови від коробки з рибальськими снастями. Я притримала край картонного ящика, поки Тарас затягував його широким скотчем. Шум пластикової стрічки заповнював нашу орендовану вітальню, і в цьому звуці було щось остаточне. Мій сорокадев’ятирічний … Читати далі