Автор Романович

– Я не зрозуміла! Як це ти більше не будеш до бабусі їздити? Вона до тебе звикла! Сумує! Ти ж у неї, можна сказати, єдина залишилася, окрім мене! Людмила Павлівна кричала так, ніби її невістка, Марина, щойно продала батьківщину. Марина… Продовжити читання →

– Яно, мені мама сьогодні дзвонила. Вона збирається приїхати, – сказав Павло своїй дівчині. – Чудово! – відповіла Яна. – Я нарешті з нею познайомлюсь. – Яно, тільки розумієш, яка справа: мамі може не сподобатися, що ми з тобою живемо… Продовжити читання →

— Леро, нам терміново потрібно поговорити. Це дуже серйозно! О котрій ти повернешся додому? Голос чоловіка Валерії звучав схвильовано, тож жінка не на жарт злякалася. — Що сталося, Славко? — запитала вона. — Я не можу по телефону. Коли ти… Продовжити читання →

Ганна повернулася з Іспанії після шістнадцяти років важкої праці. Виносила чуже сміття, витирала пил, готувала, годувала чужих дітей, а у вільний час – плакала за своїми. Вона поїхала, коли молодшій доньці було десять а синові – дванадцять. Поїхала не з… Продовжити читання →

– Мамо, ти де? – схвильовано кричав у слухавку син. – Куди зникла? Я з роботи прийшов, а вечері нема! – У Наталі своєї спитай, чому вона не приготувала. – То вона тут до чого? Вона також голодна! – Валеро,… Продовжити читання →

— Ні, навіть не просіть! — Ніна Василівна категорично махнула рукою. — Ваша дитина — ви її і виховайте! В принципі, це було справедливо: коли дочка дізналась, що при надії, мама відразу попередила, що допомагати буде помірно — і, бажано,… Продовжити читання →

– Ідіть негайно! Щоб вашого духу тут не було, – Артем тягнув тещу, яка ледь стояла на ногах, до чорного ходу ресторану, – і прикрийтеся чимось. Я викликав таксі, зараз під’їде. – Артеме, не сердься на мене, всім же сподобалося,… Продовжити читання →

— Марку, передай Ані соусницю, — вимовила Світлана Анатоліївна спокійно й чітко, але я встигла помітити, як сіпнулась її губа — ледве вловимий знак зневаги. Я повільно підвела погляд від тарілки. На бездоганно білій керамічній поверхні застигла темно-червона пляма бурякового… Продовжити читання →

Коли Ігор пішов із сім’ї, синові було лише шість. Малий Андрій тоді стояв на підвіконні й кричав: «Тату, не йди!», а той лише відвернувся, аби не бачити ці сльози, бо сам ледве стримував свої. Йому і справді було дуже важко,… Продовжити читання →

Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли… Продовжити читання →