Романович

Діти скинулися й відправили мене до санаторію на день народження. Я раділа. А коли повернулася — у моїй квартирі вже жили чужі люди. Не чужі. Свої. Діти. Але в той момент, коли я відчинила двері й побачила в коридорі чуже взуття, чужий одяг і дитячий самокат, якого в мене ніколи не було, — вони стали … Читати далі

— Бувають дні, коли один випадковий дзвінок у двері здатний перевернути весь ваш звичний, розмірений світ догори дриґом. Ми з чоловіком чекали на спокійні вихідні, а отримали колоритну гостю з величезною валізою, яка з порогу почала диктувати свої правила. Найдивовижніше, що ця абсолютно незнайома жінка за кілька годин зуміла подарувати нам стільки тепла, скільки ми … Читати далі

На весіллі дочка кинула мені: «Ти для мене більше не мати!»…   …— Ці золоті банти виглядають так, ніби ми зібралися грабувати циганський табір! Вероніка з огидою відкинула край багатошарової фати й втупилася в декоратора. — Я ж чітко замовляла відтінок «пильної троянди»! А це що? Колір дешевої фольги з супермаркету! Олена Вікторівна стояла біля … Читати далі

— Знаєте, я завжди вірила, що родина — це фортеця, де тебе захистять від будь-якої бурі, особливо коли ти роками віддавала їм усе до останньої копійки. Але коли мій власний світ зруйнувався і я прийшла до батьківського порогу просто перечекати негоду, двері переді мною зачинилися. Виявилося, що без мого гаманця і безкінечних грошових переказів я … Читати далі

Місто Бориспіль зустрічало ранок густим, майже відчутним на дотик туманом, що огортав старі багатоповерхівки, наче намагаючись сховати їхню втомлену від часу архітектуру. У квартирі на третьому поверсі, де кожен куток був просякнутий звичками минулих десятиліть, повітря здавалося важчим, ніж на вулиці. Вікторія стояла біля вікна, спостерігаючи, як сонце повільно пробивається крізь серпанок. Вона щойно поставила … Читати далі

— Ти справді думав, якщо приведеш її до нашого дому, я слухняно називатиму її мамою і забуду все, що було раніше? Яка  вчителька, вона  може ставити мені відмінні оцінки в журналі, але в моєму особистому житті вона назавжди залишиться чужою людиною, яка просто забрала мого тата! У свої п’ятдесят два роки я твердо знала одну … Читати далі

— Який тобі відпочинок?! Ти що, не бачиш, у мами паркан на дачі похилився? Я замовив бригаду, купив ковані ворота й тротуарну плитку на всі гроші! — Андрію, ти що робиш? Нам виїжджати через чотири години, таксі замовлено на ранок! — Ольга завмерла у дверях спальні, стискаючи у руках сумку з косметикою. Картина, що постала … Читати далі

Наталя народилася на свято Петра і Павла. Щороку вона намагалася саме в цей час, наприкінці червня, взяти відпустку і поїхати кудись далеко, де її ніхто б не знав і де вона могла б хоч трохи відволіктися від сумних думок. Це вже стало її традицією — втікати від власного дня народження, від спогадів і від жалю … Читати далі

Автомобіль Ігоря зупинився біля знайомого перекошеного паркану. Ганна, притиснувши чоло до скла, вдивлялася в зарослі бур’яном краєвиди. Десять років у Польщі змінили її, але пам’ять берегла картини минулого: батька, маму, і молодшого брата Миколку, з яким вони колись вчили вірші під ковдрою. На задньому сидінні тихо спав їхній син Андрійко. Ігор кинув на дружину турботливий … Читати далі

– Дивні вони, і як тільки з усім справляються? – люди в селі скоса продивлялися на хату літнього Яреми, до якого переїхали жити і син, і внук. На околиці села, де стара липа притуляється до хати, жила родина Петричів. Троє чоловіків – дід Ярема, батько Олексій та син Назар – тримали господарство, як уміли, злагоджено, … Читати далі