Ти ж сам казав, що вона тобі не рідна мама. Я розумію, що ситуація серйозна, але ж не везти її до нас додому, глянь, яка вона брудна. Для цього є спеціальні заклади, – шипіла на вухо Лариса, яка назвала себе нареченою Андрія, і яка приїхала разом з ним. Людмила Вікторівна все розуміла – діти вирішили відвезти її у притулок для літніх людей. Не хотілося покидати рідний дім, але що поробиш. Андрій і справді був їй не рідним, а інших родичів у старенької не було. У важких роздумах Людмила Вікторівна зайшла в хату, і як наказав син, вона стала збирати лише найнеобхідніше. Деякі речі, які довелося залишити, але які були дорогі її серцю як пам’ять, вона брала у руки, цілувала і плакала. – Мамо, ти збирайся, а я відвезу Ларису і повернуся за тобою, – сказав Андрій і завів машину
– Ти не можеш тут жити, мамо, тому збирайся. У нас інших варіантів просто немає, – сухо і спокійно сказав Людмилі Вікторівні син і наказав брати з собою лише найнеобхідніші речі. У її сусідів трапилася біда, була пожежа, і вогонь та дим перекинулися і на дім Людмили. Будинок вцілів, вогонь швидко погасили, але жити в … Читати далі