Романович – Сторінка 383

— Мати, зустрічай дітей, – крикнув майбутній свекор. Із простору будинку випливла повненька жінка у фартусі поверх ошатної кофти. Вона посміхалася, і теж підійшла та міцно обійняла Аліну: — Ну, здрастуй, донечко. Здрастуй, Алінко! Заходьте, що стояти? Стіл уже накрито. Мабуть, традиція в них така – усі обіймаються. Але обійматися зі слабо знайомими людьми не хотілося. Ну, та гаразд. Стіл, що чекав на них, одразу допоміг забути всі невдоволення. Але затиск залишився

Вони сиділи, закутавшись у ковдру з ногами на старенькому диванчику, і пили чай із печивом. У квартирі було прохолодно і на плечах обох накинуті светри. Сьогодні був вихідний. «Ось так би й сидіти все життя поруч із Вітькою» – думала… Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

– А час скінчився, все, стара, пожила. Допоможи мені помитися, одягну нову сукню. Ну, це ми потім з тобою обговоримо, хто ховати буде, хто могилку копати стане, час поки є

Баба Марія, яку зазвичай кликали просто Маня надумала йти з життя. Була п’ятниця, обідній час, посьорбавши каші, запивши молоком, вона, втерши фартухом рота, дивлячись через скло кухонного вікна кудись у далечінь промовила звичайним, безбарвним голосом: – Валька! Після завтра помиратиму,… Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

— Ох, Наталю, і не пощастило ж тобі з матір’ю! Вертихвістка скажена вона, ось що! І татусь у тебе такий самий! Що одному, що іншому – гулянки тільки й потрібні! А що літечко коротке – про те їм і знати не хочеться! Та й минуло вже воно! Дитя по двору бігає, а їм все одно – волю подавай! Я, ось, що тобі скажу, Наташко! Просися до тітки! Нехай Нінка тебе забере! У неї хоч сита будеш! А якщо з батьком залишишся, то нічого доброго на тебе не чекає! Так і знай! У нього будинків – як у зайця теремів! Він уже, он, нову сім’ю собі пригледів! А тебе куди? Його коханка тебе не прийме. У неї своїх – семеро по лавках! Зайвий рот ні до чого! Зрозуміла

— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри батька Наталі, був холодний, як лід, і такий спокійний, немов нічого й… Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось на згадку. Не у фізичному сенсі, як пам’ятний предмет, хоча потім у мене він з’явився – кришталева сільничка зі срібним обідочком з її старого весільного набору, а щось особливе, рідне, близьке та улюблене

Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось на згадку. Не у фізичному сенсі, як пам’ятний предмет, хоча потім у мене він з’явився – кришталева сільничка зі срібним обідочком з її старого весільного набору,… Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

«Можна! – вирішив він, увімкнув запис екрана, зайшов у месенджер, прикріпив фото телефону, що лежав у коридорі, і надіслав матері повідомлення: – Ти забула свій телефон у коридорі». Це було дуже смішно. Як і герой ролика, він планував зняти шикарне відео – спочатку повідомлення, потім перелякану матір, що повернулася з півдороги, а потім її розсерджене обличчя, коли він скаже, що вона попалася на жарт – ось же він, телефон! У її руках!.. А-ха-ха

«Ранок добрим не буває», – думав Федір, шістнадцятирічний підліток, ліниво гортаючи стрічку новин у телефоні й по ковтку відпиваючи з горнятка запашну каву. До третьої години ночі він зависав в інтернеті, тож сьогодні відверто не виспався і настрій мав найгірший…. Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

— Хочеш я тобі допоможу піти? Це не боляче, – посміхався він їй, дивлячись в обличчя. Її повіки злегка здригнулися. – Ти втомилася від цього, я теж. Я тобі допоможу, мені розповіли як. — Ви тут? – у дверях палати з’явився лікуючий лікар, – Доброго дня. Мені повідомили, що ви прийшли. Я змінив схему лікування, призначив нові препарати і… — Робіть, що вважаєте за потрібне, – Антон не став слухати лікаря і просто вийшов із палати

— Що ж ти все живеш, мене мучиш?! – Антон смикнув гнучку трубку крапельниці. Молоденька медсестра увійшла в палату, і Антон швидко встав зі стільця, залишивши зухвалу витівку, немов його застали на місці злочину. — Лікар новий де? — У… Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

— Ну, що з нього за чоловік, – бурчав тато, – ні руками нічого робити не вміє, ні головою. Напевно, щось подібне чув про мене від свекор і чоловік. Але мої батьки були готові дати грошей нам на перший внесок на квартиру, а свекри – ні. Вони віддали перевагу іншому варіанту – перед самим весіллям Максиму купили машину. — Ну-ну, – посміхнулася моя мама, коли сваха оголосила про їхній подарунок, – жити йому ніде, вкладатися у спільну власність дітей не схотіли, а машина – особиста власність? Хитро, але нерозумно

— Любий, – кажу чоловікові, – можна я до батьків на машині доїду, погода така мерзенна, дощ іде. Не хочеться стояти на зупинках. Від маленької квартири, яку ми з чоловіком винаймаємо, до моїх мами та тата на машині їхати 40… Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

— Ну в мами завжди був поганий апетит. Вона не любить суп, а від макаронів поправляються. А вона за фігурою стежить. — Дивна дієта, не знаходиш? Кава з тістечком як рідна залітає, а макарони мабуть із ворожого табору, одразу на дупі відкладаються. — Ну перестань! Тобі шкода, чи що? — Ні, але я іноді теж хочу чай попити. Іду з роботи, впевнена, що вдома є солодке, а виявляється, що з солодкого тільки цукор і її нудотні посмішки

— Дорогі гості, а вам господарі не набридли? – Катя кипіла, немов розігрітий чайник. — А що таке? – здавалося, Зінаїда Петрівна була щиро здивована обуренням невістки. — Вам додому не пора? Начебто ремонт закінчився! — Ну і що? Мені… Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

Мама згорнулася клубочком і заснула. А Люба — до лікаря побігла. Запитати, порадитись. Голова була ватяна, хотілося втекти від проблем

— Ой, я б так не змогла. Людина, наче овоч робиться. Зійти з розуму можна з лежачими хворими! Здавати їх треба у спеціальні місця! І не дивись на мене так! Тварин геть присипляють. І нічого. А ми всі такі гуманні…. Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

— Що ж мені робити? — А я знаю, що тобі робити?! Ти коли в постіль з ним стрибала, мене не питала: “що мені робити?” — Я на третьому курсі в інституті вчуся заочно. У мене вдома мама і брати ще маленькі. Мені йти нікуди. І Олексій говорив, що ви давно живете як чужі люди. Він просто через дітей із вами живе. — Так?! – Люся відчувала, що її терпінню приходить кінець. – Ти мені номер телефону й адресу свою залиш, я з тобою зв’яжуся

— Доброго дня, тут Олексій живе?— Так… А ви з якого питання?— Ви його мама?— Я?! Дружина! Дівчино, ви що хотіли?— Він зараз у лікарні, і я не знаю про його стан, мені нічого не кажуть – не належить. Тільки… Продовжити читання →

6 Серпня, 2025 0

Автор Романович