Романович 
Тиша в моєму будинку на Полтавщині розірвалася о 2:47. Я прокинувся за секунду до того, як телефон завібрував на тумбочці. Це стара звичка. Двадцять два роки в розвідці залишають по собі рефлекси міцніші, ніж дружба, любов і навіть вік. На екрані світилося лише одне ім’я: Надія. Я не злякався одразу. Страх приходить потім. Спочатку приходить … Читати далі
Кіра на мить завмерла, стискаючи телефон так, що побіліли пальці. Вона відразу впізнала цю інтонацію. Не за тембром, ні. За манерою говорити: без зайвих слів, із легким присмаком зверхності. Так говорять люди, які наперед знають, що їм “нічого за це не буде”. — Добрий день, — обережно сказала Кіра. — Це Кіра. Можна тата? У … Читати далі
— Ти мене вибач, Марино, — якось увечері, ховаючи очі, видав чоловік. — Я зустрів іншу жінку. Давай розлучимося? Марина просто остовпіла. Чого-чого, а такого вона точно не очікувала. Жили вони з Денисом добре. Та що там добре — чудово жили! Звісно, якісь моменти стали не такими яскравими, як п’ятнадцять років тому, а то й … Читати далі
Успіх не завжди приходить з гуркотом барабанів чи спалахами феєрверків над головою. Для Миколи він завітав тихо, наче ранковий туман над Десною у рідному Чернігові, де він провів свою юність. Це був той особливий вид тиші, який настає після дворічного марафону безсонних ночей, випитих літрів міцної кави та нескінченних суперечок з колегами-програмістами. На екрані монітора … Читати далі
Оксана сиділа на кріслі в кімнаті і дивилася на килим. Вона не знала, що їй робити. Щойно дівчина дізналася, що вона в положенні. Підтвердилося те, за що вона переживала найбільше… Це було несподівано і нікому не потрібно… -Що ж скаже Євген? – подумала жінка й заплакала. В Оксани вже було двоє дітей і третя їй … Читати далі
Оксана сиділа на кухні, втупившись у чашку давно холодного чаю. За вікном поволі сідав вечір, а в душі — знову той самий глухий біль. Двері тихо відчинилися. Андрій зайшов, намагаючись виглядати звично. — Ти вже вдома, — кинув він, знімаючи куртку.— Як бачиш, — спокійно відповіла вона, не підводячи очей. Тиша між ними була густою, … Читати далі
— Набридло! Скільки можна?! Кожне свято одне й те саме! — обурився Діма. Вони з Вікою одружилися два роки тому. Спочатку йому подобалося, що вона швидко ставала центром будь-якої компанії. Весела, розкута. Вона не вимагала пояснень, коли він затримувався на роботі, не ревнувала. А потім йому набридло. Кожен вихідний – гулянки. Коли почув, як по … Читати далі
– Ларисо, тут така справа… У нас неприємності. Мені зарплатню урізали. Володимир сидів на краю ліжка. Лариса відклала книгу і підсіла до нього, торкнулася руки. – На скільки? – На дванадцять. Типу оптимізація, нова структура відділу… – він потер перенісся. – Корнійчук сказав, що це тимчасово, але сама розумієш, як у нас тимчасово працює. І … Читати далі
Непроста історія розгорнулася у мальовничому Миргороді, місті, де зазвичай шукають спокою біля цілющих джерел та прогулюються тінистими алеями курорту. Проте в родині Ковальчуків під дахом охайної трикімнатної квартири розігралася справжня буря, що назрівала роками під солодкуватим соусом «турботи» та «сімейного обов’язку». — Збирай свої манатки і вимітайся до мами! Тут тобі не притулок для ледарок! … Читати далі
Травень у Полтаві — це особливий час. Місто, що взимку здається сонним і трохи провінційним, навесні вибухає таким розмаїттям зелені, що пагорби над Ворсклою стають схожими на величезні смарагдові хвилі. Повітря гусне від аромату бузку, а старі каштани на Жовтневій вулиці розпускають свої білі свічки, ніби готуючись до великого свята. У квартирі Оксани та Андрія, … Читати далі