Автор Романович
— Катю, Сашко вже тобі сказав? — затараторила свекруха. — Дивись! Буде двадцять чоловік. Тому готувати почнемо вночі. Я приїду заздалегідь о шостій вечора напередодні. — Що? Вночі? — посміхнулася невістка. — Ні, я на це не підписувалася. — Та… Продовжити читання →
Наталя поверталася з роботи втомлена, але задоволена. Завершили великий проект, отримали премію. Можна нарешті дозволити собі відпустку — першу за три роки. Три роки, протягом яких вона працювала на знос, економила кожну копійку, відмовляла собі в усьому. Все заради того,… Продовжити читання →
— Он він. Дивись, знову прийшов, — сказав один менеджер іншому. — Зараз кота дістане й почне питати, яка машина йому подобається. — Та ну тебе. Що ти таке верзеш? Іди проспись, — відповів йому другий недовірливо, а тим часом…… Продовжити читання →
— Олено, ось тільки не треба робити такі очі. Я що, не права? Я до вас у няньки не наймалася! — вкотре відрізала Людмила Іванівна єдиній доньці. — Мамо, ми тебе годину попросили з Тимофієм посидіти, і ти з нас… Продовжити читання →
У селі всі знали сестер Ковальчук – Любов та Марту. Старша, Люба, вийшла заміж рано, в двадцять, народила трьох дітей і жила в тій самій батьківській хаті з чоловіком, батьками та дітьми. А Марта… Марта не поспішала. Завжди була тиха,… Продовжити читання →
– Василю, ти ж свій, брат рідний… Допоможи. Я знаю, в тебе є, – просила Надя, схрещувала руки, ніби благала не просто про гроші, а про останню надію. Василь мовчав. Йому важко було чути це з вуст рідної сестри. Надя… Продовжити читання →
Коли я зліг, поруч залишилась тільки вона… Моя старенька собака, яка не втікла і не відвернулася. Говорять, справжня відданість пізнається не в радості, а в біді. Раніше я не вірив у це. Поки був міцним, щасливим, оточеним людьми, світ здавався… Продовжити читання →
На широке паркування елітного фітнес-клубу повільно опускався похмурий ранок, а легкий морозець прохолодою пестив щоки перехожих. Микола Семенов впевнено припаркував свій сріблястий Mercedes на виділеному для VIP-клієнтів місці. Його автомобіль, як і сам Микола, випромінював успіх і статус – все… Продовжити читання →
Андрій штовхнув двері квартири плечем, оскільки руки були зайняті. В одній руці — портфель, в іншій — коробка з новим смартфоном, який він купив по дорозі додому. Всередині все стискалося від знайомого почуття провини, але він змусив себе випрямити плечі…. Продовжити читання →
— Мамо, чому так рано встала? — Андрій зайшов на кухню, потираючи очі. — Ще й шостої немає. — Торт сам себе не зробить. — Людмила Дмитрівна вже відділяла жовтки від білків, рухи швидкі, звичні. — Твій ювілей, забув? —… Продовжити читання →