Автор Романович
Цей день здавався звичайним. Автобус рухався містом, зупиняючись на зупинках, де люди поспіхом заходили та виходили. Дощова осіння погода додавала сірості настрою, але Олександр звик до таких буднів. Він уважно стежив за дорогою, коли раптом на одній із центральних зупинок… Продовжити читання →
Ігор розумів, що доведеться жити йому з важким тягарем до кінця життя… Хоч ще й не старий, п’ятдесят один рік, начебто. Ще й не вік для порядного чоловіка. Про таких, як Ігор говорять – «народився під щасливою зорею». З молодості… Продовжити читання →
– Ну, що ти лежиш? – стара, сердита і сонна після ночі медсестра тицьнула дівчинку під ребро, – вставай, дитину треба годувати.Дівчинка-підліток не ворухнулася. Люба спостерігає за нею, прикладаючи до грудей маля Аню, яка жадібно хапає груди. “Дитина зовсім, –… Продовжити читання →
– Ольгу пам’ятаєте? Дівчинку з дитячого будинку, яку ваш Максим за дружину взяв, а потім після наклепу доньки вашої, Віки, з дому вигнав? – І з вашою, між іншим, участю! Пам’ятаєте, бабуся Рита?.. … Дякую, що ти так добре Олену… Продовжити читання →
– Мамо, ти вдома? Відчиняй, – моя дочка Анна, яка приїхала до мене з самого ранку, стукала мені у шибку. В той день я чекала гостей, але не Анну точно. До мене мав приїхати Михайло, ми домовилися, що я позичу… Продовжити читання →
– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – нотаріус, Степан Маркович, дістав якісь папери. – Про що? – Вона здивовано підняла брови. – Який заповіт? Він не мав жодного заповіту. Та й навіщо? Я єдина спадкоємиця. –… Продовжити читання →
– Привіт, Галинко, зайшла до тебе, щоб новину сказати. Люба приїхала, так що чекай гостей. Ти, головне, не переживай, ми тут з сусідами усі засвідчимо, як воно було. Але кажу тобі, щоб ти готова була, – Стефа прибігла до сусідки… Продовжити читання →
– Ох, яка все ж таки чудова у вас квартирка! – Зінаїда Михайлівна казала це щоразу, коли приїжджала у гості до сина Олега. Той лише завжди ніжно і якось гордо посміхався у відповідь на її милування. Не рада була лише… Продовжити читання →
– Мамо, як мені це сказати? – зітхнув Рома. – Ти уявляєш, як мені їй зізнатися, раз у тебе і то, душа пішла в п’яти? Олена Іванівна сіла навпроти сина. – Давай подумаємо. Віка твоя вже не видужає. Уся її… Продовжити читання →
– Мати, хліба подай! – невдоволено гаркнув Федір Петрович. – Ну, скільки чекати? Суп холоне! Не люблю я теплий. – Несу, Федю, несу. Ось, свіженького тобі нарізала, спекла щойно. Варвара метушилася, намагалася догодити чоловікові. Дуже вже він суворий, коли голодний…. Продовжити читання →