Автор Романович

Коли я вийшла на сходовий майданчик викинути сміття, він усе ще сидів біля самих дверей. Мій Арчі. Рудий, з білою «жилеткою» на грудях і з тим самим лінивим, майже глузливим поглядом. Наче не він лише кілька годин тому влетів на… Продовжити читання →

– Як не сплатив? Ти що? Чому? – здивовано виглянула Світлана з ванної, де в цей час прала руками речі доньки. У садок дитину водити треба, а чистий одяг закінчився, і як на зло, зламалася пралка. А на ремонт зараз… Продовжити читання →

– Ти знову поставила чашки не туди, – сердито кинув Сергій, зазираючи в кухонну шафку. – І добрий ранок тобі, – втомлено усміхнулась Олена, продовжуючи різати хліб. – Може, кави? Сергій щось буркнув собі під ніс і вийшов з кухні…. Продовжити читання →

– Село, городи, гумові чоботи – мені все це набридло. Іване, ти вибач, але різні ми з тобою. Я йду, – Галина збирала речі, а Іван просто не міг зрозуміти, що він зробив не так. Усі так живуть, а як… Продовжити читання →

Чому Аліна пішла від першого чоловіка, вона нікому не говорила, тільки ось життя її після цього круто змінилося. Вона звільнилася з роботи і пішла вчитися на кухаря. Готувати Аліна любила з дитинства: її бабуся з п’яти років привчала до плити,… Продовжити читання →

Коли син привів цю дивну дитину, Ельвіра мало не заплакала. Але не від жалості до хлопчика, хоч виглядав він так собі: волосся як гніздо, аж очей не видно, черевики брудні, одяг явно з чужого плеча, і навіть через об’ємну футболку… Продовжити читання →

Я прокинулася від звуку дзвінка. Годинник на тумбочці показував сьому ранку. Субота. Хто, чорт забирай, дзвонить у таку рань? Діма вже тупав до дверей, бурмочучи щось про “напевно, доставлення”. Я натягла ковдру на голову, сподіваючись трохи поспати, але тут почула… Продовжити читання →

Марта приїхала в місто після весілля, несучи з собою кілька скромних речей і велику надію, що буде щаслива з Назаром – її чоловіком, добрим, уважним, трохи мовчазним, але з щирим серцем. Вони орендували невеличку квартиру, а кожну неділю ходили до… Продовжити читання →

– Іро знайомся, це Ельза! – широко посміхаючись, Вадим представив свою собаку молодій дівчині років двадцяти, яка стояла на порозі в блискучих туфлях на десятисантиметрових шпильках, через що була вищою за хлопця майже на голову. – Вона добра і дуже… Продовжити читання →

– Ірочко, як же так? Виходить, ти гроші взяла та ще й квартиру вимагаєш? – Не добре це, дівчинко, – зітхнув дядько Петя. – Бабуся ж справедливо все розділила. Батько Ірини та Поліни – високий сивий чоловік – повільно підвівся… Продовжити читання →