Автор Романович

– Марійко, не барися, бо маршрутка не чекатиме! – гукнула з веранди бабуся Оля, поправляючи хустку. – Та вже, бабусю, я тільки воду закрию, – озвалася дівчина, закидаючи рюкзак на плечі. Був квітневий ранок. Небо затягнулося хмарами, але ще не… Продовжити читання →

– І знову те саме, знову він пішов… – зітхнула Галина, закриваючи за Миколою двері. Це був уже, здається, восьмий раз. І кожного разу вона казала собі: «Це – востаннє». Але щоразу її серце не витримувало. Вони одружилися ще зовсім… Продовжити читання →

– Марічко, виручай, – подруга говорила з вдаваною легкістю, – мені поручитель потрібен. Позику хочу взяти. – Ні, Олено, я на це не піду, – твердо відповіла Марія відразу, не подумавши навіть секунди, – вибач. – А чому так? –… Продовжити читання →

Видно, мені на роду написано не зазнати щастя в особистому житті, а тільки розчарування. Перший раз я закохалася ще школяркою в молодого хлопця Євгена, потім моя найближча подруга познайомила мене зі своїм знайомим Миколою, на той час уже розлученим, потім… Продовжити читання →

– Ну і чому я тоді не пішла? – буркнула Олена, скоса глянувши на чоловіка. – Бо не мала куди, – не відриваючись від газети, відповів Григорій. – Знайдеться, коли дуже хочеться, – не вгамовувалась вона. – От тільки не… Продовжити читання →

– Сергію, синку, не для того я тебе, ростила, ночами не досипала! Не шарпай мого материнського серця! Припини зустрічатися з Настею! Віра Петрівна важко опустилася на кухонний стілець і театрально схопилася за серце. Від її слів син Сергій остовпів. –… Продовжити читання →

Маргарита Іванівна з докором подивилася на сина, але нічого не сказала. – Мамо, це Ірина. Якщо ти не проти, ми поки що поживемо в моїй кімнаті. Не хвилюйся, ми скоро одружимося. – А як же Тамара? – Маргарита Іванівна не… Продовжити читання →

– От тільки не кажи, що знову йдеш до мами! – гаркнув Степан, кидаючи на стіл ключі. – І що, як йду? Там хоча б хтось мене вислухає, – Марічка одягала пальто, в очах – сльози. – Ой, звичайно! Мама… Продовжити читання →

– І що тому Івану треба? Бач, який, ніхто йому не підходить, – шепотіли односельці за спиною, коли почули, що знов дружина від нього пішла. Іван завжди був чоловіком видним – високий, плечистий, з добрим голосом і світлими очима. Жінки… Продовжити читання →

Валентина завжди вважала свій шлюб вдалим, а сім’ю – дружною. Чоловік, Максим, був керівником відділу у солідній фірмі, сама вона викладала у медичному коледжі, їхній десятирічний син навчався у школі та займався спортом – відвідував секцію дзюдо. Жили у своїй… Продовжити читання →