Автор Романович
– Я не знаю, як у мене там на чужині складеться, тому і хочу, щоб батьки свій будинок на мене переписали, – заявила нам усім моя молодша сестра Ольга, коли приїхала в гості і всі ми зібралися за родинним столом…. Продовжити читання →
Сіре небо нависало над містом, наче важка ковдра. Дощ, який почався дрібною мрякою, поступово посилився і стукав по склу, а його краплі, скочуючись склом, залишали за собою маленькі доріжки. За вікном все виглядало мокрим і похмурим: калюжі розтяглися по асфальту,… Продовжити читання →
– Краще б вона нічого не приносила, купує все найдешевше, наші діти таке не їдять. А потім ще й ображається, що внуки не хочуть з нею спілкуватися, – Надія крутила в руках горнятко з запашною кавою, дивилася на полуницю, яку… Продовжити читання →
– Валентин Миколаївно, це вам. У подарунок від нас з Анютою. – зять, Анатолій, простягнув тещі подарунок. Запрошені гості з цікавістю подивилися на іменинницю, і вона задовольнила їхню цікавість, розкривши конверт. – Ого! – очі тещі округлилися. Вона не очікувала… Продовжити читання →
– Сама подумай, куди я тебе впущу? Тут двокімнатна! Уп’ятьох жити, чи що? Голос Олени був натягнутий, як цирковий канат. Якщо натиснути ще сильніше – самовладання лусне, і назовні поллється щось дике, пекуче і, можливо, нецензурне. Марина сиділа на краю… Продовжити читання →
Кіт стрибнув у відчинене вікно водія, адже попереду стояла коляска з маленькою дитиною… Саме в цей момент через кущі вискочив Сірий — промайнув стрілою і, не зменшуючи швидкості, стрибнув просто у відчинене вікно машини. Опинившись у водія на колінах, він… Продовжити читання →
– Добре тобі, Ганно, твої донечки мирно живуть, ніколи між собою не сперечаються, – якось зауважила сусідка, в якої на подвір’ї діти завжди зчиняли галас, бо вічно щось поділити не могли. – Так, мої дівчатка – золоті, я ними дуже… Продовжити читання →
Костик сидів в інвалідному візку й дивився крізь запилене скло на вулицю. Йому не пощастило: вікно лікарняної палати виходило у внутрішній двір лікарні, де був затишний сквер із лавочками та квітниками, але майже не було людей. До того ж, стояла… Продовжити читання →
– Мамо, нагадую тобі, що в суботу я прийду додому не один. Я запросив Ольгу з донькою – вам настав час познайомитися, – попередив Альбіну Василівну син. – Не бачу потреби, Андрію, знайомитися з черговою твоєю пасією, – відповіла мати…. Продовжити читання →
– Мамо, ну ти ж усе одно на пенсії, – почала я, намагаючись говорити бадьоро, ніби не збиралася зараз всучити їй двох своїх дітей на три місяці. – Забери онуків на літо! Ну будь ласка! Мама втупилася в екран відеозв’язку,… Продовжити читання →