Автор Романович
Травень цвів бузком і дихав теплом, але в заміському будинку на околиці, де родина Ковальових святкувала день народження свекра, повітря було просякнуте напругою. Стіл ломився від шашликів і салатів, діти верещали на галявині, а дорослі підіймали келихи під тости. Юля,… Продовжити читання →
Ліля на думку матері засиділася в дівках. Жінка раз у раз спонукала доньку завести кавалера, і бути більш поступливою та м’якою. — Ти зі своїм характером точно одна залишишся, – казала мати, – хоч би дослухалася, не перечила ні мені,… Продовжити читання →
– Я хочу розлучитись, – сказала Ірина досить буденним тоном. Вона стояла спиною до нього, ніби за вікном відбувалося щось важливіше за їхнє спільне життя. Андрій навіть не підняв на неї очей. – Добре, – тихо погодився він. Ірина завмерла…. Продовжити читання →
Нас із братом у родині двоє. Ми завжди жили дружно, любили батьків, вони нас. Ходили в гості до бабусь, звичайна сім’я, ніколи ніякого поділу не було. Якщо мені купують іграшку, значить і братові теж, мені морозиво, йому таке саме. Ніколи… Продовжити читання →
– Мамо, а ти справді не будеш плакати, коли я з іншою мамою і татом поїду на море? Лізі чотири роки, вона базікає все, що спаде на думку. Тетяна дивиться уважно на дорогу, потім різко обертається до доньки. -Що? Лізо,… Продовжити читання →
– Та не буду я ці відходи їсти! – випалила Віка, відсуваючи тарілку з м’ясом по-французьки. – Суші там, чи тирамісу немає, чи що? Я завмерла, тримаючи ложку в руці, і подивилася на брата. Микола сидів, дивлячись на стіл, явно… Продовжити читання →
Батька свого Арина не знала і ніколи не бачила, він зник ще до її появи. Звичайно, дівчинка питала про нього матір, але та тільки хмурилася і веліла займатися корисними справами, а не про нісенітницю питати. Бабуся теж була небагатослівна: –… Продовжити читання →
— Ми квартиру на Сергія переписали одразу ж, як ти вийшла заміж, — повідомила доньці Зоя Костянтинівна. — Ми з батьком порадилися й вирішили, що дачу теж залишимо синові. Світлано, не дивись так на мене! Сергію потрібен міцний фундамент. Тобі… Продовжити читання →
Коли всі, хто прийшов попрощатися, розійшлися по хатах, біля свіжої могили залишився лише Федір. Він довго стояв у тиші, потім ступив уперед, торкнувся дерев’яного хреста і тихо промовив: – Обіцяю тобі, Марійко… Я жодну жінку не пущу до нашої хати…. Продовжити читання →
– Віро, як це ти не підеш? Ти хоч розумієш, як мені буде без дружини на цьому весіллі? – в розпачі став проситися Петро. – Не піду, бо мені нема чого там робити. І тобі не раджу туди йти, –… Продовжити читання →