Автор Романович
– Степан, я не розумію, що ти хочеш, – сказала Катя. – Та нічого особливого, – озвався Степан. – Просто хочу побути на самоті, перепочити. Ось … З’їзд на дачу, розслабся, скинь пару кілограмів. Бо зовсім розпливлася. Він гидливо ковзнув… Продовжити читання →
“До зарплати ще тиждень. Син захворів. Грошей зовсім не лишилося. Добре хоч сама в аптеці працюю!”- Сумні думки мучили Світлану, яка повертається цього ранку з аптеки. “У кого зайняти? Хоча б тисячу. А краще три. Адже їх і віддавати треба…. Продовжити читання →
Не встигла моя мама нам з чоловіком поспівчувати, як відразу покликала мене на сторону, сказала, що має до мене серйозну розмову. – Юля, ти ж розумієш, що тепер усі гроші, які у вас є, ти маєш сестрі віддати? – заявила… Продовжити читання →
– Нема вам чого додому їхати, нас вдома не буде, – каже мені невістка по телефону. – Як не їхати? Я вже і відпустку взяла. А де ж ви будете? – розгублено питаю. – Ми до моїх батьків поїдемо на… Продовжити читання →
– Тетянко, люба, проходьте, роздягайтеся, – Лідія Василівна обмахнулася рушником, витираючи мокрі руки. У передпокої пахло хвоєю, мандаринами і чимось смаженим. – Дякую, – Таня обережно поставила свою витончену сумочку на полицю для взуття, оглядаючи тісну, але затишну квартиру. Її… Продовжити читання →
– Для Маринки і Кирила – найкращі місця, – каже моя свекруха. Щойно ми зайшли в святкову залу, свекруха кинулася до мене з радісним виразом обличчя, і посадила на найкращі місця. В ресторані було багато людей, сестра мого чоловіка святкувала… Продовжити читання →
– Ні, ну а що такого? Ти що, не згодна? Мені здається, думка слушна. – Ну, ти ж від бабусі трикімнатну отримала? Так продай її, та купи моїй мамі будинок, – сказав Андрій, дивлячись на дружину через свої окуляри в… Продовжити читання →
– Мамо, я в тебе тиждень поживу? – На порозі квартири Олени Борисівни стояла її дочка Оля. – В сенсі поживеш? А як же Вадим? Вадим – це чоловік Олі та, відповідно, зять Олени Борисівни. – Я від нього пішла…. Продовжити читання →
Влад вимкнув воду в душі. Витер обличчя рушником, прислухався до звуків зі спальні. Марія ще спала. Краплі стікали по його плечах, залишаючи вологий слід на щойно вимитій підлозі. Глянувши мигцем у дзеркало, Влад залишився задоволений своїм відображенням. У тридцять сім… Продовжити читання →
Двері рипнули протяжно, наче скаржилися на старість. Василь Петрович завмер на порозі батьківського будинку, вдихаючи знайомий з дитинства запах – суміш сухих трав, старих книг і чогось невловно домашнього. Тут нічого не мінялося десятиліттями: ті ж потерті підстилки, та ж… Продовжити читання →