Автор Романович
— Куди вона тепер із дітьми? Одежинки і тієї й не залишилося, все пропало… ех, якби знати… так відсікли б вогонь. Люди перемовлялися тихо, сумно дивлячись на господиню будинку Любу Любченко, тоді як язики полум’я «поїдали» будову. Хоча який уже… Продовжити читання →
– Уявляєш, так і сказав – мамо, на Великдень не приїжджайте, – з розпачем ділиться своїми проблеми Ольга з подругою. В неділю вони вийшли в парк на Ребібії, щоб обговорити план поїздки додому на свята. Але тут Ольга заявляє, що певно… Продовжити читання →
– От і добре, пощастило так пощастило! Вітаю, донечко! Даремно я на твого Вадима нарікала, що він нічого не має, от, квартира є. Мама не могла натішитися тому, що моєму чоловікові у спадок дісталася трикімнатна квартира від його тітки. У… Продовжити читання →
— Не буду я з нею жити, батьку! Не змусиш! Ви з мамою мене вмовили на цей шлюб, а тепер навіщо вона мені, коли я своє справжнє кохання зустрів?! – Олег був сам не свій, геть забувши про те, що… Продовжити читання →
— Ну як тобі? — з захопленням у голосі спитала Ірина у свого чоловіка. — Це щось неймовірне! — відповів їй Олексій. Він вже годину ходив по квартирі й роздивлявся меблі, які зранку привезли майстри. У повітрі витав запах свіжого… Продовжити читання →
– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син. Я промовчала, бо була дуже втомлена з дороги, адже приїхала додому у відпустку під самий Новий рік, довго… Продовжити читання →
Треба щось робити, адже вона зранку нічого не їла… Настя, відкрий, ну хоч на хвилиночку… — Мамо, марно, нічого не допомагає, може, швидку викликати… — Аня, заспокойся, треба поговорити з нею…. — Як поговорити? Вона ж не відкриває, уявляю, скільки… Продовжити читання →
П’ять років тому в родині сталася важлива подія. Тетяні Петрівні у спадок дісталася дача. Пішла з життя якась там родичка, майно якої в різному розмірі дісталося Тетяні Петрівні та її сестрі з братом. Квартиру родички взяли брат із сестрою, а… Продовжити читання →
Надія Вікторівна поправила окуляри та подивилася на годинник. Шість вечора, Олег із Мариною запізнювалися вже на пів години. Втім, нічого нового – пунктуальністю ця парочка ніколи не вирізнялася. Вона зітхнула і продовжила перебирати квитанції, акуратно розкладаючи їх по стосах. За… Продовжити читання →
– Мамо, кава закінчилася, – телефонує мені в Італію старша донька. – Ну і заодно передай 500 євро, дуже треба. – Марино, я ж уже попереджала, що не зможу більше вам грошима допомагати, бо маю один задум, – кажу. –… Продовжити читання →