Автор Романович
– Марино, ну де ж ти ходиш? Там під під’їздом якийсь чоловік з величезним букетом квітів тебе вже дві години чекає, – каже сусідка Марині, яка якраз з дітьми поверталася з магазину. – Дякую, Катю, що попередила, але я і… Продовжити читання →
– Шкода мені тебе, Софіє. Ти так стараєшся, але ж тобі тут нічого не належить, – каже мені Ніна, наша друга невістка. – Я б на твоєму місці нічого б не робила, а ти от скільки своїх грошей вклала. З… Продовжити читання →
Марина сильно потерла скроні. Голова розколювалася після безсонної ночі. Перед очима стояв вчорашній вечір: Ігор у сусідній кімнаті, неголосний голос у телефонній слухавці: «Так, усе заброньовано. Готель біля моря. Ні, не хвилюйся, вдома все спокійно.» Вона тоді завмерла біля дверей,… Продовжити читання →
– Не зрозуміла я, мамо, як це ти не зможеш залишитися з Людочкою? Ми ж уже пообіцяли Петренкам, що приїдемо до них на дачу? І до речі, що це за квіти у тебе, звідки? – моя дочка Ліля безцеремонно ходила… Продовжити читання →
— Мамо, це Наталка. Ната, це моя мама, Маргарита Петрівна. А де батько? — Мишко потягнув дівчину за собою, та, несміливо кивнувши жінці перед собою, зробила кілька кроків і зупинилась. Ну звичайно… Маргарита Петрівна… Наталка знала її дуже добре, аж… Продовжити читання →
– Привіт, синку. Я подумала, що я до вас в гості заїду, а заодно і заночую, щоб на ніч не вертатися додому, – кажу я своєму сину. А він замість того, щоб схвально відреагувати, якось дивно мовчить. – Мамо, розумієш,… Продовжити читання →
– Але ж мені всього 49… – Маргарита розгублено дивилася на лікаря. – Зовсім нічого не можна зробити? – З надією запитала вона. – За належного лікування, пройшовши певні процедури, можна відсунути термін, скажімо, ще на рік або півтора. –… Продовжити читання →
Баба Ганна допила кисле молоко, перехрестилася та почала готуватися до сну. Коліна сьогодні боліли більше, ніж завжди. Розтирання на спирту не допомагало, а мазь закінчилася. Ех, дожилася… Очі вже погано бачать, спина скручена, ноги не слухаються. І коли вже Господь… Продовжити читання →
– То навіщо було з себе зображати святу, в подруги набиватися, щоб тепер так некрасиво вчинити, – каже мені по телефону Люба, тітка моєї невістки. – Я аж тепер зрозуміла, що ви за людина. Ну що ж, краще пізно, ніж… Продовжити читання →
– Я не можу у тебе прийняти ці гроші, я знаю, як важко ти їх заробила. Дякую, Маріє, але я якось сама справлюся, – кажу. – Софійко, ми з тобою не перший день знаємося, бери, вони мені зараз не потрібні,… Продовжити читання →